Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Я борюсь за українське спокійне життя»

Історія Кахи Кардави – воїна 112-ї окремої бригади територіальної оборони міста Києва
10 березня, 2022 - 13:32
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Війська територіальної оборони України набули статусу окремого роду сил Збройних сил України з 1 січня 2022 року, і зараз на них покладене важливе завдання зі своєчасного реагування та вжиття необхідних заходів щодо оборони території та захисту населення на визначеній місцевості до моменту розгортання військ чи об’єднаних сил, призначених для ведення воєнних (бойових) дій з відсічі збройної агресії проти України. У Києві таких заходів вживає 112-та окрема бригада територіальної оборони, що перебуває у складі оперативного командування «Північ». За сприяння керівництва бригади її та пресофіцера Андрія Ковальова маю змогу разом з кількома журналістами записати історії бійців.

Каха Кардава – грузин, в Україні він з 2014 року і не ідеально, але вже дуже класно розмовляє українською. Моя розповідь текстова, тому деякі слова російською, які він ще не встиг вивчити або ж від невеликого хвилювання забув, я переклав українською. На жаль, передати його яскравий акцент на письмі неможливо, але певен, саме так він хотів би сказати – чистою українською.

«Я ОЧІКУВАВ, ЩО ЗНОВУ БУДЕ ВІЙНА»

– Мене звати Каха Кардава, мені 44 роки. Народився в Грузії. До 2014 жив там, потім приїхав в Україну, з 2015 до кінця 2016 перебував у секторі М у Донецькій області, захищаючи донецький напрямок. Української мови раніше не знав, я етнічний грузин, нас у школі вчили тільки російської, але коли спілкувався з побратимами російською, вони відповідали українською і я трошки почав її розуміти та тепер розмовляю. Трошки є суржику. Але я намагаюсь говорити українською.

Це для мене третя війна. Перша була в 1993 році, коли в Абхазії почалась російська агресія, потім 98 року в Кодорській ущелині під Абхазією. Третій раз воював на Донбасі, у 2015 - 2016 рр. Я не збирався приймати громадянство України, але обставини змусили. Дізнався, що Грузія мене оголосила в розшук, тож відмовився від громадянства Грузії та написав заяву про прийняття в українське громадянство.

Я народився в Абхазії, у Сухумі. Сьогодні Абхазія окупована Росією. Росіяни провели в Абхазії етнічну чистку, зараз там є прикордонники Росії, мешкають покидьки, які були на їхньому боці. На окупованій території у мене нікого не залишилось, там усе стерли з лиця землі. Мій тато загинув 16 березня 1993 року в боях під Сухумі. Тоді також загинули кілька українців, які підгримували нас у боях. У мене залишився цвинтар. Я не бачив могил моїх рідних понад 28 років. Мабуть, уже і того цвинтаря немає, все стерте.

Я очікував, що знову буде війна. Ще два роки тому казав рідним, що бачу: може, за рік, а може, і завтра тут, у Києві, будуть артобстріли, я відчував це.

«ПОТРІБНО ЩОСЬ ВИРІШИТИ, ЩОБ ВЧАСНО ПРИПИНИТИ КРОВОПРОЛИТТЯ»

– Для перемоги потрібно діяти. Не буксувати на одному місці. Потрібно просуватись, контратакувати, потрібна підтримка з інших країн. Потрібен наступ. Вони самі не здадуться. Їхні навчені бійці, які брали участь у війні в Абхазії, в Осетії, на Донбасі, стомились, покалічені. Ті, хто вижив, більше не бажають сюди йти. А йде нове покоління: вони необстріляні, їх пачками надсилають сюди і навіть не забирають свої трупи назад. Вони надсилають тільки кількість, не якість. У нас поки вистачає куль, снарядів, ми їх будемо косити, а вони ще і ще будуть їх надсилати. Ви думаєте, ми повинні стояти на одному місці та косити 160 мільйонів російського населення? Потрібно щось вирішити, щоб вчасно припинити кровопролиття та не перетворювати Київ та інші міста на поля піску, як розгромлений Афганістан. Штаб НАТО думає своїми стандартами, але не було НАТО в 40-х роках, а всі об’єднались і разом перемогли та взяли Берлін. Чому зараз не бачать паралель тієї історії та бачать неможливим взяти Москву? Джерело проблеми слід знищити. Якщо росіяни прорвуть Україну, ви хочете сказати, що їх зупинить Польща? Аж ніяк. Вони готують нове покоління, з іншими поглядами. Вони на акціях кричать: «Наши «Миги» сядут в Риге, наши танки будут в Праге!». Якщо весь світ це допускає, то скажіть прямо: не будемо помирати, не будемо ні в кого стріляти, давайте станемо підкремлівськими.

Ми не хочемо жити в цьому совковому таборі, де людина лише статистична одиниця. Європа зобов’язана це зрозуміти і давно настав час Європі вдягнути штани і стати чоловіками. Наголосить на цьому, будь ласка: Європа зобов’язана вдягнути штани. А не опускати труси.

Мене зараз росіяни нічим не здивували. Вони в мене вкрали дитинство, забрали мій спокій та можливість жити по-людському. Покажіть мені хоча б одне місце, куди прийшов «русский мир» і там виросла трава. Подивіться, що вони зробили з Донбасом! Росіяни самі не живуть й іншим не дають жити. Якому дурню зараз подобається з автоматом бігати Києвом? Два тижні тому Київ був зовсім іншим. Воєнний стан дає іншу ауру для міста. Змінились обличчя людей.

Вісім років триває війна, люди розслабилися, що то на Донбасі, далеко. А виявляється, не так усе просто. Не було Путіна – від Росії були проблеми, не буде Путіна – ви думаєте, що проблеми зникнуть? З часів царської Росії ми бачимо, що Україна жодного дня не знала спокою, Грузія не знала спокою від Росії. Я максимально фільтрую нашу розмову, але вони генетично такі. Це не вписується ні в які людські категорії. Це явище. Його не назвеш людьми, народом. Це явище, кара господня на земній кулі…

«СВІТ ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ОБ’ЄДНАТИСЯ НАВКОЛО УКРАЇНИ»

До мене Каха спілкувався з документалістами об’єднання «Вавилон'13». З їхнього дозволу записую бесіду, ось деякі її фрагменти:

– За що ви боретесь?

– Я борюсь за українське спокійне життя.

– Що для вас значить Україна?

– Україна – це друга батьківщина. Я народився в Грузії, Україна прийняла мене до себе, дала громадянство. Поруч з українцями я воював на сході, захищаючи від російської агресії. Сьогодні я також захищаю Україну.

– Що ви хочете сказати? Про що має дізнатися світ?

– Світ зобов’язаний об’єднатися навколо України і разом дати відсіч нашим спільним ворогам, які самі не живуть та іншим не дають жити. Колись такий випадок був у історії: боротьба проти третього рейху. Світ об’єднався й Берлін узяли. І якось так історія повторюється. Я вважаю, що Московію треба зупинити разом. Увесь світ зобов’язаний брати в цьому участь. Обурення європейських країн – це останнє, що вони мають казати. Російська агресія не зупинилась, вони не збираються це робити. І з ними домовлятися я не бачу жодного сенсу.

– Чим усе закінчиться?

– Якщо подумати тверезо, або ми переможемо, або ми не переможемо і тоді весь світ ляже. Весь світ заплаче й уся земна куля буде одним пісочним безлюдним Афганістаном.

Микола ТИМЧЕНКО, «День», фото автора
Рубрика: