Ці щасливчики «не в матеріалі», користуючись жаргоном журналістів, «не в курсі», як каже решта дорослих, «не шарять», як висловилися б діти. І Бог з ними! Чи надто вже ми їм заздримо, шановні читачі, всі ми, хто незабаром почне зворотний відлік часу, почне хвилюватися, забігає, величезним потоком рине на Петрівку, на книжковий базар, щоб якнайкраще, якнайнадійніше екіпірувати «астронавтів» молодшого, середнього та старшого шкільного віку для подорожі в наступний учбовий рік. Правда ж, він завжди — хоч у перший раз, хоч в одинадцятий вбачається нам небезпечним, таким, що приховує в собі певний ризик для наших мисливців за знаннями, що дорослішають?
Що ж, батьківська інтуїція не підводить тих, хто так вважає, оскільки початок навчального року — перехід від літнього світу повної свободи до шкільного світу абсолютної необхідності — стрес для будь-якої дитини: відмінника, безнадійного двієчника чи того, хто вчиться на «добре».
Його неможливо відмінити, але можна, як і будь-який стрес, пом’якшити. І ось перше: «екіпірування» дійсно має велике значення. Хоч би що там було попереду, а 1 вересня оточено аурою свята. І нехай ваша дитина відчуває себе іменинником цього дня. Предмети шкільного побуту: новий портфель, пенал, спортивний костюм, кросівки, нехай навіть новий набір фломастерів і ручок допоможуть йому в перші шкільні дні пристосуватися в забутій за літо жорсткій (як і у вас на роботі, шановні читачі) системі іміджів, де — се ля ві — зустрічають по одежинці.
І хай свято продовжиться вдома! Ви й так вже виклали все до копійчини, на роботі неприємності, 1 — вівторок, а завтра знову на «паханину»? Але пам’ятайте: ваше дитя (навіть якщо воно ось-ось переросте татуся) цей день сприймає як особливий. Розділіть його почуття, адже ніякі, навіть найдорожчі, речі не замінять вашої душевної співучасті. Плюньте на все, підіть увечері всією сім’єю в «Макдональдс». Не виходить? Тоді купіть торт, «Оболонь-колу», підіть на прогулянку в парк і зіграйте в бадмінтон, що завгодно, тільки не втуплюйтесь одразу в екран ТV або комп’ютера, не прилипайте до телефону, кинувши з порога: «Ну, як там в школі?». Отримаєте безглуздий пас: «Нормально». І тодi навіть внаслідок інерції хорошого настрою, захочеться (саме захочеться!) прийти в школу, на захід, однойменний з нашою рубрикою. Прийти, щоби пересвідчитися: в інституції школи, якою вона є сьогодні, чи то «крутий» ліцей, чи то районна СШ №.., роль і місце батьків дуже змінилися, як змінилося все в посттоталітарному просторі.
Так вже сьогодні сталося, що ми, які є легальними або «тіньовими» спонсорами школи і відчуваємо всю тяжкість цього становища, не завжди бачимо його головну перевагу — зміну батьківського статусу, що вже відбулася. З часом можливість — і необхідність — відчувати себе не чужинцями, що забрели в незнану терру, а діловими партнерами школи, інвесторами, може породити потребу створити асоціацію, клуб, комітет батьків, не безликих платників шкільних податей, а вільних і відповідальних людей, об’єднаних бажанням в одній окремо взятій школі — хоча б у класі! — розірвати хибне коло відчуження між своїм приватним життям і таємничим життям своїх дітей.
І більш дієвих ліків від першовересневого стресу ще не винайдено.
