«...Запитали, скільки часу я вже тверезий. Я відповів, що одну годину і 45 хвилин. Усі добродушно засміялися і почали ділитися досвідом, розповідати про свій перший день тверезості. І з’явилася думка, що надія є, тому що їхні історії були дуже схожими на мою. А зараз вони вже тверезі: хто місяць, хто півтора року, а дехто й 10—20 років. На наступних зборах я заявив, що не п’ю цілий день. Усі аплодували, а я навіть сльозу пустив. Тепер я розумію, що саме ця підтримка, досвід та спілкування дали мені сили не взяти до рук чарку в той день і от уже протягом багатьох років. Я й досі не припиняю ходити на групу анонімних алкоголіків»
Невтішна статистика: кожна десята людина у світі є алкоголіком, а кожна п’ята — співзалежною, — тобто близькою людиною алкоголіка. Всесвітня організація охорони здоров’я називає алкоголізм невиліковною, хронічною і смертельно небезпечною хворобою. Близько 70% усіх травм та злочинів, так звана побутовуха, здійснюються у стані алкогольного сп’яніння. Суспільство деградує, а хвороба прогресує. В Україні сьогодні близько чотирьох мільйонів алкоголіків, серед яких люди різного соціального статусу, віросповідання, достатку та розумових здібностей. Але перед хворобою всі рівні, і багато хто хоче вилікуватися, хоч і не визнає себе хворим. Чи є вихід? Відповідь ми пошукали на зборах Товариства анонімних алкоголіків.
СПОВІДЬ
Я Сергій, мені 46 років і я алкоголік. Але вже понад десять років я не п’ю. Шлях до одужання триває всі ці роки, а життя таке коротке. І більша частина життя пройшла в алкогольному дурмані та жахливому похміллі. Доводилося розриватися між сім’єю, роботою та згубною звичкою. З дитинства я боявся, що успадкую залежність від батьків- п’яниць. Коли у 20 років я увечері у дворі з хлопцями випивав портвейн або коньяк, мені й на думку не спадало, що це початок усіх моїх бід. З’явилася сім’я, пішли побутові та фінансові проблеми. Їх я намагався втопити у чарці горілки. Спочатку я випивав 200 граммів вечорами, щоб упоратися з нелегкою ношею домашніх турбот. Потім доводилося похмелятися вранці, щоб піднятися з ліжка, і випивати на роботі, щоб голова почала працювати. Але навіть коли я пив, поки не побачу дна пляшки з горілкою, не визнавав себе алкоголіком. Думав, що п’ю не менше за інших. Але рідні, які мене оточували, не витримали моральних знущань і здали мене вперше до витверезника. А звідти — на державне лікування. З того часу я 17 разів лікувався. Благо, що лікарні та диспансери були безкоштовними, тільки потім доводилося відпрацьовувати на виробництві. Кілька разів підшивався, кодувався, чистив кров, ходив до бабусь-цілительок та екстрасенсів. Витрачав шалені гроші. Якщо підрахувати, то тільки на горілку за 20 років пияцтва пішло близько 80 тисяч гривень. Роботу, сім’ю та квартиру я дуже швидко втратив. Двічі намагався покінчити життя самогубством. Але залишився живий. Мама сказала, що у Бога є на мене якісь плани. І прийшло усвідомлення того, що алкоголь оволодів мною, і ніколи самому не вибратися з цього рабства. Я всю ніч молився Богу і просив його допомогти мені виплутатися з цього болота. Пригадав, що колись у п’яному запамороченні записував номер телефону довіри. Зателефонував туди, вони порадили мені піти в групу анонімних алкоголіків. Наступного дня я прийшов на збори. Прийняли мене дуже добре. Запитали, скільки часу я вже тверезий. Я відповів, що одну годину і 45 хвилин. Усі добродушно засміялися і почали ділитися досвідом, розповідати їхній перший день тверезості. І з’явилася думка, що надія є, тому що їхні історії були дуже схожі на мою. А зараз вони вже тверезі: хто місяць, хто півтора року, а дехто й 10—20 років. На наступних зборах я заявив, що не п’ю цілий день. Усі аплодували, а я навіть сльозу пустив. Тепер я розумію, що саме ця підтримка, досвід та спілкування дали мені сили не взяти в руку чарку в той день і ось уже протягом багатьох років. Я досі відвідую групу анонімних алкоголіків. Вдячний Вищій силі за те, що дає мені силу не випити першу чарку, за якою піде прірва. Сьогодні я не п’ю (не користуюся ліками зі спиртом, не причащаюся в церкві) і хочу дати пораду всім хворим на алкоголізм: вихід є. Варто визнати свою безпорадність перед випивкою, мати бажання звільнитися і поділитися своїм нещастям з такими ж хворими людьми.
Так, я кинув пити, але все життя буду алкоголіком. Це невиліковна хвороба, як рак або СНІД. Сьогодні у мене сім’я, народився маленький синочок, маю приватний бізнес. Раніше я й думати не міг, що сяду за кермо автомобіля. Думав, що навчитися користуватися комп’ютером і увійти до інтернету під силу лише космонавтам. Але я зараз спілкуюся, ділюся досвідом з такими ж алкозалежними з різних країн за допомогою електронної пошти. Вихід є, і я його знайшов. Тепер допомагаю відшукати його іншим.
НЕ ВИПИТИ ПЕРШУ ЧАРКУ
Аналогічною історією починаються збори кожної групи анонімних алкоголіків у всьому світі. Ділячись своїм досвідом, алкоголіки допомагають один одному втриматися від першої чарки, яка тягне за собою чорну смугу в житті. Товариство анонімних алкоголіків не надає ні психологічної, ні медикаментозної чи фінансової допомоги. Тут усе тримається на моральній підтримці братів по нещастю та Вищої сили, яку в АА називають Богом. Але це не секта і не релігійна організація. Сюди може прийти мусульманин, християнин або іудей, а загальне поняття «Бог», вони отожнюватимуть зі Святою трійцею, Аллахом або будь-яким іншим Богом. В АА не виліковуються від алкоголізму, а вчаться не пити спиртне. Всі члени називають себе алкоголіками, але додають, що вже довго не вживають алкогольних напоїв. Їхнє основне завдання не випити першої чарки і постійно боротися з психологічною залежністю. Анонімний алкоголік Олексій, який уже багато років відвідує збори і є представником Київської лівобережної групи, говорить, що не може знаходитися в місті, де немає групи АА. «Відразу з’являються спокуса, а у підсвідомості прокидається бажання випити — розповідає Олексій. — Але, прийшовши на групу, все як рукою знімає, коли бачиш новачка, який тільки виплутується з болота. Бажання випити вмить зникає».
АНОНІМНІ ГРАВЦІ ТА НЕНАЖЕРИ
Крім груп для алкоголіків, існують ще й групи підтримки для співзалежних (дружин, батьків, дітей, близьких людей). Іноді оточуючі страждають більше, ніж самі алкоголіки. Але залежність від алкоголю — це далеко не єдине рабство, яке поневолює сьогодні людину. Є азартні люди, які залежать від ігрових автоматів, є солодкоїжки-ненажери, є клептомани, які крадуть усе, що погано лежить… Для них також є збори. У Києві є групи анонімних гравців, ненажер, наркоманів та клептоманів, які працюють за тією ж самою схемою, що й АА.
У лютому виповнюється 17 років першій групі анонімних алкоголіків в Україні. За цей час у кожній області нашої країни з’явилися товариства анонімних алкоголіків, а загальна кількість становить близько 70 груп АА. Це свідчить про те, що алкоголіки усвідомлюють свою залежність, але від цього все-таки не припиняють випивати. Хоч і блага праця товариства анонімних алкоголіків, але вони не зцілюють від цієї хвороби, а лише заліковують її.