«Оскільки в моєму житті настануть грандіозні зміни, а саме — нарешті буде європейська зарплата, то я буду ходити на роботу пару разів на місяць, а в інший час спамитиму вас непотрібною інформацією. Добре, що у ВР у нас суцільні дипломовані економісти. Сподіваюсь, вони і роботу за мене зроблять, і звіт напишуть», — так прокоментувала старша наукова співробітниця Інституту проблем кріобіології та кріомедицини НАН України Дар’я ЧЕРКАШИНА новини парламенту про збільшення зарплат молодих науковців. Фактично з її допису у «Фейсбуці» розпочалася гаряча дискусія між науковцями з приводу нових заробітків.
ОБІЦЯЮТЬ СІМ «МІНІМАЛОК»
Минулого тижня Верховна Рада внесла зміни до Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність», який був прийнятий у 2016 році. Тоді наукове середовище робило високі ставки на цей документ, оскільки він мав справді реформувати науковий сектор, збільшити відсоток фінансування науки від ВВП, підтримати молодих науковців і фінансувати фундаментальні та прикладні дослідження.
Однак наукового прориву досі не відбулося. Через чотири роки після ухвалення закону парламентарі вирішили доповнити його змінами, на які, як ідеться у пояснювальній записці, не передбачено додаткових фінансових витрат із бюджету. Так, законопроєкт уточнює поняття «докторант», «молодий вчений», «вчена рада», «наукове відрядження», деталізує порядок обрання дійсних членів національних академій наук тощо.
А також вносить зміни до статті 36 закону про оплату і стимулювання праці наукового працівника. Так, молодші наукові співробітники повинні отримувати зарплату не нижче, ніж сім мінімальних заробітних плат, встановлених законом (раніше ішлося про мінімум дві середні зарплати по Україні). Якщо вірити нардепам, то через три місяці від вступу закону в дію молодші наукові співробітники будуть отримувати понад 30 тисяч гривень. До речі, з 1 вересня «мінімалку» підняли до п’яти тисяч гривень.
Перспектива хороша, але в неї не вірить ніхто з науковців. Оскільки на фінансування науки ніде взяти коштів. Після урізання бюджету для створення антиковідфонду науковий сектор так само збіднів, як і освітній. А закон про наукову і наукову-технічну діяльність, зокрема його фінансова частина, не виконується більше, ніж дев’ять місяців, тобто від початку року.
«ГРОШЕЙ ФІЗИЧНО ВЗЯТИ НІДЕ»
Старший науковий співробітник Інституту фізики НАНУ Антон СЕНЕНКО долучився до дискусії колег у «Фейсбуці» та пояснив, чому дива із зарплатами не відбудеться: «Зарплатня науковців в Україні стартує з «мінімалки», тобто з 4000-5000 гривень. Старший науковий співробітник отримує близько 8000-9000 (якщо на повну ставку, плюс надбавки і так далі). Дійсно, з 1 січня 2020 року відповідно до закону про наукову та науково-технічну діяльність зарплатня молодшого наукового співробітника мала б становити у розмірі «подвійної середньої заробітної плати у промисловості в цілому по Україні» (у деяких ЗМІ писали, що це 19 тисяч гривень — Ред.). Такого, звісно, не сталося, бо депутати минулого року проголосували за бюджет, в якому всі тарифні сітки і фінансування науки збережені на жалюгідному рівні, і грошей фізично взяти ніде. Тому коли голосували за бюджет — вони вже порушували закон про науку. Тому так, закон не виконується вже дев’ятий місяць поспіль, але це нікого не бентежить — ні Верховну Раду, ні уряд, ні Мінфін, ні президента. На папері — одне, в реальності — інше».
Щоразу спілкуючись із науковцями на ту чи іншу тему, мимохіть від них звучить теза про критичне недофінансування їхнього інституту, їхнього відділу, їхніх досліджень тощо. Тому правки до закону та нібито високі зарплати, м’яко кажучи, дуже засмутили науковців. Більшість із них прогнозує: невиконання фінансових зобов’язань перед вченими з боку держави призведе до того, що молоді співробітники будуть звільнятися з роботи. Хоча саме на них мала б робити ставку влада, підтримувати та стимулювати.
«Бюджет і зарплатний фонд вже існує, він незмінний. І він вже сильно дефіцитний, оскільки грошей по інститутах НАНУ на повні ставки не вистачає вже який рік, незважаючи на реорганізацію і скорочення штату, — зауважила «Дню» Дар’я Черкашина. — Я мовчу про кошти на виконання наукової роботи, яка у нас, біологів, наприклад, дуже витратна і матеріаломістка. Таким чином як тільки закон вступить в силу (якщо Зеленський підпише), з існуючих засобів необхідно буде платити заробітну плату за новими ставками. Основний склад академічних інститутів — це якраз не молодь, яка працює на ставці молодшого наукового співробітника, а співробітники середнього і пенсійного віку, у яких і ставки вищі (а розрахунок зарплат відбувається пропорційно, залежно від тарифних розрядів), і стаж, і звання».
У ЗОНІ РИЗИКУ — НАЙМОЛОДШІ
За словами Дар’ї Черкашиної, оскільки усі надбавки обов’язкові, вони впливають на фінальну зарплату кожного співробітника. «Плюс все начальство, на відміну від рядових співробітників, працює на повну, а іноді і на півтори ставки, — продовжує вона. — У результаті перерахунку існуючий бюджет закінчиться, не встигнувши початися. Начальство себе обмежувати не буде, а решта співробітників будуть або переведені на дуже скорочений робочий тиждень, а при таких цифрах аж до одного робочого дня в тиждень, або просто звільняться, що найімовірніше. Звільнятися будуть однозначно ті, хто молодший, тобто основна робоча сила. І природно, ні про яку роботу за таких умов мова йти не може».
Вочевидь, приймаючи зміни до закону про науку, із тими, хто представляє її інтереси, урядовці та парламентарі не радилися. «Це абсолютно безглузде і непродумане рішення,— додає науковиця. — Причому я в принципі не розумію — навіщо? Хочуть залучити в ряди виборців учених? Природно, що нас про це ніхто не питав. Ми просто хочемо, щоб виконували існуючі закони, в першу чергу, прописані в законодавстві 1,7% ВВП на наукову діяльність. Це фантастика, але це закон. Нас взагалі ніхто не чує, ми не можемо домогтися скасування податків і зборів на закупівлю реактивів за кордоном, а купуємо ми їх саме там у більшості випадків. Ми не можемо домогтися полегшення роботи і закупівлі прекурсорів. А молоді у нас і так майже не залишилося, ніхто не хоче в здоровому глузді вести жебрацьке існування, коли можна поїхати в цивілізовану країну, де вченим набагато легше і комфортніше працювати».
Тож проблем накопичився цілий віз, але тягти його далі ученим доводиться самотужки. Влада підтримує тих, хто добре впорався б і сам. Приміром, призначає довічні державні стипендії «видатному діячу освіти, доктору технічних наук, професору Олександру Семеновичу Зеленському», бо про це прем’єрміністра Дениса Шмигаля попросив у своєму листі трудовий колектив Криворізького державного університету економіки і технологій.
