Між хрущовками київського спального масиву «Відрадний» стоїть невеликий ошатний будиночок без якихось розпізнавальних знаків. З-за високого бетонного паркану видно мало. На територію можна потрапити через ворота біля пункту охорони. А всередині — і галявинки для прогулянок, і хороший дитячий майданчик. Біля входу в будівлю — вивіска, на якій написано, що це спеціалізований дитячий дошкільний заклад «Дитина з майбутнім». Єдиний на всю країну дитсадок, де навчаються та реабілітуються дітки з аутизмом. «День» дізнавався про особливості навчального процесу та його результати.
ЇЖА ВГАМОВУЄ ЕМОЦІЇ
Відвідати садочок нас запросили під час обіду. Біля кожної дитини сидить няня чи вихователь, які допомагають впоратися з овочевим рагу. Виявляється, харчування для дітей з аутизмом — важлива складова «одужання». Зараз є чимало досліджень, в яких ідеться про те, що аутизм — це не лише розлад розвитку нервової системи, а також результат порушення обміну речовин. У таких діток погано засвоюються білок, присутній в молоці (казеїн), та білок, що є у пшениці, вівсі та ячмені (глютен). Оскільки таких продуктів бажано уникати, у садочку «Дитина з майбутнім» дотримуються безказеїнової та безглютенової дієти. Щоб урізноманітнити дитячий раціон, нещодавно заклад запросив до співпраці кулінара, ресторатора та телеведучу Тетяну Литвинову. Вона розробить для малюків спеціальне меню, приміром, замінивши пшеничне борошно у приготуванні оладок чи хліба на кукурудзяне чи амарантове (зі щириці).
Інна Сергієнко, засновниця садка та Фонду допомоги дітям із синдромом аутизму «Дитина з майбутнім», наголошує, що дієта не лікує аутизм, але якщо у дитини все гаразд із роботою кишково-шлункового тракту, вона краще почувається. Отже, є більше шансів дати лад її емоціям, що і становить головне завдання вихователів особливого дитсадка. Вони прагнуть навчити дитину бачити не тільки чорне та біле у різних проявах життя, не боятися ходити в магазини, не падати на підлогу без причини тощо.
ЗАЛІЗНЕ ПРАВИЛО: ЗРОБИ САМ
Жодного державного аналогічного закладу не існує. Місяць навчання у цьому приватному дитсадку коштує доволі дорого, але його працівники запевняють: умови, рівень реабілітації та результати того варті. Якщо батьки дитини з аутизмом відвідуватимуть окремо курси реабілітації, це обійдеться їм у кілька разів дорожче.
«Тут перебуває 32 дитини, по вісім осіб у групі, до того ж весь час сам на сам із дорослими», — пояснює Інна Сергієнко. Заодно згадує, як сім років тому взяли це приміщення в оренду, за родинні кошти відремонтували. Планували спочатку зробити все це для свого сина, якому в два роки діагностували аутизм. Але поки займалися садком, у хлопчика відбулися прогресивні зміни. Він грався зі своїми однолітками, котрі пішли до звичайного садочка. Звісно, мама теж доклала чимало зусиль, щоб син не відставав від інших. Зараз Михайло навчається у шостому класі звичайної школи.
У дитсадку працюють одразу за багатьма методиками: арт-терапія, ігротерапія, робота з психологом, дефектологом, соціальним педагогом, ритміка, магнітотерапія, музична терапія, масаж, адаптивна фізкультура і навіть каністерапія — реабілітація з допомогою спеціально навчених собак. У кожного маляти — індивідуальна програма навчання. Але головний принцип: зроби сам. Дитина хоче одягти футболку, взути кросівки, з’їсти суп — нехай вчиться робити це самостійно. Цьому вчать і батьків, які звертаються до спеціалістів за консультаціями. Нехай на це знадобиться більше часу, але важливий результат.
ПІДГОТОВКА ДО ВЕЛИКОГО СВІТУ
Директор садочка Наталія Стручек розповіла, що кожен випускник закладу (а перебувати тут діти можуть від року «з хвостиком» до семи-восьми) далі йде навчатися або у звичайні дитсадки та школи, або в такі, де є інклюзивні групи та класи. Тобто садочок готує дитину до інклюзивного навчання.
Випускники закладу пишуть листи вихователям зі спогадами, кого з діток запам’ятали та чому саме, кого з наставників полюбили та чим цікавляться зараз. Батьки у своїх листах теж описують позитивні зміни: діти вчаться говорити цілими фразами, гратися з однолітками, рахувати. І ще у них з’являється бажання пізнавати нове.
Під час екскурсії садочком нам показали кімнати для сну, занять, масажів та ігор. Дітки постійно мігрують між ними, займаються з різними вчителями — тобто весь час опиняються у новому середовищі. Так звикають до різних ситуацій та обставин. Помітно, що діти не бояться чужих людей. Принаймні на появу журналістів відреагували спокійно: хто закінчував обід, хто вкладався спати. Тобто наш візит нікого не вибив із графіка.
«Постійна зміна обстановки дає багато, — акцентує Наталія Стручек. — От іде сім’я в супермаркет, і дитина не боїться великої кількості людей. Ми робимо адаптований ляльковий театр — і дитина може йти з батьками у справжній театр. Це досвід, який дитині потрібно дати. Ми готуємо її до життя за межами нашого садочка».
«НАШІ ПЛАНИ — ВЧИТИ УЧИТЕЛІВ»
Невдовзі садочок прийме наймолодшу вихованку, якій усього рік і три місяці. Чим раніше почати реабілітацію, тим кращі будуть результати. Добре, що в Україні зараз змінилися підходи до визначення діагнозів особливим дітям. Раніше їх офіційно встановлювали у три роки, а тепер це дозволено робити раніше.
«Зараз приймають хороші закони, є запит батьків на інклюзивне навчання і є механізми, як це робити, — продовжує Інна Сергієнко. — Але наші виші не вміють вчити, а викладачі не вміють робити програми для особливих дітей. От мама з нашого садочка розповідає, що пішла дитина в школу, а там індивідуальної програми розвитку немає. Хлопчик доволі розумний, проте навчають разом із розумово відсталими дітьми, лишили йому по три уроки на день, фізкультуру забрали, а вона йому потрібна. Тому наші плани — вчити вчителів».
Вивчати досвід унікального дошкільного закладу приїжджають батьки та експерти з країн близького зарубіжжя та Євросоюзу. Але досвіду співжиття з особливими дітьми часто бракує в нашому дворі, школі чи театрі. Якраз напередодні візиту в садок на дитячий майданчик біля нашого будинку прийшов гратися хлопчик п’яти-шести років із помітними особливостями розумового розвитку. Хлопчик хотів відібрати лопатку у дворічної дівчинки. На різку відмову малюк почав кричати «Рятуйте!», обнімати інших жінок, шукаючи маму. Реакція батьків поруч: слова подиву та цілковите нерозуміння. Треба врешті навчитися пояснювати своїм дітям і самим собі, що особливі діти — не загроза. Швидше, спілкування з ними — перевірка на людяність.
