Цього року в школах України вже немає школярів, які почали вчитися за часів Радянського Союзу. В школи пішли перші педагоги, які знають закрите суспільство тільки у період перебудови. Разом з українським суспільством, яке стає все більш відкритим та орієнтованим на європейські цінності, змінюється і школа. У школу прийшли комп’ютери та Інтернет. Прийшли інші, більш вільні та розкуті, ніж їхні батьки, діти, які вже не розуміють, чому вони повинні мовчати, терпіти образу та грубощі, нехай навіть з боку вчителя.
Очевидно, що школа повинна якимось чином (не тільки технічно) «відгукнутися» на зміни в суспільстві. Однак перші 10 років пошуку «нової освіти» підтверджують, що, з другого боку, школі не менш важливо у цьому мінливому світі дотримуватися здорового консерватизму.
Про те, який же вчитель потрібен сьогодні школі, якого вчителя чекають учні, кореспондент «Дня» попросила розповісти шкільних викладачів, студентів педагогічного університету, самих учнів та вчених.
Олена ОНАЦЬ , директор школи № 41, президент Асоціації директорів України:
— Раніше старший за віком вчитель мав більший авторитет. Тепер авторитет вчителя залежить не від віку, а від особистісних якостей, його професіоналізму, ерудиції; від того, наскільки він є цікавою особистістю, наскільки він здатен сприймати свого учня як партнера. Вчителі старшого покоління мають колосальний досвід роботи з дітьми, але їм доводиться адаптувати його до сьогоднішніх умов. Спільна справа об’єднує наших вчителів різних поколінь, і молоді педагоги у нашій школі прагнуть оволодіти мудрістю старших. Також ми ставимо таке завдання: старші повинні бути цікавими для всіх поколінь. Моя директор Вікторія Яківна Корнійчук завжди знала тисячі шляхів до дитячого серця, і навіть коли вона була у пенсійному віці та продовжувала працювати, до неї тягнулися учні. Діти завжди хочуть бути комусь потрібними. Хочуть, щоб когось хвилювали їхні проблеми, щоб їм усміхалися, з ними жартували. Вчитель взагалі повинен уміти розуміти всі покоління та вміти розмовляти з людьми різного віку. Вчителем бути дуже важко — хоче він того чи ні, він завжди повинен бути прикладом. Якщо це спосіб життя людини, то роль вчителя йому не страшна. Особливих якостей, щоб стати вчителем, не потрібно. Треба просто любити дітей і бути людиною. Бути зразком — для вчителя є неписаним законом, і високі моральні якості у вчителя мають бути просто в крові. Я завжди прагнула, щоб у нас у школі був такий стиль стосунків, коли мене б поважали, насамперед, не як директора, а як особистість.
Любов БОЙКО , учителька української мови та літератури школи №41 м. Києва:
— Людина, яка хоче бути вчителем, повинна бути доброю та вимогливою, але обов’язково повинна пам’ятати: вимагати можна тільки те, на що учень здатен. Один учень одразу стає відмінником, а хтось інший прокидається через кілька років і доганяє. Так було не раз у моїй практиці. Конфлікт батьків та дітей існував завжди. Але його можна уникати, якщо старший буде вміти аргументувати свою позицію і вміти переконувати. Ідеал людини вже давно створено: людина повинна жити для щастя інших людей, своєї сім’ї. Якщо цього не робити, то виникне те, що маємо зараз. Про межі дозволеного та недозволеного необхідно постійно нагадувати своїм учням. Батьки зайняті на роботі й мало бачать свою дитину, а вчитель — це перша стороння людина, яка не очима батька й матері дивиться на дітей, а очима тієї людини, яка поставила перед собою мету виховати цих дітей. У кожного вчителя є таке завдання. Взагалі-то треба знати до чого ти прагнеш. Якщо ти це знаєш — то доб’єшся того, чого хочеш.
Алла БОЛГАР , учителька зарубіжної літератури київської школи № 96:
— Дуже часто молоді вчителі відрізняються сьогодні від старшого покоління педагогів якимось байдужим ставленням до дітей. Їм не вистачає бажання та терпіння, щоб зрозуміти дитину. Вибираючи педагогічний вуз, вони не уявляють, що чекає їх у класі. Вчитися професійній майстерності вони не прагнуть — і через рік-два йдуть зі школи.
Антоніна КОТВІЦЬКА , вчителька фізики школи №41 м. Києва:
— Якщо я передаю свій досвід молодим, то я вчуся й у них. Вони допомагають мені краще розуміти сучасність, не зациклюватися на минулому. Я 52 роки працюю в школі та із задоволенням щоранку йду до дітей.
Олександр ЗОРЬКА , заступник декана факультету профорієнтації та післядипломної освіти Київського педуніверситету, кандидат педагогічних наук, заступник секретаря приймальної комісії 2001 року:
— Цього року на всі спеціальності у нас був конкурс у середньому чотири чоловіка на місце, а серед вузів Києва університет увійшов до першої п’ятірки за кількістю абітурієнтів на одне місце. Найбільший конкурс був на психологію та іноземні мови (більше 10 чоловік на місце). На технічних спеціальностях користується попитом все, що пов’язане з комп’ютерними технологіями. Це пояснюється тим, що ці спеціальності дають можливість знайти роботу і поза школою. Взагалі, ми намагаємося соціально захистити наших випускників у майбутньому — даємо їм не одну спеціальність, а дві. Нас дуже засмучує те, що багато медалістів не тільки не підтвердили свої медалі знаннями, а навіть не змогли витримати конкурс, щоб вступити до вузу. Кожен п’ятий з абітурієнтів був медалістом, і тільки кожен третій медаліст став студентом. Для віддалених сільських районів існують пільгові умови конкурсу. З районів присилають абітурієнтів на ті спеціальності, яких не вистачає у даній місцевості. Однак таких місць небагато, біля 30. А загалом більше половини студентів — це студенти з сільської місцевості. І, як правило, після закінчення вузу вони повертаються у школи свого району.
Більше десяти років у нас існує така співпраця із школами, як «педагогічні класи», у яких проводять заняття і наші викладачі. Випускники таких класів мають такі ж пільги при вступі, як і медалісти. Також у рамках експерименту ряду вчителів присвоюється статус «Довір’я». Цей статус дає право вчителеві рекомендувати для навчання у нашому вузі без складання вступних екзаменів одного свого учня. Якщо у подальшому виявляється, що рекомендований студент недостатньо добре займається, то з його вчителя знімається статус «Довір’я». Однак, як правило, ці студенти відмінно себе зарекомендовують у нашому університеті. Пошук молоді, обдарованої педагогічним талантом, ми починаємо задовго до вступної кампанії, і це себе виправдовує.
Роман НІКОЛАЄНКО , випускник фізико-математичного факультету Педагогічного університету імені Драгоманова 2001 року:
— Із 70-и моїх одногрупників у школу пішли працювати 15 чоловік. Інші влаштувалися у фірми, пов’язані з комп’ютерними технологіями. Коли тільки вступили до інституту, то практично вся група горіла бажанням працювати у школі. За п’ять років навчання в університеті наміри змінювалися. Ми дивилися на світ та хотіли у ньому жити в кращих умовах, більше заробляти... Бажання йти у школу зникало. Я, наприклад, працюю в одній з київських шкіл і вимушений думати про те, де б ще підробити. Зарплата у вчителя, самі знаєте, яка.
Студенти педуніверситету імені Драгоманова:
— Головна риса вчителя сьогодні — це мобільність. Сьогодні життя важке, треба багато встигати, адже тільки на одну вчительську зарплату не проживеш. Мобільність також потрібна і для того, щоб знайти підхід до кожного учня. Я був на практиці у школі, і мені це дуже стало у пригоді. І ще: вчитель не повинен бути зарозумілим, зарозумілий вчитель не зрозумілий учням. Я знаю одного викладача, який дуже добре знає свій предмет, але намагається нав’язати думку, що він кращий за всіх, — і це створює провалля між ним та учнями. Так що конфлікт поколінь у школі породжують старші, якщо не поважають своїх учнів ( Олег КРУТЬ, 3 курс фізмату ).
— У мене збереглися дружні стосунки з деякими моїми вчителями, вони завжди намагалися ставитися до дітей, як до дорослих людей. Я й сьогодні ходжу до них у гості поговорити про життя, попросити поради. Якщо батьки не заклали певних основ, то дитина не знайде спільної мови з вчителем. У деяких моїх однокласників були такі проблеми. Вчитель намагався розривався, і у нього нічого не виходило. Я часто ходжу в гості до мого колишнього вчителя — Лариси Доценко (вчителька математики школи №24), у неї часто збираються випускники, до неї тягнуться, незважаючи на те, що їй вже 50 років. Ми з нею любимо говорити про життя, радимося, а їй також цікаво з нами, незважаючи на різницю у віці. Вона допомагає мені розуміти моїх батьків ( Світлана СОСНОВСЬКА, 4 курс фізмату ).
— До вчителя завжди вимоги повинні бути вищими, ніж до інших, тому що він виховує наступне покоління ( Оля МАРТИНЮК, 4 курс ).
— Вчитель повинен бути не тільки прикладом, але й мати авторитет. Якщо у нього не буде авторитету, то діти не будуть його слухати. У будь-якому віці вчитель має розуміти, як мислить дитина, тоді й не буде конфлікту між старшим і молодшим. Вчитель сьогодні повинен бути дитині другом, який допоможе вирішити їй будь-яку проблемну ситуацію. Коли я вчилася, то вчителі давали тільки знання. Вони були ходячою книгою, і якщо до них зверталися з науковим питанням — вони відповідали, а у життєвих питаннях вони не знали, що порадити. Щоб бути сьогодні хорошим вчителем, треба стати хорошим психологом ( Оксана ЛИНЬО ).
Учні 8-г класу київської школи №225:
— Ми дуже любимо нашу вчительку математики Галину Михайлівну. Вона не ставить поганих оцінок, по сто разів нам пояснює... Завжди намагається допомогти, але ставиться до нас дуже вимогливо. Їй завжди можна все розповісти, вона наша «друга мама»...
— Не у кожної дитини є такі батьки, які про неї турбуються, наприклад, батьки-алкоголіки чи наркомани, тоді вся надія тільки на вчителя. Що робити дитині, коли вона виховується у поганій сім’ї? Учителька повинна бути другою мамою, добре ставитися до дітей.
— Що ви розумієте під хорошим ставленням до дітей?
— Це означає, що тебе вислухають, зрозуміють і допоможуть вирішити твою проблему, а не відправлять до мами.
Юрій ЛУКОВЕНКО , радник з програмного розвитку Міжнародного центру перспективних досліджень:
— Сучасна педагогіка робить акцент на практичному застосуванні знань. Це не означає, що людині не треба, як раніше, вчитися читати, писати і рахувати. Однак, щоб далі продовжувати вчитися з користю для себе, потрібні ще додаткові вміння, без яких не можна добитися успіху у світі, який так швидко і непередбачувано змінюється. Різні експерти називають різні списки цих базових умінь. Найчастіше серед них згадуються такі: творче мислення, вміння вирішувати проблеми, навички спілкування, уміння ставити мету, працювати в команді, уміти вчитися. Сьогодні вміст освіти у середній українській загальноосвітній школі не забезпечує цих нових базових знань. У той же час, навчального матеріалу, який повинні засвоїти учні, дуже багато. Це пояснюється тим, що через низьку зарплату вчителів існує тенденція збільшення учбового навантаження замість оновлення змісту та підвищення інтенсивності навчального процесу. В результаті збільшується кількість годин, які вчителі та їхні учні проводять разом у школі. У зв’язку з тим, що навчальні програми містять багато інформації, у школярів не залишається часу на те, щоб вчитися самостійно діяти і мислити. Тому зникає інтерес до навчального процесу як з боку втомлених і низько оплачуваних вчителів, так і з боку переобтяжених учнів. Замість того, щоб вчити ризикувати, брати на себе відповідальність, така освіта вчить уникати труднощів, ухилятися від роботи.
