Розвитку паркового мистецтва — як і будь-якого іншого — сприяв потяг правителів до розкоші. Королі, курфюрсти, царі, ерцгерцоги та просто багаті дворяни прагнули не просто поселитися в пишних апартаментах, а й вибудувати їх у мальовничих місцях. Намагаючись в одних випадках «розширити та поглибити» природні переваги обраного ландшафту, в інших — переробити навколишню природу на свій смак та естетичне чуття. Це, в поєднанні з майстерністю ландшафтних дизайнерів того часу, породило садово-паркові ансамблі, що викликають захоплення та своєрідну білу заздрість до тих, хто міг насолоджуватися ними, так би мовити, «в побутових умовах».
Першою такою резиденцією став англійський Хемптон Корт. Він розташований на березі Темзи, за 16 кілометрів від Лондона. Палац побудували на початку XVI століття для кардинала Волсі, якому хотілося, щоб Хемптон Корт не мав рівних у всій Англії. Це кардиналу вдалося, але обернулося проти нього. Король Генріх VIII, побувавши в Хемптон Корті, сповнився заздрощів, і кардинал Волсі був вимушений подарувати замок монарху. Щоправда, це не врятувало кардинала від немилості — його відставили й арештували. Відтоді й аж до середини XVIII століття Хемптон Корт був резиденцією британських королів. На сьогодні частину палацових приміщень займають службовці королівської сім’ї, які вийшли у відставку.
Сад у Хемптон Корті був розпланований одночасно з закладкою палацу. Спершу це був своєрідний «сад-город» — вельми популярна на той час конфігурація. Там росли дині, цвітна капуста, плодові дерева — персики, абрикоси, мигдаль та інжир. Пізніше, за часів Вільгельма III, при Хемптон Корті заклали регулярний парк. Найвідоміша його «фішка» — лабіринт, побудований (точніше, посаджений) у 1691 році. А прославив його герой книжки Джерома К. Джерома «Троє в човні (не враховуючи собаки)» Гаррі, який заблукав саме в цьому лабіринті. Сьогодні тисячі туристів з’їжджаються до Хемптон Корту з метою позмагатися з книжковим героєм. До речі, всі вони одностайно заявляють, що лабіринт Хемптон Корт хоч і складний, але не настільки, щоб загубитися в ньому без будь-якої надії вибратися.
Найвідомішим і, без перебільшення, найрозкішнішим королівським житлом став Версаль — шедевр Мансара та Ленотра, створений на замовлення Людовіка XIV. Версальські ліси були улюбленим місцем полювання французьких королів, і на місці, де тепер розташована найвідоміша у світі королівська резиденція, колись стояв скромний мисливський будиночок. На його місці Мансар звів розкішний палац, а Ленотр розбив парк, що став зразком французького класичного ландшафтного дизайну. Будівництво розпочалося в 1661 році та затяглося більше ніж на чверть століття. Побудований за 50 кілометрів від Парижа, Версаль був заміською резиденцією, «дачею» французьких королів.
Палац — центральна фігура парку, і це позначилося на всіх складових його «архітектури». А оскільки весь комплекс був покликаний ще й підкреслити велич Короля-Сонця, то планування саду мало ще й символічне значення. Три промені алей розходилися мовби зі спальні Короля-Сонця в центрі палацу, нічим не перегороджені до горизонту, і символізували сонячне світло, яке король випромінює на всю Францію. Великі водні «партери» слугували немов гігантськими дзеркалами, що збільшували простір. Парк Версаля був місцем грандіозних королівських свят із садовими балетами та музикою, яку писали спеціально для них.
Саме Версаль послугував прообразом найвідомішого палацу російських царів. За наказом Петра I в містечку Петергоф неподалік від Санкт-Петербурга було вибудовано «російський Версаль». Небагато знають, що спочатку цей комплекс мав бути зведений за декілька кілометрів від Петергофа — в селищі Стрельна. Уже збудували палац, привезли труби для фонтанів — аж втрутилася воля царя. Він захотів «Версаль» ближче до моря. І вже в Петергофі наказав за одну ніч вирубати вікові сосни, які затуляли царю краєвид на Фінську затоку...
Парк Петергофа побудований за зразком версальського, але основним елементом у ньому є не символізм, не підпорядкованість палацу, а ансамбль фонтанів. Вони тут на кожному кроці, починаючи від великого каскаду та закінчуючи вертушками. Проте Верхнім садом і Нижнім парком, що примикає до палацу, садовий ансамбль Петергофа не обмежується. Парки тут мов переходять один в другий. Деякі з них навіть не дуже й схожі на парк у сучасному розумінні — швидше за все, ліси з прокладеними на них алеями. Це так звані пейзажні парки. Перший такий парк у Петергофі, Англійський, був розбитий при Катерині II. Композиційним центром парку став живописний ставок, що з’явився тут ще за Петра I, витягнений із півночі на південь, зі звивистими берегами й острівцями. У середині XIX століття були створені ще два пейзажні паркі з великими ставками — Колоністський і Луговий.
Складно обійти увагою й літню резиденцію прусської правлячої династії Гогенцоллернів, розташовану в Потсдамі, за 50 кілометрів від Берліна. Річки Шпреє і Хафель, а також ціла система озер, найбільше з яких — озеро Ванзеє, утворюють унікальний ландшафт. У нього «вставлені» близько сорока палаців і павільйонів навколо Потсдама, які створюють величезний садово-парковий комплекс. Найвідоміший палац Потсдама — Сан-Сусі, літня резиденція Фрідріха Великого. Фрідріх II хотів тут без турбот (від франц. sans souci — безтурботний) займатися філософією та музикою. Тут жив і працював Вольтер; тут Фрідріх розважав своїх придворних грою на флейті (до речі, в пам’ять про це перед Сан-Сусі в будь-яку погоду грає флейтист). Палац зберігся в незміненому вигляді з середини XVIII століття і майже не постраждав під час Другої світової війни.
Садово-парковими ансамблями може пишатися й Україна. Це — дендрологічний парк «Софіївка». Його заснував у 1796 році багатий польський магнат Станіслав Щенсний Потоцький на честь дружини Софії й подарував їй у травні 1802 року. Ідея створення парку в романтичному стилі з використанням римської та грецької міфології належала самій Софії. Першим архітектором «Софіївки» був талановитий польський військовий інженер Людвіг Метцель. За задумом Потоцького, «Софіївка» мала стати не лише найкрасивішим, а й найбільшим парком у Європі. Парк розкинувся на площі 154,7 гектара і є зразком пейзажної паркової композиції води, землі, архітектурних споруд і скульптур. Загальна сума витрат на будівництво вказується в розмірі 2 00 0 250 карбованців сріблом, «не враховуючи дармової праці кріпосних селян», яких у середньому працювало по 800 осіб.
Після смерті Потоцького «Софіївка» почала занепадати. Софія навіть намагалася продати її царському урядові, але угода не відбулась. У 1832 році, після польського повстання, яке підтримував О. Потоцький, усі його маєтки були конфісковані. Після цього «Софіївка» почала змінювати «власників», зовнішній вигляд і назви. Вона належала Київській державній палаті, була навчальною базою училища садівництва, в 1929 році її оголосили державним заповідником із самостійним статусом, і до 1955 року (коли її передали у підпорядкування НАН України) вона кілька разів перепідпорядковувалась різним відомствам і міністерствам. Її називали «Царициним садом», парком імені III Інтернаціоналу. Перебудови та переобладнання «Софіївки» зробили її невпізнанною, а під час Великої Вітчизняної війни багато архітектурних пам’яток парку були зруйновані. Реанімація «Софіївки» почалася зі здобуттям Україною незалежності. За кілька років велика частина площі парку була відновлена. Нині тут найбільший центр з інтродукції й акліматизації рослин Правобережного лісостепу України. У дендропарку працюють чотири наукові відділи, будують єдиний в Україні НДІ проблем збереження природно-історичного ландшафту України. На честь «Софіївки» названо малу планету, відкриту в 1984 році.
Описаними парками, звісна річ, не вичерпується список найкрасивіших місць проживання сильних світу цього. Так, королі вміли вибирати краєвиди...
