Друг українського політв’язня розповідає про те, ким є для нього Олег Сенцов і чому ми не маємо опускати рук навіть тоді, коли події не додають оптимізму.
Театральний та кіноактор Євген Черников познайомився з Олегом Сенцовим понад десять років тому в Криму, 2008 року. Сенцов справивив на Євгена сильне перше враження. З того часу вони дружать. Сьогодні Євген живе в Києві, допомагає родині Олега та щотижня листується з режисером. А нещодавно Євген Черников знявся у фільми за однойменною п’єсою Сенцова «Номери». Режисерами стрічки виступили Ахтем Сеітаблаєв і сам Сенцов, який працював зі знімальною групою через листування. Фільм має вийти в прокат вже цього року.
— Днями телефонував мамі Олега, вона не в дуже хорошому гуморі. Не хоче, щоб її зайвий раз турбували, відмовляє поки журналістам у зустрічах. Зі здоров’ям у неї все більш-менш добре, але настрій пригнічений. По голосу я почув, що вона засмучена. Хоча нещодавно Олег їй телефонував, у Олега, як завжди, все добре, він ніколи нічого поганого розказувати не буде, не буде жалітися, а тим паче мамі. Так само він і в мене в листах пише, що у нього все добре. Ми переважно спілкуємося щодо його творчості. Він активно працює, дуже багато пише. Готується нова збірка його оповідань, він написав сценарій нового фільму, над яким теж розпочинається робота. Працює над романом. Працює і не занепадає духом. І, скажу, він із кожною наступною книжкою стає все сильнішим і все майстернішим письменником.
Олег дуже активна людина, яка не може сидіти, склавши руки. Він постійно пише у листах, що там для нього вакуум, з якого йому дуже хочеться вирватися. Тому що він звик працювати, він дуже продуктивний. У нього така манера роботи — коли він знімає фільм, то ще під час зйомок пише сценарій наступного і вигадує ідею для третього. Він у такому ритмі весь час працював, поки його не ув’язнили.
Ми часто переписуємось. У перші два з половиною роки мої листи до Олега не доходили. А написати сам він не може, тільки відповідати на листи. Потім, восени 2018 року, переписка налагодилася. Взимку знову були проблеми, а зараз вже все добре. Ми щотижня переписуємось. Я займаюся допомогою його родині, я тісно спілкуюся з його мамою і дітьми, тому ми в листуванні спілкуємось і про особисті речі, і про політику, і про творчість. Я розповідаю йому і про стан українського кіно. І про світове кіно. Про все.
Олег простий у спілкуванні. Він не лицемір, не лестить нікому. Якщо йому щось не подобається, він про це скаже. І він від інших теж очікує прямолінійності. Він не розуміє, навіщо витрачати час на брехню. Він дав собі слово ніколи не брехати і бути чесним з іншими. І він його дотримується. Але не всім до душі прямолінійність.
Олег — дуже висока і фізично сильна людина. Але його очі — я побачив у них дитину. І зараз вийшла книжка його оповідань українською мовою «Жизня» («Видавництво Старого Лева». — Ред.) з його дитячою фотографією на обкладинці, і на цій фотографії — той справжній Олег, десь усередині він таким і залишається.
Я дуже високої думки про Олега. Він для мене дуже важлива людина, це та людина, на яку я рівняюсь. Усе що Олег пише і все, що його цікавить — це все про людей.
Я ці роки щодня живу з думками про Олега. Навіть коли я занятий своїми буденними справами, я все одно пам’ятаю про нього. Бо я тривожусь, вся ця ситуація з політв’язнями бентежить мене. Я не вимагаю від інших так само перейматися політв’язнями, але було б непогано інколи, можна навіть зрідка, раз на місяць, щось робити, щоб нагадати про ситуацію із заручниками Кремля. Та навіть написати пост у соцмережах — це вже реальна дія. Або листи.
На дні народження Олега в цю суботу будуть згадувати його і вітати, але також будемо говорити і про інших політв’язнів. Олег сам завжди нагадує, що він не єдиний політв’язень, що треба пам’ятати про всіх, писати всім. Що треба боротися за звільнення абсолютно всіх.
І такі акції та флешмоби важливі не тільки до якихось дат, а постійно. Інакше інші проблеми витіснять цю з публічного простору, з медіа.
Коли Росія анексувала Крим, ми з Олегом сиділи у нього на кухні і розмірковували, скільки це може тривати. І вирішили, що Росія зможе протриматися в Криму не більше двох років і буде змушена піти через санкції та міжнародний тиск. А сталося ось так — сам Олег вже п’ять років як незаконно засуджений. Спочатку ми дуже багато очікуємо і віримо в якесь диво, яке може статися будь-якого моменту, віримо, що когось відпустять. Але згодом все менше і менше лишається цієї віри.
Я спочатку навіть не писав Олегу листів, думав, який в цьому сенс, адже Олег скоро повернеться і я все йому розповім особисто. Але ні. Сам Олег не відкидає варіанту, що йому доведеться сидіти весь термін, а це ще 15 років Але він не опускає рук, перебуваючи там. Тому було б дивно нам всім тут, на волі, опускати руки.
