Луганчанин Влад Кривобоков, голова громадської організації «За соціальний захист населення», один із тих, хто не захотів миритися з «поняттями» (саме з «поняттями», а не законами), встановленими нинішньою владою. 17 вересня, як уже писав «День», у його квартирі співробітники УБОЗу зробили обшук. У чому ж «вина» Кривобокова? У тому, що ще займається бізнесом? У тому, що допомагає пенсіонерам? Чи у тому, що він — довірена особа Євгена Марчука, конкурента Леоніда Кучми на президентських виборах? Сьогодні ми публікуємо лист Влада Кривобокова про його «нерезонансну справу».
17 вересня 1999 р. о 5.45 ранку в моєму будинку десятьма співробітниками УБОЗу було зроблено обшук. У будинку знаходилися одна жінка і двоє дітей (4 і 13 років). Співробітники УБОЗу приїхали через тридцять хвилин після мого від'їзду до Києва, куди мене було запрошено на свято і фотовиставку всеукраїнської газети «День».
У постанові на обшук, виданому прокурором області В.Солодким, в якому було неправильно вказано домашню адресу, обшук проводився ніби за фактом порушеної справи про діяльність госпрозрахункового відділу міськвиконкому при комітеті споживчого ринку та послуг. Викликає здивування і той факт, що з моменту порушення справи мене жодного разу ніхто зі співробітників УБОЗу не допитував. Сам факт обшуку саме після мого від'їзду наштовхує на думку про трагічні події 1937 року. Головне — захопити зненацька сплячу жінку із двома дітьми і влаштувати обшук із небезстронністю й елементами агресивності. Ця раптовість і результати свідчать про явно сфабриковану справу.
З приводу госпрозрахункового відділу можу дати наступні роз'яснення: у даній структурі міської виконавчої влади я ніколи офіційно не працював. У червні 1998 р. заступник голови міськради І.Шуклін пропонував мені посаду начальника госпрозрахункового відділу. Для прийняття рішення я попросив ознайомити мене зі станом справ у госпрозрахунковому відділі.
При детальному ознайомленні зі справами роботи госпрозрахункового відділу, я дійшов висновку про неможливість працювати в даній структурі. Про свою позицію, про стан справ у госпрозрахунковому відділі я інформував керівництво міськради. Можна тільки констатувати, що результати аналізу діяльності відділу все ж вплинули і якоюсь мірою перешкодили продовженню безконтрольної та безгосподарної діяльності у відділі. Але, на жаль, юридичної оцінки не було, тупикова ситуація не змінилася. Зі мною, як із майбутнім керівником відділу, контракт не укладався, наказу, підписаного головою міськради, не було, акт передачі та прийому документації також не проводився, договір про матеріально-фінансову відповідальність не укладався. Запису в трудовій книжці про прийом мене на цю посаду немає.
З 9 січня 1999 р. для мене почався інший відлік часу, мені дали зрозуміти зовсім інше: в нашій державі «закон понад усе». 13 куль, якими мене зрешетили, на великий жаль, не стали останньою точкою відліку в цій справі. Коли мене в стані клінічної смерті відвезли до лікарні, співробітники Артемівського РВВС замість того, щоб за гарячими слідами шукати свідків трагедії та злочинців, збирати докази, через годину після трагедії в моєму будинку вже проводили обшук. 17 вересня сценарій повторився на рівні більш компетентної структури — УБОЗ.
Така пильна увага до мене правоохоронних органів пояснюється дуже просто — моя громадянська позиція у питанні боротьби з корупцією та підтримка кандидатури генерала Євгена Марчука — кандидата в президенти і моя робота як довіреної особи багатьох не влаштовує.
Моя початкова позиція про підтримку кандидатури Є.Марчука, як реального кандидата у президенти України була викладена ще на початку 1998 року в «Антикорупційній економічній програмі»: «Існуючий державний апарат боїться Є.Марчука як нікого іншого, оскільки чітко розуміє, що у разі його приходу до влади за свої гріхи доведеться відповідати». Я твердо переконаний, що це послужило початком.
Чи буде у цій справі поставлено останню «свинцеву крапку»? Хто і за чиєю вказівкою її поставить — ось у чому питання? Чому справу досі не розкрито? Я у свою чергу обіцяю вам одне: що якщо я залишуся живим і не загину від кулі чергового кілера, якщо не помру від майбутніх двох операцій, — я своєї позиції не зміню. Я робитиму все, що буду взмозi, для продовження всіх задуманих добрих справ у нашій громадській організації. Моя совість чиста.
