У вересні цього року міністри багатьох країн у справах торгівлі, довкілля та розвитку зустрінуться в Канкуні для наступного ключового раунду переговорів Світової Організації Торгівлі (СОТ). Ми зустрінемося у важкий час, коли міжнародне співробітництво та майбутнє установ, які керують таким співробітництвом, стали предметом запекліших, аніж будь-коли, дебатів.
Усі, хто збереться у Канкуні, мають дуже чітко усвідомлювати: міжнародні події не повинні відволікти нас від цих життєво важливих прагнень та цілей. Дехто спробує використати наслідки війни в Іраку щоб стверджувати, що реформи мусять зачекати; що нам слід повернутися до оцінки ситуації пізніше цього року або навіть у наступних роках; що зараз зовсім не час обговорювати питання торгівлі. На мою думку, це не є правильним. Тиск до здійснення змін зростає дуже швидко — і найсильніше це проявляється серед країн, що розвиваються.
Напередодні саміту у Йоганнесбурзі міністри країн-членів ЄС, США, Канади, Нової Зеландії, Австралії — усіх розвинутих країн — були вражені атмосферою та очікуванням, яке панувало серед країн, що розвиваються. Тридцять років тому останні прагнули допомоги та передачі технологій. Звичайно, зараз вони також прагнуть цього, але вони вже засвоїли урок про потребу та переваги вільної торгівлі. Країни, що розвиваються, бачать, що без можливості скористатися нею, фінанси та технології є лише тимчасовим заходом поліпшення ситуації.
Вони гучно, чітко та сердито наголошували, що хочуть отримати доступ до наших ринків шляхом торгівлі, і також підкреслювали, що ми повинні припинити спотворювати ці світові ринки шляхом надання широких субсидій. Як сказав Джозеф Стігліц, колишній головний економіст Світового Банку, у своїй останній книжці «Глобалізація та усі її вади» (Penguin, 2002):
«Сьогодні небагато людей — не кажучи про тих великих підприємців, які мають від цього зиск… захищають лицемірне удавання надання допомоги країнам, що розвиваються, змушуючи їх відкрити їхні ринки товарам розвинених промислових країн, одночасно залишаючи свої власні ринки захищеними. Така політика робить багатих ще багатшими, а бідних — ще біднішими та більш розлюченими».
У 2000 році розвинуті країни світу надали прямої допомоги країнам, що розвиваються, на суму 50 мільярдів доларів. У той самий час вони витратили суму у 7 разів більшу (більше 350 мільярдів доларів) на різні види сільськогосподарських субсидій, які спотворюють ринки, на які так прагнуть та потребують отримати доступ країни, що розвиваються [За даними ОЕСР, взятими з книги МВФ (2002): «Світовий економічний огляд: вплив сі льськогосподарської політики промислових країн на країни, що розвиваються» Світовий Банк припустив, що якщо ми хочемо здійснити глобальні реформи у сфері торгівлі сільськогосподарською продукцією, це буде вартим країнам, що розвиваються, близько 140 мільярдів доларів [Світовий Банк-2002 «Глобальні економічні перспективи та країни, що розвиваються»: «Користь у 142 млрд. дол. для країн з «низьким та середнім доходом» якщо ми передбачаємо глобальну реформу у сфері торгівлі сільськогосподарською продукцією».] Це втричі перевищує обсяг прямої допомоги, яку ми зараз надаємо.
Отже, лібералізація торгівлі через СОТ дійсно має велике значення. Вона є важливою, оскільки впливає на баланс економічних сил у світі і оскільки без зростання обсягів торгівлі економіка наших країн опиниться у стані стагнації.
Нам необхідний поштовх у вигляді відкриття ринків та поширення торгівлі, щоб сприяти економічному зростанню однаково як у багатих, так і в бідних країнах. Згідно з нещодавнім дослідженням МВФ та Світового Банку, збільшення доходів від усунення перешкод у зовнішній торгівлі товарами буде значним та щороку дорівнюватиме від 250 млрд. до 650 млрд. доларів, і від третини до половини цієї суми припаде на країни, що розвиваються [Публікація МВФ та Світового Банку «Доступ до ринків для експорту продукції країн, що розвиваються. Вибрані аспекти». Вересень 2002]. За підрахунками Комісії ЄС, успішний раунд переговорів СОТ може збільшити валовий внутрішній продукт ЄС на 1,3% — це близько 100 мільярдів євро. Лібералізація сільського господарства може складати третину цієї суми.
Але якщо нам не вдасться укласти проект угоди про сільське господарство до часу проведення наступної зустрічі СОТ на рівні міністрів у Канкуні, ми можемо забути про відкриття ринків та лібералізацію торгівлі в інших секторах. Ми можемо забути про досягнення реального прогресу у боротьбі з бідністю та голодом у країнах, що розвиваються. Спочатку треба досягти змін у сільськогосподарському секторі — там, де надання субсидій у багатих країнах спотворює ринки та має прямий вплив на життя мільйонів людей у найбідніших країнах.
Виникла думка — під впливом усіх тих, хто протистоїть змінам, — що реформа в галузі субсидій та лібералізація торгівлі принесе негаразди фермерам. Це не так. Незважаючи на велетенські суми у чеках з надання субсидій, багато фермерів у Європі (та США) все ще борються за виживання. Щось працює неправильно, і це є дуже серйозно. Реформа надасть можливості та переваги, щоб виправити це. Поточні плани для проведення реформи ЄСП — які не є дуже далекосяжними — передбачають надати чисті економічні вигоди від 600 до 900 млн. євро у Великій Британії, та від 4,9 до 5,6 млрд. євро у країнах ЄС.
На мою думку, серед більшості європейців зростає небажання сплачувати за сьогоднішню ЄСП чи то через оподаткування, чи то через високі ціни на споживчому ринку. Думаю, що європейські споживачі не поодинокі в цьому.
Суспільство в цілому очікує від сільського господарства змін, причому безповоротних змін. Ще ніколи не було такого слушного моменту для руху уперед від субсидій на підтримку виробників!
Завдяки угоді, якої було досягнуто у місті Доха, ми зараз можемо очікувати, що цей процес набирає реальних обертів. Звичайно, будуть ті, хто опиратиметься змінам, і будуть різні погляди стосовно підходів. Ми знаємо, що переговори будуть нелегкими, але добра воля допоможе нам знайти рішення. Ми сподіваємося, що Сполучені Штати також відіграють повноцінну роль у цьому процесі, скоротивши субсидії своїм фермерам. Нам слід позбутися аргументу, що «ваші субсидії є вищими за наші», і погодитися, що вони усі є занадто високими і чинять велику шкоду. Вони є неефективними та застарілими інструментами, яких слід позбутися.
Я не маю жодних ілюзій стосовно того, що у декого це послання викличе незадоволення. Але чи то в нашому суспільстві, чи на міжнародних торгових переговорах, таку політику буде легше обґрунтовувати та відстоювати. Вона менш негативно впливатиме на світову торгівлю і проти неї не буде стільки закидів у перешкоджанні країнам, що розвиваються, взяти участь у світовій торгівлі. Тому вона надасть перевагу не лише нашому суспільству, але й світу в цілому.
Переговори у м. Доха затвердили план, який уможливлює таку політику, і переговори у Канкуні повинні втілити її у життя.
Маргарет БЕКЕТ, міністр з питань довкілля, харчової промисловості та сільського господарства Великої Британії Доха, Катар
ДОВІДКА «Дня»
Маргарет БЕКЕТ народилася 15 січня 1943 року у місті Ештон-Андер-Лайн у графстві Ланкастер. Почала роботу на посаді асистента з дослідницької роботи партії лейбористів у 1970 році, у 1974 році працювала політичним радником міністерства з питань закордонного розвитку. У 1975 році обіймала посаду урядового секретаря, після чого була призначена парламентським заступником міністра освіти і науки. 1984—1989 роки пані Бекет — міністр з питань соціального захисту, 1989—1992 рр. — головний секретар міністерства фінансів, 1992—1994 рр. — представник уряду у Палаті громад. На посаді міністра з питань довкілля, харчової промисловості та сільського господарства перебуває з 8 червня 2001 року.
