З плином часу змінюється світ, змінюється візуальна мова, з’являються нові символи, а старі втрачають свою актуальність. У багатьох державах розроблено нову систему візуальної ідентифікації країни та її народу. Яскраві приклади — Туреччина, Чехія, Польща, які осучаснили свою національну символіку. Наприклад, у Польщі 2001 року розробили новий логотип національної символіки, що містить назву країни, виконану вільним шрифтом, де буква «k» нагадує людину, що запускає повітряного змія. Національну символіку, так би мовити, вдосконалюють для того, щоб зробити країну більш впізнаваною, поліпшити її міжнародний імідж.
Незабаром в України з’явиться нагода запропонувати світу себе, зокрема, свою символіку. Мова йдеться про Євро-2012, час, коли в України з’явиться шанс достойно себе представити, а, окрім того — стати туристично привабливою державою. У нас для цього є оригінальна та самобутня культура, яку потрібно вміло подати. Наразі маємо з цим труднощі.
«Візуальна культура в Україні — безкультурна», — вважає відомий музикант і галерист Павло Гудімов. З ним можна погодитися, адже бренд України фактично відсутній, його створенням ніхто не займався. А що Україна може запропонувати іноземним туристам як власний символ-ідентифікатор?
24 березня розпочався конкурс молодих дизайнерів Design Tomorrow, головна місія якого — створити альтернативну систему візуальної ідентифікації України. Тема — «Україна-бренд». Конкурс має чотири номінації: лого/знак, принт (графіка на носіях), New Media (будь-яка цифрова продукція), а також спеціальний конкурс на найкращу футболку на тематику I love Kyiv. До складу журі входить ряд відомих українських дизайнерів і діячів мистецтва. Їх, за словами організаторів, обирали за принципом роботи задля розвитку вітчизняного мистецтва. Члени журі акцентували свою увагу на тому, що в процесі розробки сучасної української айдентики має переважати саме національна ідея, яка об’єднує народ.
Переможців конкурсу буде оголошено 1 травня, за потреби їхні роботи будуть доопрацьовані і після цього надійдуть у «вільне користування» всіма бажаючими, а також будуть презентовані у державних структурах.
Щоправда, організатори конкурсу побоюються, що популяризація вже готового продукту може наштовхнутися на бюрократичні перепони, як це вже не раз траплялося, коли подібні творчі ініціативи просто губилися у владних коридорах. Тим не менше цього разу можна сподіватися на успіх, адже всім відомо, що вода камінь точить.
КОМЕНТАРI
Іван МАЛКОВИЧ, поет, письменник, співвласник видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:
— Мені дуже подобається віяння останніх років, коли люди і в одяг, і в інші речі намагаються залучити українську автентику, мотиви народного та примітивного малярства. Ласим шматочком є Марія Приймаченко, яку на всілякий лад обіграють. Я можу тільки вітати це, бо саме у даній царині можливі великі знахідки.
Олександр СОЛОВЙОВ, мистецтвознавець, куратор:
— Я переконаний, що поняття ідентичності — невербалізоване та перемінливе. В Україні це поняття, скоріш за все, у стадії плутаного становлення, а не чіткого визначення. Якщо застосовувати старослов’янську в’язь, то це вже використання традицій. Але цього замало, має бути певне відчуття та дух. Якщо підійти до традиції у мистецтві, то це певна вітальність, щедрість, пишність форм. Також є більш аскетична традиція, наприклад школа Войчека. Одразу можна говорити про дві протилежні традиції, які пов’язані з українською ідентичністю. Саме тому я прихильник того, що це поняття перебуває у стані постійного становлення та змін.
Павло ГУДІМОВ, музикант, дизайнер, куратор:
— Української айдентики не існує. Я бачив приклади пропозицій. Зокрема, креативна група «Акцент» таку розробляла. Але такі ініціативи закінчуються в кабінетах. Я страшенно люблю фольклор. На щастя, в Україні багато всього збереглося й багато чим можна пишатися. Але свій фольклор є в багатьох країнах, і виходити тільки з фольклорних елементів — це певний моветон. Треба виходити не з того, що було, а дивитися в майбутнє. Погляд дизайну направлений не в минуле, а в майбутнє. Нам треба зачепити велику аудиторію, а не казати: «Дивіться, який у нас гарний фольклор». Ця думка не категорична. Певні елементи фольклору можуть і повинні бути, але так гарно та тонко трансформовані, щоб не виникало порівняння з «єврошароварщиною».
