Для селян, які живуть біля лісів на Західній Україні, липень та початок серпня — гаряча пора. У селах, де в прилеглих лісах росте чорниця, в цей час серед білого дня можна зустріти лише старих та малих — решта на заробітках у лісі. У селі Вербівка Дубровицького району Рівненської області збирання чорних ягід — справа, без перебільшення, спадкова. Підробляли на ягодах тут з давніх-давен. «При Союзі ми дітьми збирали ягоди і здавали заготівельникам в лісгосп по 60 копійок за кілограм. Було, походиш днів двадцять — спина вже не розгинається, зате на якийсь одяг та зошити собі заробиш», — говорить нині вчителька на пенсії Валентина Ромаш.
За її словами, в сусідньому селі Висоцьку раніше працював консервний завод, на якому ягоди переробляли на варення та сік. Після Чорнобильської аварії лісгоспзагам в радіаційній зоні заборонили приймати не лише чорниці, а й журавлину, гриби та лікарські рослини. Із 90-х років займатися цим почали приватні підприємці. Вони скуповують у місцевих заготівельників чорниці, а потім перепродають їх вдвічі дорожче в Польщу, Німеччину та інші країни, де на них є попит. Там ягоди використовують у харчовій промисловості, а також виготовляють із них ліки для очей та переробляють на фарбу.
Нині сільські заготівельники ягоди приймають по 12 гривень за кілограм. На початку липня вони коштували вісім грн. Заробляють вони, продаючи ягоди перекупникам, по вісім-дев’ять гривень на одному кілограмі. Ті у свою чергу перепродують чорниці за кордон у 1,5 — 2 рази дорожче.
Місцеві збирачі «чорного золота» заробляють в сезон до трьох тисяч гривень. Ті, хто ходить по ягоди сім’ями — по п’ять і більше тисяч. Для багатьох із них ягоди — чи не єдине джерело доходу. Безробітні вербівчани живуть із ягід: влітку збирають чорниці, а восени — журавлину. В сезон по ягоди ходить і зайнята частина місцевого населення: вчителі, продавці, працівники медпункту та місцевого клубу. Адже платня в селі невелика, а гроші за ягоди — суттєва підмога.
На початку сезону чорниці збирають дерухою — спеціальним пристосуванням, виготовленим місцевими майстрами, яке дає змогу набрати більше ягід. У кінці липня — на початку серпня, коли ними дерти з кущів вже нічого, ягоди збирають руками. Досвідчені збирачі вдень набирають по коробці чорниць (вміщає 1,5 — 2 відра) і заробляють до 200 гривень.
Аби набрати багато ягід, потрібно шукати «невибрані» місця, а для цього вербівчани нерідко перетинають кордон сусідньої Білорусі, що проходить лісом. Минулого літа білоруські прикордонники впіймали одного жителя села, який забрів у сусідню державу. Місцева жителька Марія Різанович розповідає, що її односельця вертольотом було доставлено у Столін, де він пробув декілька днів, а на додачу в нього конфіскували мотоцикл.
Найбільш завзяті вербівчани везуть чорниці до міста, де за них можна більше вторгувати. Так, у районному центрі Дубровиця літрова банка чорниць, яка вміщує 700 грамів, коштує 10 гривень, в Рівному — 12 , а в Києві — 16. Однак селяни говорять, що їм вигідніше продати їх одразу заготівельникам, аби наступного дня знову піти в ліс і набрати свіжих ягід. До того ж, немає гарантії, що на місцевому базарі дозволять продавати ягоди, — через можливий високий вміст у них радіації.
Селяни кажуть, що чорничний бізнес — унікальний і, за селянськими мірками, потребує невеликих зусиль. Сезон зі збирання чорниць закінчиться вже через тиждень-другий. Тоді люди повернуться до своїх звичних справ, а зароблені гроші годуватимуть їх ще кілька місяців.
ДО РЕЧI
За даними лабораторії ветсанекспертизи Бессарабського ринку, допустима норма радіації в чорницях не повинна перевищувати 500 бекерель. Щоправда, в талоні, який видається продавцям після перевірки ягід, показник радіометричного дослідження не значиться. Це пояснюється необізнаністю людей із допустимими нормами радіації: населення не розуміється на бекерелях, тому фахівці вказують, чи було здійснено радіаційний контроль. За даними цієї лабораторії, цього літа на ринку не було випадків перевищення радіації в чорницях.
