Днями в Державному департаменті інтелектуальної власності обговорювали проект закону України «Про охорону прав на торгові марки, географічні зазначення та комерційні найменування». Ініціатором цього засідання стала громадська колегія, нещодавно створена при департаменті як дорадчий орган. До участі в законотворчій розмові запросили як самих авторів проекту (Державний департамент інтелектуальної власності), так і незалежних експертів, яким доведеться використовувати закон, який іще тільки готується, у своїй повсякденній практиці.
На сьогоднішній день в Україні діють два незалежні один від одного закони, що стосуються прав на торгову марку і прав на географічні зазначення. Останній було прийнято в 2002 році, однак він не запрацював — жодної реєстрації в рамках цього закону в країні не було здійснено. Хоча товари, які мають пряме відношення до «географічної» реєстрації, є — «ніжинські огірки», наприклад. Що стосується терміну «комерційні найменування», то в нашому законодавстві він поки ще не використовувався.
Про торгову марку в Україні заговорили відразу після проголошення незалежності. «Спочатку були перехідні положення, — говорить Михайло Дубінський, віце-президент української асоціації власників товарних знаків. — А в 1993 році було ухвалено закон, який нині регулює питання, пов’язані з поняттям «торгова марка». У законі поки немає терміну «комерційне найменування». Він означає назву підприємства, дозволяючи покупцю ідентифікувати того, хто надає йому послуги і товари. Географічна ж назва ідентифікує товар, який може бути виготовлений тільки в конкретній місцевості або якщо люди конкретних населених пунктів мають вікові традиції з виготовлення певних товарів (тульські самовари)».
Для чого ж було потрібно реконструювати закони? Чи не простіше було додати до двох чинних третій? Фахівці вирішили, що три в одному — краще, оскільки всі три поняття взаємопов’язані.
Усім відомо, що торгова марка дозволяє розрізняти одні й ті ж найменування продуктів за їхнім виробником. Однак хто ж і яким чином може отримувати право на володіння якоюсь торговою маркою? Згідно з нині чинним законом, будь-яка фізична особа може зареєструвати на себе торгову марку і нічого не виробляти, а лише шантажувати справжніх виробників. Щоб усунути таку можливість, вважають експерти, треба заборонити реєстрацію торгових марок людям, які не займаються господарською діяльністю. А для того, щоб запрацював механізм притягнення до відповідальності виробників неякісних товарів, треба при продажу або передачі торгової марки іншим особам вважати операцію здійсненою лише після перереєстрації цього факту в Державному реєстрі. Без такого уточнення за ланцюгом перепродажів «марки» не відшукати винуватця дефектів.
Голова Громадської колегії Державного департаменту інтелектуальної власності, доктор в області правознавчих наук Антоніна Пахаренко-Андерсон сказала «Дню»: «Ми намагаємося гармонізувати наше законодавство, удосконалити його з урахуванням європейських стандартів. Законотворчість за самою своєю природою — процес безперервний. Іноді комерційна назва стає товарним знаком, іноді на етикетці розміщена географічна вказівка, яка може бути товарним знаком. Тому і вирішено видавати один закон, а не три. Справи, що стосуються незаконного використання товарних знаків, правозастосовна практика, яка зачіпає продаж підроблених товарів, виникла в Україні лише в 2001 році. Тому багатьма судами, особливо на периферії, ще не відпрацьовано механізми, методики ведення таких справ. Ми тільки починаємо вчитися захищати інтелектуальну власність виробників. Зараз введено нову практику — розміщення в інтернеті проектів законів. Це надає можливість для обговорення проектів, можливість вплинути на результат іще на стадії прийняття рішення».
