Лесь Качковський («День», №153 від 29.08.2000 р.) вважає визначальною для історичного вибору між Сходом і Заходом зміну колективної психологічної установки, а Валентин Бондаренко («День», №152 від 23.08.2000 р.) певен, що демократія захищається освітою.
«Решта все — похідне: і держава, і форма правління, й економічна модель».
Дозволю собі не погодитися спочатку з Л. Качковським щодо «держави» та історичної ролі постаті Б. Хмельницького. Правда, що Б. Хмельницькому не вдалося створити українську державу, зате завдяки очолюваній ним війні з Польщею вдалося на значній частині української території змінити асимілятора.
B результаті тут асиміляція розпочалася з нуля й існування народу продовжилося ще на 300 років. Якби цього не сталося, то нас вже не було б — всі ми були б поляками чи то католиками, чи греко-католиками, хоча й під впливом західних ідеалів суспільної організації. Повезло нам і в тому, що нас поділили між трьома державами. Порівняймо темпи асиміляції до і після вересня 1939 року. Якби курди не мешкали у трьох державах — їх вже не було б.
І нарешті, не маючи власної держави, ні В. Бондаренко, ні Л. Качковський, ні я не міркували б про історичний вибір України, а могли б лише мріяти або й щось робити для можливості якогось вибору, тобто, про її самостійність.
Далі зупинимося на кінцевій фразі статті В. Бондаренка «Демократія захищається освітою».
«Освіта, що поверне людині людяне, — ось надія стабільності демократії».
То що ж про освіту, людяність та демократію. Чому демократія мета, а не засіб? Хто, де і коли довів, що виживанню людської спільноти (нації, народності) найкраще сприяє саме демократичне облаштування цієї спільноти. Є висловлювання про те, що воно погане, але нічого кращого не знайдено. Знову ж таки це говорять ті, хто вже має таке демократичне облаштування, а мають його ті, хто його вже потребує.
То може й не варто шукати чогось кращого для самого суспільства, а шукатимемо краще для виживання цього суспільства на певному етапі.
Наводжу приклад: народжуваність у ісламських країнах вища, ніж у християнських. Висновок — кращою релігією є іслам. Але це сьогодні. У минулі віки християни мали більшу народжуваність. Так і з демократією. Що це «влада народу» — знають усі. Але народ завжди правив своїми державами, якщо вони в нього були. Як правив? По різному:
а) підтримуючи монарха, зміщуючи його і підтримуючи його конкурента;
б) підтримуючи місцевих князьків або борючись проти них, а вже вони диктували свою волю монарху;
в) обираючи депутатів до якихось законодавчих органів;
г) вирішуючи безпосередньо всенародним голосуванням конкретні питання державного та громадського значення.
У такому широкому чотирьохваріантному розумінні демократія завжди була, є і буде. Яку ж демократію має на увазі згаданий автор і стабільності якої домагається? Запитання без відповіді.
Спробуємо пояснити. Саме народ є таким або іншим. Саме він ПОТРЕБУЄ тієї чи іншої демократії. Наш сьогодні потребує олігархічної демократії. Докази? Хоча й на символічну частку, але ж були розподілені сертифікати на державну власність. Чи втримав народ ці сертифікати, перетворив їх на акції, активно включився в управління акціонованих підприємств, чи вимагав більше сертифікатів на більшу кількість майна? Чого вимагають шахтарі? Зарплати від держави, чи персоніфікованої власності на шахти для себе? Не було таких вимог. Народ не хоче ставати власником.
Звичайно, не слід забувати, що його винищували, відучували тощо. Але є факт: народ віддав за безцінь свої сертифікати опосередковано чи безпосередньо олігархам. Віддавши власність — віддаєш і владу.
Тепер про людяність та освіту або про мораль і знання. Без моралі людина виродиться в сьогоденного споживача без прагнення залишитися у нащадках. Без знань і постійного їх накопичення людина не спроможна продовжитись у нащадках, у перспективі.
А вже залежно від розподілу засобів виробництва, наближення власності до виробника, залежить більша або менша можливість — моральна та освітня — реалізуватися. Чим рівномірніший розподіл власності на засоби виробництва, тим реальніша ця можливість. Разом з тим зростає відповідно і потреба в демократії, постає потреба більш широкої демократії.
То ж нехай нам допоможуть і освіта, і зміна колективної психологічної установки, і наявна уявна демократія змінити розподіл власності, перетворити люмпен на середній клас, сформуватися в громадянське суспільство, яке потребуватиме більш широкої демократії аж до такої, як у Швейцарії, де референдуми з конкретних поточних питань — річ буденна. А визначальною є саме «економічна модель».
