Якщо ви пересуваєтеся містом не лише на колесах і якщо маєте звичку дивитися під ноги, то не можете не помічати серед вуличного сміття шприців. Називати їх треба «баянами», бо саме так на жаргоні наркоманів звучить назва цього медичного пристрою. У попередній статті про секс-бізнес і ВІЛ/СНІД («День» за 09.07.04) я писав про ін’єкційних наркоманів як про окрему даність. Насправді повії, наркомани та хворі на ВІЛ/СНІД є ланками одного ланцюга.
МОРФІЙ
Для нас М. Булгаков — це насамперед «Біла гвардія» та «Майстер і Маргарита». Але варто поговорити про повість «Морфій», яка вийшла друком 1927 р. в часописі «Медицинский работник». Працюючи лікарем, Булгаков заразився і захворів на дифтерію. Лікування протидифтерійною сироваткою спричинило алергію, яку супроводжувала нестерпна сверблячка. Кілька ін’єкцій морфію залагодили справу, але «Майстер» виявився чутливим до макового зілля і «сів на голку». Траплялося, що Булгаков гнав дружину до аптеки під загрозою пістолету. Дружина і Бог зберегли письменника для історії; повість, про яку йдеться, можна розглядати як сповідь. Отже — ін’єкція морфію: «Вслед за этим начинается необыкновенное прояснение мыслей и взрыв работоспособности. Абсолютно все неприятные ощущения прекращаются. Это высшая точка проявления духовной силы человека. И если б я не был испорчен медицинским образованием, я бы сказал, что нормальный человек может работать только после укола морфием» […]. На работоспособности моей это не отражается. Напротив: весь день я живу ночным впрыскиванием накануне. Я великолепно справляюсь с операциями, я безукоризненно внимателен к рецептуре и ручаюсь врачебным словом, что мой морфинизм вреда моим пациентам не причинил».
Зупинися, мить, бо ти прекрасна… Таким буває початок. Далі, швидше чи повільніше, приходить вічне «похмілля». Доза росте, тіло слабне, розум спрямовує всю енергію лише на пошук отрути. «Медленная смерть овладевает морфинистом, лишь только вы на час или два лишите его морфия. Воздух не сытный, его глотать нельзя… в теле нет клеточки, которая бы не жаждала… чего? В особенности всплыл вокзал в Москве. Краденный морфий я впрыскивал в уборной… В двери ломились, и руки прыгают, и прыгает крючок, того и гляди распахнется дверь. Этого нельзя объяснить. Человека нет. Движется, тоскует, страдает труп. Он ничего не хочет, ни о чем не мыслит, кроме морфия. Морфия! Смерть от жажды есть райская, блаженная смерть по сравнению с жаждой морфия. Так заживо погребенный ловит последние ничтожные пузырьки воздуха в гробу и раздирает кожу на груди ногтями». Чи той, що ловить кисень у труні, шукатиме чистого «баяна», не запаскудженого ВІЛ-інфікованою кров’ю попередника? Не всі наркомани є інфіковані, не всі носії вірусу вживають наркотики. Але ці контингенти перекриваються настільки, що з епідеміологічної точки зору говорити про них окремо нема сенсу. Той шприц, який ви бачите серед вуличного сміття, символізує не одну, а дві проблеми. Сьогодні багато говорять про зменшення питомої ваги наркоманів у розповсюдженні СНІДу. Так, але тому, що маємо ДОДАТКОВЕ поширення інфекції за рахунок статевих контактів. Абсолютна кількість людей, інфікованих через шприці, не зменшується, а зростає.
ХВОРОБА ПРОТИ ЛІКАРЯ
За великим рахунком, головними загрозами сучасній цивілізації є міжнародний тероризм, екологічні забруднення, наркоманія та СНІД. Якщо йдеться про потенційні людські втрати, ще невідомо, яке лихо є страшнішим.
450-500 тис. ВІЛ-інфікованих і 600—650 тис. наркоманів в Україні — ось сутність проблеми. Розмови про те, що ці люди «самі винні», про «Божу кару за розпусту» нерозумні. Для лікаря наркоман чи хворий на СНІД не відрізняються від того, на кого наїхав МАЗ. Можемо не говорити про гуманізм і керуватися практичними міркуваннями: турбуючись про «них», турбуємося про себе, своїх рідних, дітей чи внуків. Якщо рівень 1990 р. взяти за точку відліку, то на 2002 р. кількість хворих, які перебували на обліку в медичних закладах через уживання наркотиків, зросла в 3,8 разу (!). Водночас увосьмеро (!!) збільшилася злочинність, пов’язана з наркотиками. При цьому кількість розкритих притонів зросла в 24,5 разу (!!!). Це називається «просування на ринок»: хочеш торгувати «соломкою» чи героїном — лаштуй гніздечка для покупців. «Изобрели морфий, вытянули его из высохших щелкающих головок божественного растения, ну так найдите же способ и лечить без мучений!» — проголошує герой повісті Булгакова. Хороша пропозиція, але не дуже реальна. І не лише тому, що після морфію винайшли купу нових наркотиків і мало засобів для лікування залежності від них. Переважна більшість хворих НАСПРАВДІ не хоче лікуватися (що єднає наркоманію з алкоголізмом). Небажання лікуватися входить в сутність захворювання, і в цьому корінь проблеми. Багато важить також звичне середовище хворого (на жаргоні «система»). Перебуваючи в ньому, наркоман може розраховувати на рятівну дозу в період безгрошів’я і «ломки». Але того, хто під тиском сім’ї починає лікуватися, «система» з маніакальною впертістю намагається повернути в свої обійми — і часто досягає мети. При цьому рекрутуються і новачки (особливо із заможних родин — посадивши «на голку», новачка починають «доїти»). Тим більше, що в деяких прошарках молоді («продвинутых тусовках») вживання наркотиків вважається престижним. «Інтелектуальну моду» на наркотики світ одержав з США, насамперед — з Голівуду. Тамтешні психологи та психіатри свого часу проголосили синтетичну отруту ЛСД відмичкою до райських воріт, але то була дорога в пекло. На пізніх стадіях хвороби про престиж не йдеться, бо наркоман не годен думати будь про що, крім чергової ін’єкції. Ті, що поки «ловлять кайф», цього не бачать. Декому щастить триматися довго. Так, доктор психології Гарвардського університету Т. Лірі (автор бестселерів «Психоделічний досвід», «Психоделічні молитви», «Служитель кайфу» та «Політика екстазу») утратив кафедру, сів у в’язницю, втік, три роки ховався, знову сів, відбув своїх 10 років… і помер наркоманом у сімдесят. Кількість його читачів та послідовників, які упокоїлися в 20—30—40 років від «передозу» чи СНІДу, величезна.
ЯК ЛІКУВАТИ НАРКОМАНА
Упродовж 6 тижнів я вивчав рекламні оголошення медичного плану в газеті «РІО». Лише 12 із 295 медичних закладів чи приватних лікарів (менше 5 %) пропонують спеціалізовані послуги «служителям кайфу». Багато це чи мало? Якщо йдеться про поширеність і загрозливість хвороби, мало. Але — нема попиту, нема й пропозицій. Дві легенди наркомани (як і хворі на алкоголізм) творять для своїх рідних, опікунів чи вихователів, щоб уникнути лікування. Перша: «Зі мною нічого поганого не трапилось, я контролюю себе і завжди можу припинити вживання наркотику (алкоголю)». Друга легенда видається «на-гора», коли зловісні наслідки хвороби стають очевидними: «я невиліковний, я приречений, я мушу колотися, щоб жити». Лікарі добре знають спантеличених матерів, які власноруч купують «наркоту» і (з найкращих мотивів) об’єктивно стають на бік хвороби, проти лікаря, домагаючись для свого чада радше моральної санкції на хворобу, а не ефективного лікування. Але чи існує воно — ефективне? Однозначно — так! Але йдеться про комплексний підхід, поєднання фармацевтичних і соціально-психологічних реабілітаційних заходів. Дід за ріпку, баба за діда, внучка, Жучка, кицька, мишка… В цій справі нема дрібниць. У певному сенсі революційним для лікування опійної наркоманії («ширка», морфій, героїн) був винахід АНТАКСОНУ (налтрексону). Він блокує (закриває) ті місця в клітинах мозку, спорідненість до яких мають молекули наркотика, і може навіть «витискати» нервову отруту із захоплених нею плацдармів. На цьому грунтувалися спроби рятувати заручників, яких отруїли газом у московському «Норд-Ості». Багатьох повернули до життя, ще більше загинули через безлад у проведенні рятувальних заходів. Наркомани гинуть тому, що не лікуються. Всіх, у чиї родини прийшло це нещастя, закликаю не танцювати під дудку хворого і легенд, які творить його викривлена логіка. Тягніть бідолаху до нарколога (якщо маєте силу, навіть за комір). «А гроші?» — запитаєте ви. І я прикушу язика: йдеться про кілька тисяч гривень. Проте… Щоденні витрати наркомана навіть на дешеву «ширку» сягають 60—100 гривень; той, хто «сів» на героїн, потребує на добу 60—100 у.о., а кокаїн тягне на 200—300 у.о. Десь же ці гроші беруться…
МЕТАДОН
Січень, лютий, березень,… липень. Щомісяця кількість ВІЛ-інфікованих в Україні зростає на 900 осіб, з них 720 заштрикують собі вірус разом із наркотиком. Епідемія розвивається, як ланцюгова реакція: інфікований наркоман через голку чи статеві контакти за рік заражає десяток осіб. Наркологи і психіатри ВІЛ/СНІДом цікавляться мало, і лише інфекціоністи та демографи потихеньку сивіють над статистичними таблицями. Те, що я скажу, звучить страшно, проте не ховаймося від правди: НАРКОМАНІЯ СТРАШНЕ ЛИХО, АЛЕ ЗАГРОЗА НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ ПОВ’ЯЗАНА НАСАМПЕРЕД НЕ З ТИМ, ЩО НАРКОМАНИ ВМИРАЮТЬ, А З ТИМ, ЯК ВОНИ ЖИВУТЬ. Оскільки про їх ізоляцію чи «санацію» в тому стилі, який практикував Гітлер, говорити нема ні бажання, ні потреби, поговоримо про МЕТАДОН. Йдеться про знеболюючий наркотик, який німці синтезували 1944 року (коли для військових шпиталів забракло натурального морфію). Сьогодні так звана «метадонова програма» запроваджена або вивчається в багатьох країнах світу. Вона полягає в тому, що наркоманам легально (під наглядом лікарів, у спеціальних приміщеннях) дають таблетований метадон (безкоштовно або за ціною, нижчою за вартість героїну на чорному ринку), що дозволяє їм «зіскочити з голки». Якщо говорити про аналоги, то діабетикам шкідливий цукор, але глюкоза небезпечніша, ніж фруктоза, — тому останню можна купити в спеціалізованих магазинах для хворих (хоча діабету вона не виліковує). В Україні обговорення такої програми мляво, хоча й з періодичними загостреннями, йде вже років десять (а за цей час наркоманія та ВІЛ/СНІД набули типових ознак соціальної епідемії). Метадоновий цикл «кайф-депресія» розтягується на цілу добу, тоді як героїновий триває 3—6 годин. Отже, одна таблетка замість 3— 5 ін’єкцій. «Стоп! — скажете ви. — Про що мова? Про заміну одного типу наркоманії на інший? Про лікування наркоманів наркотиком?» Слушно… В середині XIX ст. французька академія наук винайшла ліки від алкоголізму — кожний, хто приймав новий засіб, утрачав цікавість до етилового спирту. Нові ліки називалися «морфій»… З’ясувалося, що морфінізм можна лікувати кокаїном. Одним з перших це помітив Зігмунд Фройд, «зняв з голки» групу наркоманів, але разом з ними «підсів» на кокаїн і сам. Джон і Йоко Леннони за допомогою метадону позбулися героїнової «ломки» — і стали залежними від метадону. Сумна пісня. За великим рахунком, метадон створює проблем не менше, ніж вирішує. Кілька тисяч інформаційних матеріалів щодо цього в інтернеті свідчать про неоднозначні перспективи метадонової програми — якщо йдеться лише про наркоманію. Зокрема, ніхто не убезпечений від того, що дешевий метадон з’явиться на чорному ринку. Але ж — СНІД, будь він проклятий, але ж брудні шприці… Моя власна позиція збігається з думкою головного нарколога Свердловської області РФ п. Юрія Ружнікова: «Как врач-нарколог я знаю, что для решения основной задачи снижения числа наркоманов эта программа никакого значения не имеет. Но как врач вообще я понимаю, что в условиях ВИЧ- эпидемии другого пути, видимо, нет, и я — за метадоновую программу. Я не просто сторонник или противник. ЭТО ВЫНУЖДЕННОЕ ПРИЗНАНИЕ НЕОБХОДИМОСТИ. У НАС НЕТ ВЫБОРА». Отже: концентруючи увагу державних і громадських організацій на заходах по профілактиці та лікуванню наркоманії, мусимо визнати їх недостатню перспективність в умовах ВІЛ-епідемії, а відтак шукати нових, радикальніших підходів. Моя пропозиція — негайно запровадити метадонову програму в одному регіоні (скажімо, в захльоснутій ВІЛ/СНІДом Одесі) і вивчити її ефективність у наших умовах. Не маю схильності ні до патетики, ні до паніки, але скажу: треба рятувати націю.
