Великий книжковий світ важко здивувати. Чи не востаннє це вдалося французькому видавництву «Ашетт», яке 1999 го року випустило фотоальбом ЯнаАрту-Бертрана «Земля з неба». Упродовж двох наступних років ліцензію на перевидання купили видавці 19-ти інших країн; продано 1,5 мільйони примірників книжки, ціна якої сягала у книгарнях понад $100.
Альбом привернув увагу не ґабаритами (світлини-розгорти у форматі основного випуску «Дня»), не вагою (4,5 кг) і навіть не кількістю знімків високої мистецької і технічної якости. Та й аерофотозйомка, як мистецький ракурс, уже давно не є новиною. Але тут уперше під однією обкладинкою були зібрані фотографії, що фіксували виключно «неприродній» погляд на довкілля.
Людське око обмежене обрієм. І — пригнічене ним: вертикалі сприймаються лише за виключення з горизонтального правила. А тут, на гелікоптерній висоті, обрій зникає — розгортається, ніби сувій. Те, що досі було умовністю виднокругу, лежить під тобою площиною без країв. Око пілота ще сяк- так борсається у цій візуальній дивовижі, а фотооб'єктив, вихоплюючи лише фраґменти зміненої системи координатів, подає нам вертикальну проекцію того, що раніше було тільки далекою рискою. Земні вертикалі зникають, а їхні тіні починають жити самостійним життям. І все це заливає сонячне світло під небаченими з землі кутами переломлення.
На світлинах Арту-Бертрана цілком упізнавані земні об'єкти опиняються, тим самим, в іншій реальності. Й мультиплікаторний ефект від споглядання двох з половиною сотень «неприродніх» кадрів провокує змінений стан свідомости. Таку потужню енерґетику книжки випромінюють не часто — тому-то так швидко цей альбом опанував світом. 2004-го його видали у себе росіяни. Українські видавці вирішили інакше: позмагатися з французом. Торік утворене видавництво «Перископ» випустило «Київський альбом»: понад сотню великоформатних світлин, що «запортретували» столицю з ґондоли повітряної кулі.
«Навколо лежала така краса, як у чийомусь іншому житті», — писав Тарас Прохасько ніби про цей альбом. Оце і є стан зміненої свідомости. Посеред «іграшкового» Міста, що постає з «Альбому», чуєшся дитиною. А в тому колишньому іншому житті ти був невід'ємною частинкою великої казки — ти мав час на «споглядальність… яка приводить… до згідності зі всім, що відбувається» (Т.Прохасько).
Музика «Київського альбому» не випадково навіяла алюзію на Прохаська. Він стрімко здобувся на письменницьку славу саме завдяки формальним прийомам, адекватним до, сказати б, необуддистського сприйняття ери ґлобалізації. Деструктуризація візуальної дійсности від Прохаська — те саме, що і аерозйомка, котра позбавляє реальні об'єкти об'єму і тим самим спонукає погляд перебирати зафотографовані предмети, мов чотки.
Світлини «Альбому» — своєрідні янтри, естетично привабливі зображення, що їх використовують у буддистській традиції для спонтанної зорової концентрації. «Одной из старых буддистских медитативных техник является представление себя размером с насекомое. После того, как удастся добиться ощущения окружающего мира с точки зрения насекомого микроскопических размеров, необходимо себе представить, что ты огромный великан величиной с гору. Считается, что с помощью этой техники достигается «космическое» расширение сознания» , — пише болгарський сходознавець Н.Петров. Мурахою неважко себе відчути, скажімо, під метафізичним монстром Будинку Уряду, велетнем — гортаючи «Київський альбом». А ця гра у зміну ракурсів погляду — і є алгоритмом дитинства, чи не так?
«Граючись» за правилами видавництва «Перископ» мимоволі потрапляєш у середину казки, де кожен об'єкт має свою душу: ось енерґетично зібраний, мов воїн, Історичний музей; там — щиро розгублений червоний корпус Університету, що не знає, як на людях приховати свій залатаний дах; онде — хижо зачаївся Контрактовий будинок; а тут — стриманий, як справжній аристократ, Ярославів Вал. І раптом усвідомлюєш, що слова до цієї музики пише не лише Прохасько, а й Пауло Коельо. «Зумієш жити тут і тепер — будеш щасливим... Життя стане святом, великим карнавалом» , — усі його герої доходять цього висновку попри нескінченні мандри, які, зрештою, виявляються марними: подорожувати було у власній душі.
Подорожі киян-фотографів (Дмитро Максименко, Юрій Бєлий, Вадим Михалець) у власній душі призвели не лише до витворення казкового Міста, «яке робило подорожі необов'язковими» (Т.Прохасько), а й до цілком праґматичного ефекту: «Київський альбом» можна розглядати, як таку собі візуальну соціологію довкілля. Тут добре видно, як змінилася сама ментальність людини. Вписаність старої архітектури в ландшафт, її опозиція примітивній геометрії через комплекси різномасштабних ансамблів зазнала поразки. Цинічний диктат прямих ліній позбавив людину статики спокою, лишивши єдине право — на рух. Але й під цим тотальним примусом Київ повівся, як митець — витворив цілу архітектуру руху, яка є чи не найпривабливішою в «Альбомі»: мости, віяла залізничних колій, дорожні розв'язки й навіть автозаправки.
«Фотографування — рутинний початок процедури змін» , — значить дослідниця фотореальности Сьюзен Зонтаґ. Французька «Земля з неба» спричинилася до багатьох культурологічних зсувів, починаючи від нових ракурсів у феноменології і до, скажімо, сценографії кіноблокбастерів «Володар перстенів», «Гаррі Поттер» або «Нічна/денна варта», концептуалізованої під сильним впливом Арту-Бертрана. В Україні за останні три роки було кілька спроб зіпертися на небеса заради подібного успіху. Але експерименти в Луцьку, Харкові, Донецьку та Криму губила відсутність доброї техніки, фотомайстрів, сміливих видавців, дозволів на польоти та грошей. «Київський альбом» народився зі щасливого злиття всіх цих чинників. Але чи спричинить він якісь культурологічні зміни — у нас спроґнозувати неможливо.
Надто вже дивна ця країна укрів.
Співавтори:
Тарас ПРОХАСЬКО. Непрості. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002.
Никола ПЕТРОВ. Самовнушение в древности и сегодня. — Москва: Прогресс, 1986.
Пауло КОЕЛЬО. Алхімік. — Л.: Класика, 2000.
Сьюзен ЗОНТАҐ. Про фотографію. — К.: Основи, 2002.
