Трагедія Голодомору в Україні давно й широко обговорюється. Цей рік владою оголошено Роком пам’яті жертв Голодомору. Очевидно, кожна трагедія людства має бути осмислена нащадками. Задля цього й створюються меморіальні комплекси, центри дослідження, музеї, де були б зібрані не тільки експонати — свідки страшних часів, — а й самі будівлі повинні нести образне навантаження, щоб справляти враження на спостерігача своєю унікальною, образною об’ємно-планувальною структурою.
В цій статті мова піде не про визначення нових аспектів історичної правди, а про проект, що мав завершитись цьогоріч восени, але через різні причини не вкладається у відведені терміни. Спорудження в Києві Меморіального комплексу пам’яті жертвам голодоморів в Україні передбачено розпорядженнями Президента України від грудня 2002 року і двома указами від листопада 2005 р. і жовтня 2006 р. Перша черга будівництва має коштувати державі щонайменше 80 млн. гривень.
Думаю, незайвим буде розглянути кілька прикладів нещодавно створених меморіалів страшних подій XX сторіччя: меморіал знищеним євреям архітектора Пітера Айзенмана та музей Голокосту Даніеля Лібескінда в Берліні. Одного разу побачивши ці споруди, залишаєш спогад на все життя.
Меморіал знищеним євреям Європи у центрі Берліна біля Бранденбурських воріт, займає понад два гектари. Незважаючи на дебати, що тривали 17 років, його відкрили 10 травня 2005 року. Архітектурне рішення меморіалу було відібрано з понад 500 пропозицій з усього світу. Остаточний дизайн меморіалу — це майже квадратна площа приблизно 150 х 150 м, поділена на 2711 сірих бетонних паралелепіпедів різної висоти без написів. Пропозицію нанести імена шести мільйонів жертв було відхилено. Між брилами є проходи для відвідувачів у вигляді прямокутної сітки. Від країв до середини меморіалу рівень землі знижується, а висота брил збільшується — відвідувач вже не бачить виходу — одноманітні бетонні плити дезорганізують його. В ході спорудження пам’ятника довелося відмовитися від послуг фірми-постачальника антивандального покриття для бетонних плит, коли стало відомо, що під час війни ця фірма виготовляла газ «Циклон-Б», що застосовувався у газових камерах. Місце, де розташований меморіал, має темне минуле — з 1937 року тут розміщувалося відділення нацистської пропаганди Геббельса, неподалік був бункер Гітлера, де він застрелився. Також було відхилено пропозиції з розміщення підземного інформаційного центру під Меморіалом. Монумент піддавався критиці з боку тих, хто вважає, що він повинен бути присвячений й іншим жертвам нацизму, також лунала критика, що подібний мінімалізм не може передати жах Голокосту. «Я не хочу, щоб люди виходили звідси зі спокійною совістю», — заявив архітектор Пітер Айзенман. На відкритті Меморіалу він також сказав: «Ми не вирішили всі проблеми — архітектура не являється панацеєю від зла, — ми знаємо, що не всі присутні тут будуть задоволені, але ми цього й не прагнули». Щодня меморіал відвідує понад 2000 чоловік.
Підхід до будівництва музеїв Голокосту у німців та голландців різний. У Німеччині, щоб передати гігантську кількість загиблих, будують гігантські споруди з бетону й сталі, щоб візуально вразити спостерігача. Художники Голландії надають перевагу поверхням з глянцевого мармуру і скла, на противагу гладкому сірому бетону, який використовують німецькі художники. Від першого конкурсу до відкриття музею Голокосту в Берліні пройшло 12 років.
Однак дизайн музею архітектора Даніеля Лібескінда виявився ефектним, а його цілком сталевий фасад був схвально сприйнятий громадськістю. Конструкція музею не має прямих кутів. Щоб оглянути експозицію, потрібно кілька разів кружляти коридором, після чого залишається відчуття заплутаності, психологічного і фізичного виснаження. Два роки музей стояв без експозиції, але така атрактивна форма привабила навіть у порожні зали 350 000 туристів щорічно. Внутрішня структура музею, за висловлюваннями багатьох критиків, не підходить для традиційного експонування, дезорієнтує людину. Це більше архітектурний меморіал, ніж музей з послідовним викладенням експозиції. Музей має кілька тісних замкнутих внутрішніх дворів, світло в які потрапляє згори. В одному з таких дворів, що називається Опале Листя, по підлозі розсипані залізні маски агонії, при наступанні на які виникає жахливий шум іржавого заліза, що асоціюється з криками жертв.
Унікальні форми цих двох споруд, матеріали, з яких вони зроблені, відсутність помпезності апелюють до символів трагедії — в них закарбований вічний неспокій і відчуття безвиході. Проте всі ці зорові образи є зразками ультрасучасної архітектури, заснованої на застосуванні електронного тривимірного проектування. Кожен спостерігач може чітко визначити, в яку епоху збудований цей музей. Тут вирішені надскладні задачі — новаторський підхід до проектування і знаходження чіткого і зрозумілого образу трагедії. Такого результату вдалось досягти завдяки планомірній організації міжнародних конкурсів, системній обробці їхніх результатів спільними зусиллями архітекторів, художників, музейних кураторів й інших професіоналів в цій специфічній справі.
А що ж в Україні? Меморіал намічали відкрити 2003 року до 70-ї річниці Голодомору. Місце розташування меморіального комплексу, згідно з рішенням Верховної Ради України, було визначено на Печерську, неподалік від станції метро «Арсенальна», поруч із будинком військової комендатури. На жаль, проведений конкурс не дав результатів. Зараз на цьому місті — скандально відомий висотний житловий будинок. Наступний всеукраїнський відкритий конкурс на проект Державного історико-меморіального комплексу жертв Голодомору, політичних репресій і насильницьких депортацій був оголошений в 2003 році. Місце розташування майбутнього меморіалу було обране на набережній Дніпра між пам’ятником засновникам Києва і мостом Патона. Рішення щодо переможців прийнято не було. Авторам кращих робіт запропонували прийняти участь у наступному етапі, вже на новому місці — в парку біля Михайлівського Золотоверхого собору та на Володимирський гірці недалеко від Святого Володимира. На початку 2005 року були оголошені переможці-архітектори — брати Роман і Дмитро Селюки, вручені основні та заохочувальні грошові премії.
Проте і через резонанс, що викликала критика в пресі щодо його впливу на київський ландшафт, об’єкт реалізований не був, а навесні 2006 почався новий конкурс (http://uazakon.com/document/fpart20/idx20320.html) знову на іншому місці. Цього разу пропонувалося розмістити Меморіал Скорботи на дніпровських схилах в районі парку Слави та закладеного В. Ющенком Калинового гаю.
В новому конкурсі прийняли участь 14 авторських колективів, виставку робіт можна було побачити в Спілці художників України, а фото всіх конкурсних об’єктів є у вільному доступі на приватному сайті http://www.archunion. com. ua/golodomor-06-001. shtml
Після тривалої історії з визначенням переможця було оголошено остаточне рішення — переміг авторський колектив, очолюваний народним художником України А. Гайдамакою, що відомий спорудженням Калинового гаю на схилах Дніпра і меморіалу Голодомору в с. Хоружівка. Об’єкт-переможець був поділений на дві черги: меморіальний комплекс і, власне, сам музей.
За останніми повідомленнями, на музей Голодомору оголошено міжнародний конкурс, а результат його стане відомий 25 листопада, одночасно з відкриттям першої черги і відзначенням 75-ї річниці Голодомору. Проте на провідних іноземних сайтах, що займаються поширенням інформації про архітектурні події у світі, жодної інформації про музей Голодомору в Україні автору знайти не вдалося. Відкритої інформації про умови цього конкурсу в Україні також не знайти.
Перша черга будівництва — наземна споруда Меморіалу, вхідна площа з пам’ятною брилою, скульптурною композицією янголів, головною алеєю, площею з жорнами історії, скульптурою дівчинки з колоссям, підземною «Залою Пам’яті» з допоміжними приміщеннями, парковкою на 35 авто, вирізаною з тротуару в парку по вул. І. Мазепи, навпроти входу до Меморіалу. Зважаючи на ряд причин організаційного характеру, будівництво значно затрималось, а зараз проводиться в авральному темпі між церквою Спаса на Берестові XII століття та Меморіалом невідомому солдату, впритул до бастіону цитаделі Київської фортеці XVIII ст. Безумовно це місце має виключну містобудівну, історичну, архітектурну, археологічну і ландшафтно-рекреаційну цінність. Неповторної краси парк Слави, розпланований в 70-х роках минулого сторіччя архітектором А. Мілецьким, приваблює тисячі киян і гостей столиці щодня. Сюди приїздять не тільки офіційні делегації для покладання квітів у пам’ятні дати, а й шлюбні процесії щасливих молодят.
Незважаючи на те, що меморіал Голодомору неодноразово розглядався фахівцями, викликають сумніви деякі принципові рішення. Зокрема, містобудівне розміщення об’єкту. Вже зараз на будмайданчику, що розташувався в охоронній зоні парку, пам’ятці садово-паркового мистецтва, височіють установки для влаштування паль. Їхня висота приблизно дорівнює висоті Меморіалу — 31 метр, і вони частково закривають поле найкращого видового розкриття Лаври.
Ця територія, завбачливо передана Київрадою в оренду замовнику будівництва у 2007 р., є завершеним містобудівним ансамблем, що складався протягом століть, його видно з багатьох громадських місць, площ, прогулянкових зон як на правобережних схилах Дніпра, так і на лівому березі, у Гідропарку. Згідно з рекомендаціями ЮНЕСКО, про комплексне збереження пам’яток (Києво-Печерська лавра є частиною світової спадщини ЮНЕСКО) цю територію віднесено до буферної зони архітектурного заповідника. Розміщення нового об’єкту в такому місці вимагає вкрай виваженого рішення щодо збереження візуальних характеристик існуючого містобудівного ансамблю.
Також відомо, що початковий варіант Меморіалу, що був названий переможцем конкурсу, зазнав кілька змін протягом двох років, що минули відтоді. Теперішній варіант, хоч і зберіг свою скульптурність, але став чітко ототожнюватись з церковною свічкою. Зрештою, ця свіча виглядає надто буквальним образом пам’яті і скорботи. Зважаючи на колосальні розміри (понад 30 метрів для свічі — немало) виникає запитання — чи впишеться цей об’єкт у існуючий ансамбль, де масштаби образів і пропорції споруд зовсім інші?
Також достеменно невідома транспортно-пішохідна схема майбутнього комплексу. Відомо, що на час приїзду високопосадовців вулиця І. Мазепи буде перекриватися для руху. Поки невідомо, як буде вирішено під’їзд до підземних споруд, що є в складі комплексу. Поряд з майбутнім меморіалом Голодомору йде спорудження культурно-мистецького й музейного комплексу «Мистецький арсенал». Лише музей в старій будівлі Арсеналу може потребувати 750 парковок, місця для автобусів та телетрансляційних машин. Також ряд об’єктів, намічено побудувати в складі «Мистецького арсеналу»: концертний зал на 1700 місць, музей сучасного мистецтва, тризальний кінотеатр, реставраційний центр, центр доставки мистецьких об’єктів, офіси креативних індустрій, адміністративний будинок, готель на 270 номерів та апартаменти. Вони потребують в понад 1000 парковок.
Проектувальником меморіального комплексу пам’яті жертвам Голодомору виступає ТОВ «Проектні системи ЛТД», непряме відношення до цієї організації має А. Миргородський — член ради директорів компанії «XXI століття». (http://www.archunion. com.ua/arch/a-0267.html). Ця компанія заявляє на своєму офіційному порталі http://21.com. ua/index. php?lang_id=3&content_id=623&product_id=24 та у міській програмі підготовки до Євро-2012 про початок будівництва у 2008 році готельно-культурологічного комплексу «Посольський двір» на 300 номерів на місці відомої галереї «Лавра», біля стін Києво-Печерської лаври, церкви Спаса на Берестові (де руйнуються стародавні фрески) та в 100 метрах від майбутнього меморіалу Голодомору.
Враховуючи факт будівництва кількома приватними забудовниками не тільки окремо взятого меморіалу Голодомору, але й понад 160 000 тис. квадратних метрів об’єктів громадсько-культурного, наукового, комерційного та житлового призначення в складі КММК «Мистецький арсенал», готелів, житла й офісів, в буферній зоні пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, виникає цілком логічне запитання: коли буде розроблена й затверджена на державному рівні комплексна програма розвитку всієї території буферної зони? Невідомо, як буде функціонувати майбутній меморіал Голодомору поряд з валами цитаделі Київської фортеці при такій інтенсивній забудові та при невирішенні комплексних задач щодо руху транспорту та інженерної інфраструктури. Розмитість, ілюзорність та суб’єктивність критеріїв оцінки впливу на навколишній ландшафт та історичну спадщину (при тому, що про це відають лише обізнані) дає широке поле для зловживань.
Незважаючи на тривалі перипетії з вибором місця розміщення музею Голодомору, його зовнішнім виглядом і символічним наповненням — чіткої і послідовної дискусії навколо цього Меморіалу так і не відбулося. Схоже на те, що традиція присвячувати спорудження пам’ятників круглим датам перешкодила виваженому прийняттю рішення. Те, що зараз відбувається на київських пагорбах в авральному порядку, загострить проблему збереження архітектурної спадщини столиці та її неповторних ландшафтів. А монумент жертвам Голодомору замість усвідомлення трагедії народу викличе зневіру у доцільності збереження історичних ансамблів, що складалися століттями, а також в українському і міжнародному законодавстві, що їх оберігає.
