Кожна держава, створюючи законодавчу базу та механізми її реалізації, зобов’язана гарантувати рівні можливості. Цим вимогам повинні відповідати й умови користування банківською системою, адже вона поступово перетворюється на сферу життєдіяльності, без якої неможливо обійтися жодному члену суспільства. Зараз мова — про інвалідів, які нині складають приблизно 10% населення України.
Окремі банківські установи почали здійснювати кроки назустріч їм шляхом будівництва пандусів. Але чи означає наявність пандуса забезпечення доступності? Як правило, поодинокі установи намагаються будувати пандуси таким чином, щоб вони не псували зовнішнього вигляду: з полірованого граніту, з красивими вишуканими перилами. Але пандус повинен, відповідно до встановлених державними будівельними нормами стандартів, мати належний кут ухилу, практичні, зроблені за належними нормами зручні перила, на які інвалід спирається. При цьому матеріал, із якого побудовано пандус, має не заважати, а допомагати в користуванні спорудою тощо. На жаль, знайти пандуси, які відповідають усім стандартам, практично неможливо... Якщо в банк приходить інвалід на милицях, часто зустрічає небажання пересічних громадян хоч трохи поступитися своєю чергою. А навіщо? У інваліда багато часу...
Практично недоступними є відділення банків для громадян, котрі страждають на карликовий нанізм (у просторіччі — ліліпутів), або просто для людей, зріст яких відрізняється від загальноприйнятих стандартів. Висока стійка перед касою, кнопки банкомата, розташовані на недоступній висоті... На справжню катастрофу відвідування банківської установи перетворюється для осіб з вадами зору. По-перше, жодна фінансова установа, навіть НБУ, не вважає за необхідне зробити на власній території найпростіші орієнтири, що дозволили б незрячому вільно пересуватися по ній і отримати необхідний перелік послуг.
По-друге, непереборною проблемою для незрячого є заповнення численних документів, ознайомлення і робота з ними та ряд інших дрібниць (принаймні з точки зору пересічного громадянина). Але найбільш непереборною проблемою для незрячого є звичайнісінький банкомат. До речі, незрячий приходить у банк не тільки до банкомата. Є в нього й інші справи, наприклад, в тому разі, якщо він — керівник організації або приватний підприємець. Факсимільний підпис, яким користується велика кількість незрячих, згідно з чинним законодавством нашої держави, є недійсним для банківських установ. Та й як дізнатися, на якому саме документі ти ставиш свій дорогоцінний підпис, і чи не прирікаєш ти, поставивши цей підпис на невідомому тобі документі, себе та своїх близьких щонайменше на повне зубожіння?
Є свої складнощі й у інвалідів по слуху, що вирішили відвідати банківську установу. Зважаючи на особливості цієї нозології інвалідності, будь-яке питання, яке вони хотіли б поставити співробітникові банку, перетворюється для них на якусь подобу славетного Рубікону, адже, як правило, банківські працівники (як і працівники готелів, закладів харчування тощо) не володіють мовою жестів.
Взагалі ж нині персонал банківських установ зеленого поняття — як вести себе з інвалідами основних нозологій, — не має й у більшості випадків ставиться до них як до надокучливої перепони, що заважає їм мирно відпрацьовувати свій робочий час. Нам разом слід виправляти ситуацію, без звинувачень і докорів, максимально швидко та конструктивно. У ВГО «Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів» уже на сьогодні напрацьовано пакет пропозицій, які ми готові обговорити з банківськими установами та НБУ. Ці пропозиції, втілені послідовно та в комплексі, забезпечать ефективне вирішення назрілих проблем. Ми сподіваємося на позитивну реакцію Національного банку та банківської системи України, розуміння проблеми та бажання її вирішити. Ціла верства суспільства сьогодні чекає на позитивну реакцію.
