«Якщо порівнювати з Європою, то природа тут у гарному стані. В Англії немає таких просторів, неозорих горизонтів та безкраїх лісів. Наші землі надто загосподарьовані, і вже немає того відчуття «дикої природи», що є в Україні», — саме такими були враження від знайомства з Дністром у відомого журналіста з Великобританії Алекса Кірбі, який пропрацював у Бі-Бі-Сі 20 років.
Репортер, який побував у найекзотичніших куточках планети, із захопленням говорив про дзижчання комах у селах понад Дністром, про коней, запряжених у вози, що тягнуть сіно, про українські поля, засіяні соняхами: «Будь ласка, цінуйте те, що маєте, адже в ньому — величезний потенціал. Це те, чого в нас уже не побачиш, і те, заради чого чимало людей, напевно, захоче сюди приїхати. Утім, лише в тому разі, якщо цю природну красу вдасться зберегти», — вважає пан Кірбі. Дністер і справді здатен зачарувати — своєю величчю, дикістю, спокоєм... Проте належним чином оберігати цю красу ми таки й справді не вміємо — ріка сьогодні переживає не найкращі часи.
ВОДУ ПІСЛЯ ОЧИЩЕННЯ МОЖНА СКИДАТИ В РІЧКУ, А КОРИСТУВАТИСЯ НЕЮ... НІ
Комунальні та промислові стоки Калуша, як, зрештою, і десятків інших населених пунктів, скидають у Дністер. Очисні споруди міста, що перебувають на балансі ЗАТ «Лукор», працюють добре, переконує заступник директора цього підприємства Роман Роско: «Ми очищаємо як промислові, так і комунальні стоки. За всіма показниками, що їх контролюють сьогодні екологи і санітарні служби (а це до 25 інгредієнтів), ми не маємо жодного порушення. Очистка у нас — найкраща в регіоні: триступенева біологічна очистка з каскадним блоком доочистки». Однак навіть попри те, що на ЗАТ «Лукор» ці очисні споруди називають «найкращими в регіоні», а воду, яку скидають у Дністер — такою, «що відповідає вимогам», — для виробничих потреб ТОВ «Карпатнафтохім», співзасновником якого є той самий ЗАТ «Лукор», цю воду не бере. На підприємстві визнають: після очисних споруд за нашими стандартами вода вважається чистою, і відповідно до норм її МОЖНА скидати в Дністер, але для виробничих потреб вона НЕ ПІДХОДИТЬ, тож на виробництво беруть чисту воду з водосховища.
«Щоб організувати закритий цикл водопостачання, необхідні значні кошти — потрібна додаткова мембранна технологія очищення води, а вона дуже дорога. На закритий цикл водопостачання на підприємстві планують перейти до 2021 року», — розповів заступник генерального директора ТОВ «Карпатнафтохім» Юрій Безуглий. Європейців таке ставлення до ріки щонайменше дивує: «У нас заводу просто не дозволили б працювати, доки не організують закритого циклу водопостачання. А очисні споруди, які працюють у Калуші, в Швейцарії тепер побачиш хіба що в музеї», — сказала редактор швейцарської газети Die Wochenzeitung Сюзанн Боос після відвідин цих очисних споруд за програмою прес-туру «Екологічні проблеми басейну річки Дністер і шляхи їх розв’язання. Роль превентивної екологічної журналістики», де вона разом з Алексом Кірбі виступила як тренер для українських та молдовських журналістів.
ТРЕТИНА КАНАЛІЗАЦІЙНИХ МЕРЕЖ ЛЬВІВЩИНИ — УКРАЙ ЗНОШЕНІ
Утім, на превеликий жаль, більшість очисних споруд в Україні перебуває в набагато гіршому стані, аніж у Калуші, і тим, що вони працюють відповідно до вимог і стандартів українського законодавства, — похвалитися зазвичай не можуть: «Очисні споруди в Україні збудовані здебільшого в 1960—1970-х роках. На той час це був зразок технічного досягнення — навіть у Західній Німеччині не використовували таких технологій. Проте роки зробили своє. Сьогодні очисні споруди в трагічному стані — вкрай зношені, прогнилі й буквально розсипаються», — сказав Норберт Люке, експерт із ЄС, задіяний до програми моніторингу використання стічних вод в Україні, на міжнародному семінарі щодо можливості ревіталізації річки Полтва у Львові. Як зазначають в управлінні житлово-комунального господарства Львівської облдержадміністрації, майже третина каналізаційних мереж в області експлуатується в украй застарілому й аварійному стані, майже половина каналізаційних насосних агрегатів амортизовано. Централізованим водовідведенням охоплено лише 89% населення, яке має доступ до централізованого водопостачання, а очисні споруди в сільській місцевості здебільшого відсутні. Аналогічна ситуація й в інших областях, тож не дивно, що саме комунальні стоки є основним забрудником ріки.
Свою лепту до забруднення водойм додають і сміттєзвалища: «Багато сміттєзвалищ розміщено в долинах рік. Створювати звалища сміття на першій заплавній терасі й на заболочених територіях узагалі заборонено. Втім, скажімо, на Львівщині понад третину стихійних сміттєзвалищ розташовано біля якихось водойм», — каже старший науковий співробітник Інституту екології Карпат Тарас Микитчак. Таким чином, усю токсичну гидотну зі сміття дощові води змивають у ріки й потічки.
«ТРОМБОМ» НА РІЧЦІ Є ДНІСТРОВСЬКА ГЕС
Справжньою трагедією для ріки, вважає експерт із водно-болотяних угідь з Одеської області, який уже понад 20 років вивчає дельту Дністра, Іван Русєв, є Дністровська ГЕС та ГАЕС. Їх науковець називає «тромбами на ріці», що порушують природні процеси. Ці гідроспоруди — класичний приклад радянського будівництва — без належного доступу громадськості і з присмаком гігантоманії (щоби створити водосховище, необхідне для роботи ГЕС, затопили близько 80 сіл).
Дамба — нездоланний бар’єр для мешканців водойми, тож Верхній та Нижній Дністер — навіки розділені. Крім того, нижче за течією після гідроспоруд ділянка ріки мертва: «ГЕС працюють таким чином, що вони скидають воду з нижніх шарів водосховища. А там її температура навіть улітку, коли надворі спека, — 9—11 градусів. У ній практично немає життя», — каже Іван Русєв. Науковець пояснює: ріка, в якій немає життя, — це не просто водойма без риби, а водойма, яка не має здатності до самоочищення. «Від цього суттєво страждає Молдова, адже на кордоні вона отримує саме таку безжиттєву воду».
Презентацію Дністровського гідроенергокомплексу посадовці на цьому підприємці розпочинають так: «Перш за все, призначенням Дністровського комплексу було акумулювати і регулювати стік Дністра, оскільки він є гірською річкою, в якій мінімальний стік води — 40 кубометрів за секунду, а максимальний може сягати кілька тисяч кубометрів на секунду. Щороку від цих паводків були великі збитки. Тому завдання ГЕС було зарегулювати стік ріки. Друге призначення — для гарантованого водозабезпечення: щоб ріка жила, потрібно щонайменше 100 кубометрів на секунду. І третє призначення — виробництво електроенергії...»
А от Іван Русєв вважає, що насправді пріоритети розставлені інакше: «Навесні, коли для нормального нересту риби в дельті Дністра необхідний паводок, — на дамбі в Новодністровську не скидають води стільки, скільки потрібно для цього. Риба використовує заливні луки для нересту і розведення молодняка. Для багатьох рослин, у тому числі рідкісних, паводки — джерело легкодоступних поживних елементів. Індикаторами стану Дністра є вразливі види птахів, які залежить від гідрорежиму, — адже вони живуть на межі між водою та суходолом. Це, зокрема, блискучі ібіси, різноманітні види куликів, чаплі, які гніздяться в очеретах і шукають собі корм на мілководді. Від сили течії на мілководді залежать також деякі види бабок, зокрема «красуня дівчина», бо коли немає течії, то вона не відкладає яєць унизу листків водяних рослин, — та інших комах. Якщо нема відповідних умов — вони або відлітають на інші території, або гинуть. Саме тому, коли весняного паводку немає, вся екосистема на Нижньому Дністрі гине», — каже Іван Русєв.
Причетність до негараздів у дельті Дністра на Верхньому Дністрі заперечують: «У правилах експлуатації передбачено, що раз на рік для заповнення Дністровських плавнів проводять екологічний запуск щоб забезпечити весняний паводок. Кількість скидів визначають на міжвідомчій комісії, яка включає всі зацікавлені сторони: зокрема, туди входять представники і Одеси, і Молдови», — пояснив заступник начальника Дністровсько-Прутського басейнового управління водних ресурсів Олександр Тонієвич. Утім, коли води з верхньої течії Дністра до водосховища надходить менше, ніж очікувалося, — доводиться йти на компроміс і скидати менше, бо коли спустити забагато, то вся ікра в Дністровському водосховищі загине, пояснюють енергетики. Екологів такі аргументи обурюють: «Природною, надзвичайно багатою та цінною екосистемою дельти Дністра нехтують, щоб розводити рибу в Дністровському водосховищі? По-перше, кормова база тут слабка, а температури низькі, та й у штучній системі ніколи не буде такого багатства рибних ресурсів, як у природній системі. Крім того, відколи це завданням Дністровського водосховища є розведення риби?» — дивується експерт із водно-болотних угідь Іван Русєв. Науковець десятки років намагається отримати «Правила експлуатації гідроелектрокомплексу», аби зрозуміти, чому й через кого страждають мешканці природного середовища, які живуть нижче від ГЕС і Дністровського водосховища. Утім, навіть ту частину, в якій ідеться про охорону навколишнього природного середовища, досі йому отримати не вдалося. «Це документ для внутрішнього користування», — пояснюють на ГЕС. «А де ж доступ громадськості до екологічної інформації та участі в ухваленні рішень стосовно довкілля, гарантований українським законодавством?» — дивується Іван Русєв. Сьогодні гідроелектростанції живуть за «Правилами експлуатації» майже 30-річної давності, ухваленими за радянських часів. Переконують, що працюють над розробкою нових правил. Що то будуть за правила і чи буде в них взято до уваги думку громадськості — як української, так і молдовської сторони, яка розташована нижче за течією, — досі невідомо.
Додатковим лихом для Дністра, вважають екологи, є ГАЕС. Гідроакумулюючу електростанцію було спроектовано ще за радянських часів. Суть її роботи полягає в тому, що в ту пору доби, коли в мережі України є надлишок енергії, найпотужніший в Європі насос має закачувати 32 мільйони кубометрів води на висоту 150 метрів, а коли енергії бракує — енергію піднятої нагору води перетворюють на електроенергію. Втім, вода, яка пройшла таку м’ясорубку, стає мертвою. Також серйозні ризики пов’язані з тим, що верхній басейн ГАЕС міститься на карстових порожнинах. «Викликає також сумніви надійність запропонованого розробниками глиняно-плівкового екрана ложа водосховища ГАЕС. Рівень сейсмічності місцевості оцінено до восьми балів за шкалою Ріхтера, зсувонебезпечність у зоні будівництва призвела до того, що всі гідроспоруди комплексу вже мають тріщини. Усе це може спричинити великомасштабну техногенну катастрофу», — констатує Ірина Головко з Національного екологічного центру України.
ПРО ЕКОЛОГІЧНУ СВІДОМІСТЬ
Та це ще не всі негаразди. Наприклад, сплавляючись рікою, за день можна побачити не одну вантажівку, куди закидають піщано-гравійну суміш чи каміння з річкового берега. Це незаконний промисел. Утім, крадії чомусь не сахаються, побачивши людей, не ховають номерів своїх машин, а почувають себе тут, як господарі. Дощові води змивають у Дністер пестициди й нітрати, які вносять на поля мешканці понад рікою, тут незаконно вирубують ліс, що сприяє змиванню забрудників у річку, а берегову зону продовжують забудовувати розкішними віллами... Усе це поволі вбиває ріку.
«Якихось 50 років тому в нас була схожа ситуація. Водойми були настільки брудними, вони смерділи, риба в них вимирала, і там не можна було купатися. Тоді запровадили закон, що кожен населений пункт, кожне село повинно мати свої очисні споруди. Також заборонили використовувати чимало хімічних сполук, зокрема фосфати, в миючих засобах. Сьогодні вода у нас і справді чиста. Тож кардинально змінити ситуацію все-таки можна», — впевнена Сюзанн Боос. Проте, щоб досягти такого результату, найперше потрібно змінити світогляд і ставлення до води.
