Здорове серце — капітал на все життя, кажуть лікарі. Саме з метою допомогти кардіологам і кардіохірургам підняти свій професійний рівень, аби краще допомагати людям, завжди залишатися в курсі останніх наукових досліджень, а також з'єднати в одному виданні медичну науку та практику, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця й Асоціація кардіохірургів, судинних і серцевих хірургів Києва 2003 року заснували журнал «Серце і судини». За п'ять років журнал набув популярності серед професіоналів в Україні й за кордоном, i, за словами фахівців, це перший медичний журнал в університеті, який святкує ювілей. Про досягнення і те, над чим сьогодні працює редакція «Серця і судин», розповіла його головний редактор, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент Академії медичних наук України, завідуюча кафедрою терапії Медінституту ім. О. О. Богомольця Катерина АМОСОВА.
— Катерино Миколаївно, якими були ці перші п'ять років життя журналу «Серце і судини»?
— Ці п'ять років дуже швидко минули. Ми його задумали як дуже вузькоспеціалізований і професійний. Журнал не для того, щоб пояснювати ази, а вивчати нюанси. Найстрашніше було протриматися п'ять років, не погіршивши якості. Ми старалися бути до себе дуже критичними, тому що як у будь-якому іншому виданні, спочатку йдуть найяскравіші теми, а потім підтримувати цей рівень стає важче... Взагалі ми хотіли робити журнал за західним зразком: професійний журнал, науковий, коректний — для професіоналів. Думаю, якщо ми працюватимемо так, як зараз, то років за п'ять до європейського зразка наблизимося ще більше. По-друге, концепція журналу — це взаємопроникнення двох розділів: кардіології з боку терапії та кардіології з боку хірургії (хірургії серця і судин). Це нове в українському інформаційному просторі. Цю ідею ми втілили в життя, тому що в нас усе спільне з нашими колегами-хірургами, і нам корисно знати більше про можливості один одного. Після початку проекту ми задумалися, що було б добре давати інформацію про наших великих учителів. І щоб ніхто не ображався, ми з чоловіком, Володимиром Мішаловим (доктор медичних наук, професор, хірург, шеф-редактор журналу «Серце і судини». — Ред. ) вирішили, що не писатимемо од живим, тому що про одного напишеш, а два інші образяться... Тобто ми згадуватимемо наших учителів, яких немає з нами, і в першу чергу — українців, професіоналів. Також ми друкуємо свіжі рекомендації Європейського товариства кардіологів і Американського товариства кардіологів. Ставимося до цього дуже відповідально. Скорочений переклад роблять наші співробітники-професіонали зі знанням мови. Але я особисто обов'язково не тільки перечитую всі переклади, але й правлю, вивіряю: дуже важливо не змінити інтонацію, тому що зміна акцентів може мати дуже погані наслідки.
— Чого, на вашу думку, не вистачає журналу?
— Безумовно, нам потрібні дискусії професіоналів. Ми намагалися організувати їх, але не вийшло. Будемо старатися. Нам треба більше статей, які б не лише обговорювали нові рекомендації, але й коментували і розставляли акценти... Частина матеріалу номера — оригінальні дослідження, огляди, вони нам також потрібні. Нам необхідно збільшити наш зв'язок із читачами. Це не тільки листи, ми обов'язково зробимо анонімне анкетування наших читачів.
— А хто вони?
— Це кардіологи, кардіохірурги й судинні хірурги. Також це лікарі- терапевти, що цікавляться захворюваннями серцево-судинної системи. Крім цього, молоді лікарі, та, можливо, найбільш яскраві студенти старших курсів. Я маю на увазі, що їм потрібний розділ європейських рекомендацій і коментарів до них. Тому що це свіжа якісна інформація, яка, безумовно, важлива для молодого лікаря.
— Хто ваші автори?
— Це фахівці всіх профільних інститутів, що займаються проблемами кардіології та серцево-судинної хірургії у країні, та профільних кафедр. У нас широка географія, і нам це приємно. Тобто це не лише Київ і Академія медичних наук, хоча, безумовно, академічні інститути, їхній внесок в українську науку величезний. Звичайно, зараз ми тільки можемо хотіти мати хорошу вузівську науку, як у західних країнах — там уся наука зосереджена в університетах. У нас, на жаль, цього немає, але ми до цього прямуємо. Тому нам приємно, що Інститут серцево-судинної хірургії, Інститут кардіології, інститут геронтології з нами працюють, довіряють нам свої роботи.
— Як вам вдається суміщати роботу редактора і практику в інституті?
— Робота редактора велика, але мені хочеться, щоб продукт був якісним. Тому працюю вечорами, у вихідні дні, а коли літаю у відрядження, в мене найбільш зручний формат роботи в літаку, дорозі, готелі — редагувати статті журналу «Серце і судини». На роботі я нічого цього не встигаю робити, тому що в мене досить велика лікарська робота, організаторські обов'язки.
— Чи став журнал «Серце і судини» таким, яким вбачав його ваш батько?
— Ми цю ідею обговорювали з ним у плані поєднання хірургічної та терапевтичної частин. І він її дуже вітав, тому що все життя займався донесенням корисної інформації та наукових новин людям, колегам. Водночас його лекції про здоровий спосіб життя, на які його колеги так іронічно посміхалися, як ми сьогодні бачимо, на 20 років випередили те, що прописано зараз у європейських рекомендаціях, і те, з чим ми виступаємо зараз: не їсти жирного, бути худим, рухатися... Мені дуже шкода, що він не побачив перший номер журналу: ми спізнилися з презентацією першого номера і після презентації ми з чоловіком поїхали до нього на кладовище.
