«Пісня про матір» Бориса Олійника, «Казка про калинову сопілку» Оксани Забужко, «Маруся Чурай» Ліни Костенко — ці та багато інших творів сучасних письменників можуть вилучити зі шкільної програми. Про це нещодавно заявив міністр освіти та науки Дмитро Табачник. На думку міністра, учні повинні розглядати на уроках літератури тільки тих письменників, які давно померли. Аргументує своє рішення він тим, що «існує європейська традиція: у школах не вивчають нині живих письменників, оскільки не устоялися ще естетичні критерії».
Виходить, що тепер школярі не знатимуть, про що пишуть і чим живуть нинішні літератори, не розумітимуть тонкощів та особливостей сучасного літературного процесу, не усвідомлять значення творів, які пишуться зовсім в іншому стилі та ключі, ніж ті, що вже вважаються класикою. На думку фахівців, курс літератури через це збідніє і не буде повним.
КОМЕНТАРІ
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України:
— Коли мова йде про Україну зі власною освітньою традицією, то перші ніж робити якісь реформи, треба десять разів подумати, ніж один раз відрізати. В українській освіті заведено, що ми вивчаємо не тільки історію української літератури, але й сучасний літературний процес. Наш інститут давно підготував програму для загальноосвітньої школи з української, російської та зарубіжної літератур для шкіл з українською та російською мовою навчання. Ця програма діє вже понад 10 років. Вона пройшла апробацію і схвалена педагогами та методистами. До прийняття незалежності України наша література була неповною, тому що не вивчалися ні ті письменники, які були репресовані, ні знищені комуністичним режимом, а це, для прикладу, Євген Плужник, Микола Хвильовий, Микола Куліш, — можна називати десятки імен. Ясна річ, всіх ми не можемо подати у програмі для школи, але найяскравіші постаті, які відзначаються особливим естетичним чуттям слова і чуттям проблем, які вони порушують, були включені до шкільного курсу. За комуністичного режиму не можна було і згадувати дуже яскраві імена українських письменників, які опинилися в діаспорі і творили поза межами рідної землі. Тому нам довелося поєднувати їх із потоком письменників, які творили на теренах України. Я назву кілька імен, які говорять про те, що їх не можна було не включити у програми: Володимир Винниченко, Євген Маланюк, поети празької школи. Завжди була традиція, що у школах вивчали українських сучасних письменників. Уявіть, як сьогодні не вивчати Ліну Костенко, Івана Драча, Бориса Олійника, Романа Іваничука, Юрія Мушкетика? Не всі вони включені у шкільну програму, бо відбувався дуже-дуже серйозний відбір, і повноти осягнути ми не могли, але намагалися показати, чим живе сучасна література. Крім того, з’явилася нова література, нові об’єднання, приміром, «Бубабу», нові імена — Юрій Андрухович, Ігор Римарук, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Іван Андрусяк. Ми хоча б оглядово приділили їм увагу в програмі, щоб діти знали, в якому літературному процесі живуть, які сучасники які проблеми порушують. І це велично. А те, що нинішній міністр почув, що на Заході не вивчають живих класиків і вирішив зробити так у нас, неправомірно. Закрадається підозра, що таким чином вивільняються години для вивчення російської літератури. Але її і так вивчають школярі в курсі зарубіжної літератури. Добре, що наші діти мають загальне уявлення про світовий літературний процес. Звісно, слід вивчати і російську літературу, але не на шкоду і ущільнення української. Це позиція багатьох наших колег. Найближчим часом ми проведемо засідання вченої ради і висловимо свою позицію міністерству та громадськості.
Мирослав ПОПОВИЧ, директор Інституту філософії НАН України:
— Це чисто політичний хід, тому що вилучення з програми Павличка, Костенко та інших сьогоднішніх поетів, — це просто наслідок того, що вони займають певні політичні позиції, які не подобаються міністру. А взагалі це означає, що збіднюється саме поняття літератури. Чому обов’язково мають вчити тільки тих, хто писав у ХІХ столітті чи в першій половині ХХ століття? Чому обов’язково треба вмерти для того, щоб тебе знали молоді люди? Думаю, це припустимо для історика, який пише історію, — а хто пише про українську музику, не може не писати про Мирослава Скорика, Євгена Станковича та інших широковідомих у світі композиторів та виконавців. Так і в літературі, адже школярі вивчають не історію української літератури, а всю її площину, яка існує на даний момент. І як же тут без сучасників? Учні багато що втратять від цього, у них буде неповне і неефективне уявлення про сучасну українську літературу. Звичайно, їм треба самим читати, але спочатку знайомитись у школі з іменами нинішніх авторів і потім братися до самостійного вивчення. Так у людини проявляється літературний смак. Чому він має формуватися тільки на класиці ХІХ століття? Це дорога в нікуди.
Андрій КУРКОВ, письменник:
— Зі слів своїх знайомих, які викладають літературу в школах, знаю, що програму можна було б трохи змінити. На їхню думку, у ній є забагато мертвих письменників, митців діаспори, а епоха Розстріляного Відродження викладається занадто рано, коли учні ще не спроможні осягнути її суть і значимість. Тому, з цієї точки зору, може, і треба переглядати певні норми у шкільному курсі літератури. А щодо сучасних письменнників, то їх можна вивчати по факультативах або в розділі про літературу рідного краю. Бо я маю сумнів щодо якості усіх живих письменників, яких вивчають школярі. Але деякі з них, наприклад, Ліна Костенко — це наше святе, тому вилучати їх з програми не можна. Хоча, в принципі, живими класики не бувають. Критерії, за якими формують курс шкільної літератури, суперсуб’єктивні, багато що розглядається на ідеологічній основі, не часто оцінюються твори за якістю. Тому я б радив вивчати окремі твори живих письменників, але не всю їхню творчість. Якщо порівнювати нашу літературу з іншими, то в ній не так багато надбань, щоб щось викидати і вилучати Я не спеціаліст, хоча в мене є педагогічна освіта, але, складаючи програму української літератури, треба обрати два-чотири магістральні твори від класики ХVІІ—ХVІІІ століття і до Розстріляного Відродження. А далі треба вибирати, що включати у програму, а що ні, бо радянська література нічого супергеніального не залишила в пам’яті. Проте розуміти, що відбувається зараз, як розвивається сучасний літературний процес, — школярам однозначно треба.
Оксана ЗАБУЖКО, письменниця:
— Що ж тут «коментувати»? Табачник — людина малоосвічена, а малоосвічені люди в усі часи вважали, що «всі писателі вмерли» (як дивувався дядько в оповіданні Антоненка-Давидовича: «А що, й тепер писателі єсть?»). Свого часу, не забувайте, в інтерв’ю газеті «Сегодня» цей персонаж, просто за Гоголем, «всех удивил», преповажно ляпнувши: «Как сказал Александр Блок, времена не выбирают, в них живут и умирают». Фразу чув, а що належати вона може не мертвому (Блоку), а живому (Кушнєру), — це вже в голову «полковника історичних наук» не вкладається, такі люди завжди твердо знають, що «Муму» Тургенєв напісал»... Інша справа — що «такі люди» в нормальних країнах не бувають міністрами, а вже міністрами освіти — й поготів. Табачник з «освітою» в руках — це як мавпа з гранатою, і я не здивуюся, коли своїм хазяям біди він наробить быльше, ніж Україні. Так що хай поскаче...
