Влітку 2014 року, коли тривали бої за звільнення Слов’янська, будинок, в якому мешкала 80-річна Валентина Макогон, згорів через обстріли. На щастя, донька із зятем завчасно забрали стареньку з небезпечної зони. Вони вивезли бабусю в одному халаті й капцях, і спочатку про жодні компенсації за втрачене майно родина навіть не замилювалась. Та коли під час зустрічі з юристами Української Гельсінської спілки з прав людини почули, що мають право на відшкодування, вирішили за нього поборотись. Щоби отримати рішення суду про виплату з державного бюджету 387 тисяч гривень, знадобилось майже два роки. Але чи виплатить їх держава? Бо, як зазначали представники Держказначейства в суді, цього року в бюджеті подібних статей витрат не передбачено.
ДЕСЯТЬ ПОЗОВІВ ТА ОДИН ВИГРАШ
Інтереси Валентини Макогон у суді представляв її зять Василь Полосенко. Чоловік розповідає, що самостійно навряд чи добився би правди. Спочатку юристи громадської приймальні УГСПЛ у Слов’янську допомогли йому зібрати необхідні для позову документи, які стали доказовою базою для призначення виплати коштів: довідку від поліції, що фіксує факт руйнування будинку, акт про пожежу та акт про руйнування будинку від спеціальної комісії міської ради.
Але навіть за підтримки юристів виграти суд не вдавалося. Василь Полосенко подав близько десяти позовів до судів першої інстанції та щоразу отримував відмову. Приводи були різними: факту руйнування будинку внаслідок АТО не доведено, держава Україна не є належним відповідачем, бо не вона зруйнувала ці будинки, не існує механізмів повернення коштів тощо.
Оскаржуючи ці рішення в Апеляційному суді Донецької області, родина таки отримала позитивний вердикт. Це — перший вирок, відомий юристам, коли суд зобов’язав державу відшкодувати потерпілому кошти за зруйноване війною житло. За законом України «Про боротьбу з тероризмом» та відповідно до Цивільного кодексу України, збитки внаслідок здійснення антитерористичних операцій виплачуються саме з бюджету. Держава має сплачувати їх незалежно від того, контролюється ця територія українськими силами чи ні.
«Де брати кошти на виплату компенсації — це проблема держави, яка взяла на себе зобов’язання відшкодувати вартість зруйнованого житла. Якщо вона відмовиться це зробити, є Європейський суд з прав людини, але це вже буде не 387 тисяч гривень, а значно більші виплати. До речі, в Європейському суді зараз є 30–40 справ саме з цієї теми, — додає директор Центру стратегічних справ УГСПЛ Михайло Тарахкало. — Ніхто ж не просив наших депутатів запроваджувати норму, що компенсувати повинна саме держава. Також закон «Про боротьбу з тероризмом» передбачає, що має бути порядок проведення експертизи втраченого майна та виплати компенсацій, але його досі немає. І через це суди не хочуть виносити рішення на користь постраждалих осіб».
СУДДІ БОЯТЬСЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ?
Як пояснюють в УГСПЛ, судді бояться брати на себе відповідальність і виявлятися першими, хто виносить подібні рішення. Але експерти радять потерпілим не боятися боротись за своє право на відшкодування збитків. На сайті Спілки є покрокова інструкція та перелік документів, які допоможуть громадянам пройти всю судову процедуру. Щоправда, не факт, що отримають таке ж рішення, як і Василь Полосенко. Бо, як засвідчує досвід роботи громадських приймалень Спілки, найчастіше суди першої інстанції відмовляють у виплаті компенсації.
Коли отримає кошти родина Полосенків-Макогон — задача з багатьма невідомими. По-перше, держава може оскаржити рішення апеляційного суду, по-друге, виконавча служба дуже повільно працює над тим, щоб виконати суддівське рішення. І зрештою, чи перерахує кошти на відкритий родиною рахунок держава? Для загального бюджету країни сума мізерна, а для потерпілої родини — це шанс придбати житло для бабусі. Василь Полосенко уточнює, що ціни на нерухомість у Слов’янську зараз дуже впали, тому цих грошей цілком вистачить на пристойну квартиру.
До речі, від держави потерпіла сім’я за ці два роки нічого не отримувала. «Один фонд виплатив тещі допомогу в шість тисяч гривень, — пригадує Василь. — Червоний Хрест подарував сковорідку та електричний котел, інший фонд видав розкладачку та ковдру, а ще один — банківську картку для придбання продуктів у супермаркеті протягом кількох місяців. Виконком обіцяв дати 12 тисяч, але поки жодної копійки ми не отримали. Виходить, програми для підтримки переселенців є, а для місцевого населення немає нічого».
Юристи обіцяють довести цю справу до логічного фіналу, а прецедент повинен змінити позицію та практику інших суддів.
