Цьогорічна весна затягнулася на цілий місяць, але психоаналітикам це не завадило розпочати в Києві «Психоаналітичну весну-2013» — щорічний (з 2004 року) відкритий міжнародний освітній проект Української Асоціації Міжнародного інституту глибинної психології, — яка триватиме ще два місяці.
Цього року одним із акцентів стали теми розвитку особистості, сексуальності людини, стосунків між людьми — те, що має для кожного визначальне значення.
ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС ДАВ БАГАТО ЗАМІННИКІВ ЛЮДСЬКИХ ВЗАЄМИН
— Якщо взяти шкільні роки, то ми можемо побачити, що дівчатка в цей час дуже активні: вони краще вчаться за хлопців, більше цікавляться громадською роботою, творчістю. Але закінчується навчання, і цей потенціал ми втрачаємо, адже в період від 18 до 35 років більшість жінок, паралельно з навчанням у вишах, одружуються, народжують дітей. Тоді активними стають чоловіки. Мабуть, так запрограмовано природою, що жінка має віддавати більше енергії родині, але все ж хотілося б, щоб ми свій розум вкладали ще й в реалізацію важливих для суспільства ідей... Тому ми в останній час співпрацюємо саме з такими жінками — яким за 30, — в яких є цікаві ідеї, і які не хочуть бути домогосподарками», — розповіла голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна ТИМОЧКО.
Сучасний світ дає багато можливостей людині, але в цьому може критися пастка: відчуття, що вибір — великий, що ти до всього можеш бути причетний. Але соціологічні дані показують, що в останні десятиліття сучасна людина (особливо у великому місті) почувається дуже самотньою. Рівень поширення депресії найбільший в мегаполісах.
— Прогрес грає тут злий жарт із сучасною людиною. З однієї сторони, сучасна людина має достатню кількість сурогатів — замінників того, що могло б бути стосунками (Інтернет, соціальні мережі, телевізор тощо), з другої сторони пришвидшений темп життя фактично не дає людям достатнього досвіду проживання стосунків в ранньому віці, — переконана психоаналітик, ректор і засновник Міжнародного інституту глибинної психології Світлана УВАРОВА. — Як правило, батьки не мають ні часових, ні емоційних ресурсів для того, щоб дати дитині повноцінний досвід стосунків. У зв’язку з цим розвиваються багато речей, які в психоаналізі називаються феноменами нарцистичного розвитку — коли людина, на жаль, не в змозі встановлювати стосунки в зрілому віці. Ці стосунки, фактично, стають для людини травматичними, вони руйнують її життя. А мало б бути навпаки... Тож така неекологічність в широкому смислі цього слова, приводить до того, що людина не тільки створює свою самотність, а й змушена жити одна. Я думаю, що в цьому — страждання сучасної людини. Якщо говорити про Україну, яка нібито рухається в Європу, то, можливо, кількість одиноких людей у нас буде збільшуватися. Але ми не повинні забувати, що у світі є інші тенденції, інші країни, насамперед — середньоазійські, країни Близького Сходу, в яких є інші культурні традиції і суспільні тенденції. Думаю, що у зв’язку з процесами міграції, буде відбуватися процес змішування, результат якого — невідомий.
ЧОМУ СУЧАСНА ЛЮДИНА СТРАЖДАЄ
Загальна відповідь фахівців — бо не хоче дорослішати. Детальніше це «розжовує» французький психоаналітик Серж ЛЕСУР, який має великий клінічний досвід роботи з підлітками (на початку 1990-х років написав свою основну книжку «Підлітки. Зустріч з жіночим»), в якій він переглядає концепцію розвитку етапів жіночності, підкреслюючи його ключову роль в психологічному розвитку, який дозволяє дитині відійти від інфантильних завдань і побудувати свою дорослу статеву позицію.
— Якщо брати сексуальність, то в сучасної людини нічого не змінилося. Все — те ж, що й було сотні й тисячі років тому. Але змінилися соціальні норми. Якщо візьмемо Древній Рим, то там всі політичні питання обговорювалися в публічних туалетах: збиралися політики, посли — всі хто мав відношення до керування державою, — справляли свої природні потреби, паралельно обговорювали проблеми в державі. Коли природна потреба була задоволена, закінчувалися й дискусії. Думаю, що якби наші парламентарі робили таким же чином, це б дозволило уникнення ярості та агресії, — вважає доктор психологічних наук, керівник кафедри клінічної психології Університету у Страсбургу, директор дослідницького об’єднання «Індивідуальність, пізнання і соціальний зв’язок» Серж Лесур. — Змінені соціальні норми також привели до того, що сексуальність сьогодні розглядається як можливість отримати задоволення. Наші уявлення про сексуальність мають нарцистичний вимір: ми повертаємося до моделі інфантильної сексуальності — задоволення тільки для себе. Ця тенденція пояснює той факт, що нині найбільш затребуваними і прибутковими є порносайти, вони — найбільш часто відвідувані, тому що там все можна, дозволяються всі збочення. До цієї категорії можна віднести й реаліті-шоу на телебаченні. Вони також користуються величезною популярністю, тому що глядачі можуть спостерігати за чужим життям. І все це — при повній безкарності, тому що я тільки спостерігаю... Отже, що наше суспільство дає в якості моделі сексуального задоволення поліморфну перверзію (безсоромність, пов’язана з тілом, котра є нормальною для малої дитини, і яка в процесі виховання повинні трансформуватися в мораль, у «стримуючі плотини» за Фрейдом. — Авт.). Сексуальність стала зброєю для домінування над іншими. І що все більше щезає — так це місце іншого в стосунках. Інший став чистим об’єктом. У кращому випадку — об’єктом, який погодився таким бути, і якого можна запросто відкинути, якщо він не задовольняє мене або «використаний». Це запросто прослідковується в сучасних сім’ях, коли інший має бути наділений найкращими якостями: бути багатим, красивим, заробляти на життя, ми маємо бути в ньому впевненими, він маж бути прекрасним в сексуальному плані. В такому випадку — вступає з ним у стосунки. Якщо ж він (вона) втратив хоч одну якість — я кидаю його і йду на пошуки іншого... Але тут є велике «але»: я теж можу стати таким самим об’єктом для іншої людини — якого теж «використають» і викинуть. І це робить мене депресивним. Вся ця меланхолія сучасного світу й пов’язана із відсутністю відмови від інфантильної сексуальності.
Що ж робити? Рости. Не в довжину, а в глибину. Психологи наголошують, що кожна людина завжди відчуває в собі якусь «нестачу». У більшості випадків намагається задовільнити її через іншу людину. Але це — неправильно і не результативно.
— Це моя нестача, інший ніколи не зможе заповнити її. Інший — це той, хто теж має свої бажання, які не завжди схожі з моїми... Нам потрібно нарешті згадати, як Фрейд висловлювався щодо позиції зрілої людини, — розповідає Серж Лесур. — Що стати дорослим — це виконувати дві функції: любити і працювати. Також Фрейд казав, що в будь-якому випадку працювати — це завжди починати знову і знову, а любити — це бачити іншого з його потребами, вкладати в цього іншого, будувати з ним стосунки (звичайно, якщо інший теж має таку картину світу. — Авт.).
