Молодий мандрівник започаткував проєкт Building Bridges: Vilnius — Tbilisi і має намір пройти 2 тисячі кілометрів. Кожен день на 35 кілометрів наближає його до рідної Грузії. Неординарний і перший для себе такий масштабний похід Ніко розпочав 9 червня і планує завершити 25 серпня в Тбілісі. Каже, так він вирішив будувати символічний міст між Литвою і Грузією, і не лише, адже його маршрут пролягає також через інші держави. На 35 день незвичної подорожі ми поспілкувалися з Ніко в Україні, в Тернополі.
— Як ви вирішили влаштувати таку масштабну подорож? Із чого все почалося?
— Я народився і виріс у Вільнюсі, але мої батьки родом із Грузії. Мій батько є головою діаспорної організації Грузії в Литві. Я з дитинства бачив, як він намагається налагодити тіснішу комунікацію між грузинським і литовським народами. Коли я виріс, мав вибір — те, що я грузин із Литви, залишити просто цікавим фактом або перетворити на унікальну передумову для втілення креативних задумів. Як бачите, обрав другий варіант і вирішив збудувати мости між двома державами. Бо вважаю себе неофіційним послом двох країн. Коли я в Грузії — всім розповідаю про Литву, а коли в Литві — розповідаю про Грузію. Моя подорож ще більше підсилила цю місію.
— Кожен кілометр пішки... Чому обрали саме таку форму мандрівки?
— Моє хобі — туристичні походи. Я був у Іспанії, проходив легендарну дорогу Camino de Santiago (паломницька дорога до могили апостола Якова відома з IX століття). Для мене похід є метафорою життя. Він дає величезне натхнення. І я радий, що відбулася синергія мого хобі і мого бажання. Ідея збудувати літеральний міст пішки спала мені на думку в наприкінці лютого. Наступного ж дня я зателефонував у Посольство Грузії в Литві і розповів про свій намір. І почали обговорювати деталі. Я будую міст комунікації і дружби, який, сподіваюся, дає натхнення оточенню теж зробити щось подібне. Не йдеться про те, щоб інші теж пройшли пішки 2000 кілометрів, важливо, зробити щось на перший погляд неможливе. Я присвячую цій подорожі три місяці. Щодня проходжу в середньому 35 кілометрів, незважаючи на спеку чи дощ, щоб збудувати цей символічний міст. Як на мене, це дуже сильний меседж.
— Кожен кілометр з Вільнюса до Тернополя ви пройшли пішки. Що запам’яталося найбільше?
— Люди. Не забуду як мене зустрічають. Всюди, де я був — у Польщі, тут, в Україні, люди дуже активно долучаються. Заходжу в кафе, цікавляться, хто я, і всі хочуть пригостити, поспілкуватися. У великих містах мене приймають міські голови, представники дипломатичних установ. 26 компаній стали партнерами цього проєкту, забезпечують спорядженням, фінансами. Маю багатьох експертів, які радять, як правильно для здоров’я пройти цей шлях. Навколо мене вже сформоване велике коло людей, які допомагають по різних напрямах. Ми всі йдемо до однієї мети — до Тбілісі. Я розпочав мандрівку з Посольства Грузії в Литві й завершуватиму в Посольстві Литви в Грузії.
— Ви вже пройшли понад 1000 кілометрів. Це половина запланованого маршруту. І вже випереджаєте графік. Як ви готувалися до мандрівки?
— Розпочав готуватися фізично, коли вирішив здійснити таку подорож. Півтора місяця інтенсивно ходив у спортклуб, мав тренера. Професійно спортом ніколи не займався. Такий довгий маршрут пройти пішки, звичайно, складно фізично, але морально дуже підтримують люди, тому я щодня маю натхнення встати і продовжити шлях до Грузії.
— Як ви продовжуватимете будувати комунікаційні мости після прибуття в Тбілісі?
— Завершення подорожі стане початком втілення нових проєктів. Хочу об’єднати всі ідеї в діяльність одного фонду. Я вже знаю, які фахівці та партнери потрібні. Нещодавно почав створювати свій бізнес у туристичній сфері між Литвою і Грузією. Моя подорож і раніше розпочатий бізнес є різними проєктами, але вони доповнюють один одного.
— Ви зараз в Україні, вже побували у Львові, Тернополі. Що хотіли б сказати українським читачам?
— Українці мають чим пишатися. Хочу сказати українцям — ви велика нація. Ви унікальні, і це слід захищати всіма способами. І найголовніше — це гідність і гордість. Усе починається з голови — що ми думаємо про свою країну і суспільство, в якому живемо. Бажаю українському народу завжди пам’ятати, що він має багатьох друзів, які підтримують Україну на шляху захисту моральних, духовних, ціннісних багатств.
