Нещодавня заява Президента України В. Ющенка про необхідність створення у київському Арсеналі Національного Ермітажу викликала неоднозначну громадську реакцію. Для багатьох музейних працівників заява Президента стала несподіваною. Незрозумілими виявилися і принципи формування майбутнього музею. Звичайно, багато країн не відмовилися б мати свої власні ермітажі, луври, уффіци…. Але бажання бажаннями, а істина в тому, що ці величезні колекції збиралися імператорськими династіями століттями. Україна тривалий час не мала своєї державності, і тому таких колекцій у неї немає, і в найближчому майбутньому вони не з’являться. У нашій столиці існують музеї з прекрасними зібраннями предметів мистецтва, але вони не такі великі. Навіть об’єднавши всі київські музеї в один, ми не отримаємо музею, рівноцінного петербурзькому Ермітажу, фонди якого нараховують близько 3 мільйонів предметів. Це факт, який не можна заперечувати.
Питання, які виникли у зв’язку з заявою Президента країни, полягають не у назві майбутнього музею, вона може бути змінена, а в іншому — чим наповнити цей новий музей, приміщення для якого вже існує. Спеціально його не будували, допомогла конверсія. Старий київський Арсенал, у якому донедавна розміщалися цехи воєнного заводу, вже більше року як Кабінет Міністрів передав у розпорядження Міністерства культури та мистецтв України. Його головний корпус почали зводити навпроти Києво-Печерської лаври ще у 1784 році. Будівництво тривало близько двадцяти років. Квадратна у плані двоповерхова будівля має протяжність по периметру близько 800 метрів. Понад двісті років вона використовувалася для воєнних потреб. І ось настали часи, коли наша країна знову стала, як і на початку 1918 р., наймиролюбнішою на планеті. Виявилося, що зброї у неї дуже багато, а підприємства, які їх виробляють, взагалі не потрібні. А раз так, завод взяли і здали в металолом. І якби Арсенал не мав статусу пам’ятника архітектури, то на його місці «бабусині діти» давно б звели готелі, казино і фітнес-центри.
Звідси й головна проблема. Її намагалося вирішити Міністерство культури, яке оголосило конкурс на кращий проект зі створення музейно-виставкового комплексу «Мистецький Арсенал». У ньому пропонувалося розмістити різні музеї, виставки, театри, кінотеатри, зали для урочистих заходів та інше. Конкурс, оголошений перед самими президентськими виборами, звичайно ж, виграв благодійний фонд Віктора Пінчука. Що не говори, а все-таки центр міста, та й площа заводу в 7 гектарів дуже привабливі. Є де розвернутися. Намагаючись закріпитися в Арсеналі, фонд провів у 2004 році короткочасну виставку сучасного мистецтва України під назвою «Прощай, зброє». Поряд з хорошими роботами тут експонувалися і твори деяких художників з не зовсім здоровою фантазією, що викликало в цілому негативну оцінку виставки у пресі. З приходом до влади нового Президента України та його команди, курс на перетворення Арсеналу на музейно-виставковий комплекс по суті не змінився. Іншою стала лише назва. Все це показує, що є прекрасна ідея зберегти пам’ятник архітектури, пристосувавши його під музейні експозиційні зали, але відсутнє повне розуміння кінцевої мети всієї цієї справи. Поки ж порожнiй корпус не опалюється і з кожним днем дедалі більше руйнується.
Склалася дивна ситуація, коли є будівля з величезною корисною площею (до 15 тисяч кв. метрів), є назва нового музею, але нічого показувати, адже музейних предметів Національного Ермітажу не існує в природі. Виходить, що виставити у відреставрованому корпусі можна буде лише предмети з приватних колекцій та експонати діючих державних музеїв, адже придбати цінні предмети на міжнародних аукціонах Україна поки не в змозі. От це й насторожує музейних працівників. Виникають підозри, що вкотре чиновники хочуть перерозподілити музейні зібрання і забрати найцінніші експонати до так званого «Ермітажу». Дедалі частіше серед нової політичної еліти ведуться розмови про незапитаність великої частини музейного надбання країни. А в пам’яті ще свіжий намір колишнього президента Л. Кучми створити «Музей шедеврів» у будинку Городецького, за рахунок вилучення кращих експонатів із державних музеїв. У радянський період історії українські музеї вже пройшли цей процес, і не раз. Наприклад, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник лише в 1950—1960 рр., за вказівками зверху, передав до різних музеїв тисячі експонатів, серед яких було чимало дуже рідкісних музейних предметів. Географія цих музеїв досить широка: Київ, Львів, Брянськ, Кіровоград, Вільнюс, Харків, Сімферополь та ін. Час би вже зупинитися, не дробити колекції і не вносити плутанину до музейної документації. Істинний стан справ у музейній галузі відомий, напевно, небагатьом керівникам країни. А ситуація така, що багато предметів, з різних причин, не можуть експонуватися. Одні з них вимагають складної і тривалої реставрації, інші мають лише наукове значення. Збереження нашої культурної спадщини і ознайомлення з нею широких народних мас — головне завдання музейних закладів. І вони, внаслідок своїх мінімальних можливостей, з нею якось справляються. Для поліпшення цієї роботи, підняття її до міжнародного рівня, знадобиться реформа управління музейною галуззю. Необхідне також значне збільшення бюджетного фінансування музеїв і підняття заробітної плати їхнім працівникам.
Вирішити проблему наповнення величезного Арсеналу можна лише створенням єдиного державного музейно-виставкового комплексу. Головне, щоб цим процесом керували люди, які знають свою справу. А для початку треба принципово вирішити, які нові музеї необхідні Києву і Україні? Чим ми можемо здивувати себе й інших? Напевно, своєю історією та історією народів, які проживали в далекому минулому на наших землях. А назви музеїв просяться самі по собі: трипільської культури, скіфо-сарматський, слов’янський, ікони, срібла, воєнно-історичний, Арсеналу та інші. Основою для деяких із них можуть стати матеріали фондів Інституту археології і приватні колекції (викуплені державою), а також зібрання Національного банку України. Не слід забувати й про інші відомчі музеї (СБУ, МВС, митниці …), у яких зберігаються предмети антикваріату, конфісковані у населення, і які є непрофільними для даних музеїв. До складу музейного комплексу могли б, мабуть, увійти цілком і деякі київські музеї. Однак усе це вимагає створення організаційного комітету і залучення до роботи в ньому провідних музейних фахівців. Поки ж вони осторонь. Таке враження, що їхня думка нікого не цікавить.
Приступати до робіт з підготовки колишніх заводських корпусів до музейної експлуатації доцільно лише після затвердження плану організації та розташування нових музеїв. Потрібно обладнати всім необхідним експозиційні зали, приміщення для зберігання фондів, робочі кімнати для обслуговуючого персоналу та багато іншого. Прекрасно підходить для цього другий поверх старого корпусу. Відреставрувавши його, Україна отримає просторі світлі зали, в яких може розміститися не один музей або виставковий зал.
Перший поверх пристосувати під музей значно важче. Тут необхідно зберегти інтер’єр з його стрункими колонами і склепінними перекриттями. Зали цього поверху зручні для розміщення в ньому Національного воєнно-історичного музею України. Такий музей необхідний незалежній країні як центр вивчення і пропаганди всього героїчного минулого нашого народу, як центр патріотичного виховання молоді. Високі зали і внутрішній майданчик головного корпусу дозволять зберегти і експонувати великогабаритні зразки воєнної техніки та обладнання.
Усі роботи з реставрації і музеєфікації пам’ятника архітектури обійдуться державі в кругленьку суму. Вже цього року на ці цілі можна буде використовувати значні бюджетні кошти, відмовившись від спорудження Десятинної церкви.
Останніми днями на телебаченні прозвучала заява Віктора Пінчука про те, що його фонд не допускають до Арсеналу. Не дають, мовляв, приступити до створення музею сучасного українського мистецтва. Однак розташування приватного музею з «пісяючими хлопчиками», по сусідству з музеями історичного профілю і діючими релігійними організаціями, явно недоцільне.
Хочеться сподіватися, що старий Арсенал не буде приватизований окремими особами, і що через кілька років він перетвориться на прекрасний музейно-виставковий комплекс, стане гордістю України. Зробити це під силу нам усім разом. І не в назвах справа…
