Учора головному редакторові до редакції «Дня» передали розкішний подарунок. До того ж із дарчими підписами всіх учасників проекту. А це — спільна ініціатива Львівського національного аграрного університету та Люблінського католицького університету Івана Павла ІІ.
Польські письменники почали перекладати окремі Шевченкові твори з 1860 року. Наприклад, у томі, надрукованому Українським науковим інститутом у Варшаві 1936 року, було вміщено 107 поетових віршів у перекладі Марії Беньковської, Костянтина Думанського, Ярослава Івашкевича, Богдана Лепкого, Казімежа Вежинського, Юзефа Лободовського... Однак варто зазначити, що можливість насолоджуватися повним перекладом «Кобзаря» дав польському читачеві професор Люблінської сільськогосподарської академії Петро Купрись. До речі, наш земляк. Саме на його перекладах ґрунтується і це видання.
Ідея видати «Кобзар» українською й польською мовами виникла декілька років тому. До видавничого комітету увійшли відомі українські та польські вчені: Юзеф Колодзей, Євгеніуш Красовський (головний редактор книжки), Ян Глінський, Михайло Лесів, Володимир Снітинський, Степан Ковалишин, Микола Рощенко, Альберт Новацький та Беата Пиц. Утілення цієї ідеї («Кобзар» побачив світ у видавництві Люблінського католицького університету) — не тільки особливе вшанування Тараса Шевченка, а й насичення сучасного життя його заповітами. Серед них — і заповіт брататися з поляками. У поезії «Полякам» написано: «Подай же руку козакові і серце чистеє подай!» Між іншим незабаром після смерті поета символом польського визвольного повстання 1863 року став щит, поділений на три частини: польський Орел, литовська Погоня та руський архангел Михаїл свідчили про спільне прагнення до волі поляка, українця, литовця і білоруса. Фактично цей герб — промовистий знак єдності.
Перше повне видання «Кобзаря» українською та польською мовами — ще зовсім «тепле»: його представили наприкінці минулого тижня у Львові. Учасниками презентації були: Євгеніуш Красовський, генеральний консул Генерального консульства Республіки Польща у Львові Ярослав Дрозд, перший заступник голови Львівської облдержадміністрації Богдан Матолич, професори Львівського національного університету ім. І. Франка Олександра Сербенська, Василь Лизанчук і Алла Кравчук, помічник художнього керівника Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької Юрій Чеков, письменник і громадський діяч Роман Лубківський... Очевидно, ця книжка стане явищем у культурному житті двох народів.
Роман ЛУБКІВСЬКИЙ, поет і громадський діяч, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка:
— 200-літній ювілей автора «Кобзаря» — цієї книги книг українського народу — обіцяє бути щедрим на нові пам’ятники в країнах, де Шевченкове слово давно стало доступним і сприйнятим як своє і де українство сконсолідоване й діяльне. І все-таки головну місію в справі «наближення до Шевченка» відіграватиме перекладання й перевидання його творів, перекладених чи то групами, чи то окремими талановитими й відданими Тарасовій музі людьми.
Саме таку тенденцію засвідчує повне видання «Кобзаря» українською й польською мовами (Львів — Люблін, 2012 р.).
Виступаючи на презентації цього чудового видання, я зазначив, що відносини між сусідніми народами й культурами часто «розшифровуються» визначними особистостями. Так, для з’ясування непростих українсько-польських взаємин найбільше зробили (і роблять) Тарас Шевченко і Юліуш Словацький. Генії двох народів, майже ровесники, політичні вигнанці, чиї життєві шляхи пересікалися в Кременці й Вільні, а творчі — у «Гайдамаках» і «Срібному сні Саломеї», зуміли значною мірою нейтралізувати конфліктогенні, болючі теми (про це докладно й переконливо йдеться в розвідці Івана Дзюби «Словацький і Шевченко». Чи їм польська й українська еліти мають завдячувати великим і повчальним досвідом підійматися над політичними протистояннями, національними кривдами, усілякими незгодами і кривотлумаченнями?
У просторі «Україна — Польща» важливим є все: і біографічні сюжети (приятелювання Шевченка на засланні із репресованими поляками і його захоплення Міцкевичем), і вплив на «українську школу» в польській літературі, а найголовніше — його визвольні державотворчі візії.
Щодо перекладання Шевченка польською, то про це ґрунтовно розповідає відомий український мовознавець із Любліна Михайло Лесів — у передмові «Поезія Тараса Шевченка у перекладі Петра Куприся». Із 1860 року згадує видатних перекладачів різних поколінь — від Владислава Сирокомлі до Юзефа Влодзімежа Слободніка, Казімежа Анджея Яворського, Єжи Плесняровича, Богдана Дроздовського. Не оминає М. Лесів і «родинної лінії» перекладання Шевченка польською мовою.
Адже класик нашої літератури Богдан Лепкий, молодомузівець Сидір Твердохліб, літературознавець і видавець Павло Зайцев ѓрунтовно доповнили перекладну шевченкіану Польщі.
Звичайно, не всі переклади з Шевченка витримали випробування часом. Безперечно, треба сподіватися, що згодом з’явиться необхідність нового прочитання «Кобзаря». Але те, що здійснив Петро Купрись, українець із Волині, і те, як до його подвигу поставилися польські упорядники та видавці, а також два університети — Католицький у Любліні та Аграрний у Львові, свідчить про невичерпні можливості плідної співпраці в гуманітарній сфері. Переклад зробив українець із Волині, самовідданий подвижник Петро Купрись. Презентоване видання — друге після першої публікації, здійсненої декілька років тому і високо оціненої в Польщі і в Україні.
Кілька слів щодо самої презентації. Вона стала святом, високоінтелектуальним явищем із приязно-родинними інтонаціями. Певна річ, звіт, запропонований газеті «День», є суто інформативним. А певним доповненням до події можуть бути два факти: нещодавнє відкриття в столиці пам’ятника Юліушеві Словацькому та видання двох томів зібрання його творів, щойно здійснене видавництвом «Світ»...
