Взагалі-то НКВД існував і раніше. Більшовики створили його одразу після приходу до влади в жовтні 1917-го, а очолив його тоді Олексій Риков, майбутній Голова Ради Народних Комісарів та майбутня жертва репресій. До речі, в листопаді того ж 1917 го Рикова на посту наркомазмінив наш земляк — Григорій Петровський, ім’я якого досі можна знайти в назві міста Дніпропетровська. У березні 1919-го наркомом внутрішніх справ став Фелікс Дзержинський, який одночасно керував ВЧК/ГПУ. У листопаді 1923 року було вирішено перетворити ГПУ НКВД на Об’єднане державне політичне управління (Объединенное государственное политическое управление — ОГПУ) при РНК СРСР. НКВД звільняють від функції забезпечення державної безпеки. Війська ГПУ також виходять із підпорядкування НКВД.
Липневі перетворення 1934 року були пов’язані, передусім, із персоною нового наркома внутрішніх справ. Ним призначили Генріха Ягоду, який давно працював в ОГПУ СРСР і фактично керував справами у зв’язку з тим, що його шеф В’ячеслав Менжинський хворів. І ось тепер, ставши «першим номером», Ягода міг демонструвати власне бачення могутньої силової структури. 13 липня 1934 року НКВД СРСР видає наказ «Про організацію органів НКВД на місцях», за яким у всіх союзних республіках, крім Російської Федерації, знову створюються республіканські НКВД, а у РРФСР запроваджується інститут уповноваженого НКВД СРСР.
РЕФОРМА ГЕНРІХА ЯГОДИ
Формально на НКВД СРСР покладалися завдання забезпечення громадського порядку та державної безпеки, охорони соціалістичної власності, запису актів громадянського стану, прикордонної охорони, утримання й охорони Виправно-трудових установ (Исправительно-трудовых учреждений — ИТУ). Реалізувати все це були покликані структурні підрозділи НКВД: Головне управління держбезпеки (Главное управление госбезопасности — ГУГБ), Головне управління робоче-селянської міліції (Главное управление рабоче-крестьянской милиции — ГУ РКМ), Головне управління прикордонної і внутрішньої охорони (Главное управление пограничной и внутренней охраны — ГУ ПВО), Головне управління пожежної охорони (Главное управление пожарной охраны — ГУПО), Головне управління виправно-трудових таборів (Главное управление исправительно-трудовых лагерей — ИТЛ) і трудових поселень (ГУЛАГ), Відділ актів громадянського стану, Адміністративно-господарське управління (Административно-хозяйственное управление — АХУ) та деякі інші.
До АХУ НКВД СРСР входили: адміністративно-господарський відділ (административно-хозяйственный отдел — АХО), господарський відділ (хозяйственный отдел — ХОЗО), відділ зв’язку, санітарний відділ, сільськогосподарський відділ, тюремний відділ, поліклініка і лікарня, три автобази, комендатура, пожежна охорона, ізолятори: Бутирський, Сретенський, Особливого призначення, а також Челябінський, Верхньоуральський, Суздальський та Ярославський. Ті самі ізолятори, в яких було чимало представників України, передусім інтелігенції, репресованих під час масштабних постишевських «антинаціоналістичних чисток» в Україні в 1933—1934 роках і пізніше.
На одну пікантну деталь варто звернути особливу увагу. Пункт 9 згаданої постанови ЦВК СРСР від 10 липня 1934 року вимагав подати до Ради Народних Комісарів СРСР на затвердження проект положення «Про НКВД СРСР». Але — зауважимо — її не було затверджено ані в 1934-му, ані в наступні роки. І пояснення тут вельми просте: режиму не потрібні були документи, що регламентують діяльність НКВД, а потім і його наступників. Та й сам НКВД не дуже потребував якихось жорстких законних рамок, за які не можна було б виходити. НКВД, точніше його московське керівництво, сам собі вигадував закони, за якими діяв (наприклад, у серпні 1934-го з’явився наказ НКВД СРСР «Про структурну побудову та підпорядкування органів НКВД», в якому визначався порядок організації, структура і статус республіканських, крайових і обласних органів внутрішніх справ).
Це Ягода добре зрозумів ще у 1934-му. Зрозумів він й інше: треба продемонструвати, що НКВД існує ніби сам по собі. Й тут саме час процитувати Едварда Радзінського, який писав у своїй книжці «Сталін»: «Таємна поліція віддаляється від партії, від Політбюро, зникає в надрах наркомату. Ще б пак — попереду загибель і партії, і членів Політбюро. Наркомом призначено вірного Ягоду, він і очолить наступ. До того часу Ягода зібрав досьє на всю верхівку ленінської гвардії. Прислуга вищих бюрократів затверджується відомством Ягоди — домробітниці, шофери та інші доносять багато разів на місяць».
Ягода був досвідченим чекістом і створив досить міцну конструкцію НКВД, яку потім можна було просто доповнювати або видозмінювати, але основа зберігалася. Він послідовно боровся за розширення впливу НКВД. Вже 1934 року Виправно-трудові установи Нарком’юсту (в’язниці, ізолятори, виправно-трудові колонії, бюро примусових робіт) передано до складу ГУЛАГу НКВД СРСР, де організовується Відділ місць ув’язнення. У травні 1935-го у складі АХУ НКВД СРСР організовано Відділ трудових колоній для неповнолітніх, а в липні — у складі НКВД з’явилося Головне управління державної зйомки і картографії (Главное управление государственной съемки и картографии — ГУГСК) НКВД СРСР. Приклади можна продовжувати, але не буду вас втомлювати. Все це було важливе, але найважливішою була все ж таки функція політичної поліції, яку мало виконувати НКВД.
У листопаді 1934-го, ЦВК і РНК СРСР ухвалили постанову «Про особливу нараду при Народному комісаріаті внутрішніх справ Союзу РСР» (Особое совещание — ОСО). Цьому органу позасудової репресії надається право застосовувати в адміністративному, а не в судовому порядку заслання, ув’язнення в ИТЛ на термін до п’яти років і висилку за межі СРСР.
А коли 1 грудня 1934-го було вбито Сергія Кірова, постанова ЦВК СРСР «Про внесення змін до діючих кримінально-процесуальних кодексів союзних республік» просто розв’язала чекістам руки, встановивши особливий, тобто спрощений, порядок розслідування та розгляду справ про терористичні організації та терористичні акти проти працівників Радянської влади. Недарма цей документ називають «хартією беззаконня».
«ЄЖОВЩИНА»
У листопаді — грудні 1935 року було проведено службове атестування усього начальницького складу органів внутрішніх справ. Наркому внутрішніх справ СРСР, тобто Генріху Ягоді вперше присвоєно спеціальне звання — Генеральний комісар державної безпеки, що відповідало маршальському військовому званню. Звання комісара другого рангу отримав начальник Головного управління робоче-селянської міліції НКВД СРСР Леонід Бєльський.
Однак незабаром стало ясно, що Ягода дострибався. Як казав товариш Сталін, «чекіст має тільки два шляхи — на висунення або до в’язниці». У вересні 1936-го всі зрозуміли, що Ягоді уготований другий шлях — «першим чекістом» призначили партапаратника Миколу Єжова, а наркомом зв’язку СРСР став кадровий чекіст Ягода. Останнього в квітні 1937-го з цієї посади усунули й незабаром заарештували.
Військова колегія Верховного Суду СРСР засуджує його до розстрілу. В проханні про помилування на адресу Президії Верховної Ради СРСР від 13 березня 1938 р. колишній нарком написав: «Провина моя перед батьківщиною велика. Не спокутувати її якоюсь мірою. Важко вмирати. Перед всім народом і партією стою навколішки і прошу помилувати мене, зберігши мені життя». Клопотання відхилили і 15 березня 1938-го Ягоду було розстріляно. Розстріляли і «ягодинців» — його найближчих соратників.
У чому ж полягала його провина? Відповідь на це дав лютнево — березневий 1937 року пленум ЦК ВКП(б). Він схвалив заходи щодо організаційної перебудови апарату НКВД СРСР і посилення його новими партійними кадрами, а також щодо видалення з апарату «бюрократів, що розклалися, втратили будь-яку більшовицьку гостроту та пильність у боротьбі з класовим ворогом і ганьблять славне ім’я чекістів». У резолюції Пленуму записано: «Продовжити і завершити реорганізацію апарату Наркомвнусправ, особливо апарату ГУГБ, зробивши його справді бойовим органом, здатним забезпечити покладені на нього партією й Радянським урядом завдання із забезпечення державної та суспільної безпеки в нашій країні».
У червні 1937-го пленум ЦК ВКП(б) розглянув питання про надання Єжову надзвичайних повноважень і новий нарком розгорнув вакханалію насильства, що увійшла в історію під назвою «великий терор». Після «викриття» глобальної «змови право-троцькістського блоку» проти сталінського керівництва, про що заявив Єжов, настала черга жертв й у самому НКВД. Убивство Кірова тепер вигідно було пояснити не недбалістю окремих чекістів, а наявністю широкої змови у НКВД, керованому Ягодою.
Як зазначають дослідники, здійснювані серед чекістів арешти створювали особливу атмосферу в «органах»: заступники начальників управлінь, начальники відділів УНКВД регіонів, відчуваючи перспективу швидкого зросту, могли, незважаючи ні на що, люто і з ентузіазмом крушити авторитети, з легкістю проводити арешти не лише високих партійних керівників, а й власних начальників, образно кажучи, «вести вогонь по штабах». У них не могло бути тієї «спаяності», яка була характерна для керівників місцевих органів НКВД часів Ягоди. Ця атмосфера дозволила Сталіну позбутися сталих чекістських «кланів» і угруповань, розбити їх, зруйнувати багаторічні зв’язки.
Слід зробити застереження, що масштаби «чисток» чекістів за Єжова, звісно, неможливо порівняти з масштабами жертв серед населення СРСР. Так, з 1 жовтня 1936 р. до 15 серпня 1938 р. (а це, без трьох останніх місяців, весь період діяльності Єжова як наркома) усього там було заарештовано 2273 співробітника, з них за «контрреволюційні злочини» — 1862. Тепер порівняємо: в липні 1937-го на підставі постанови Політбюро ЦК ВКП(б) НКВД СРСР видав наказ, яким розділив репресованих осіб на дві категорії — які підлягають розстрілу та ув’язненню в таборах — та визначив кількість цих осіб по всіх республіках, краях і областях. Згідно з цим наказом, затвердженим Політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня, передбачалося репресувати близько 300 тисяч осіб, із них близько 75 тисяч — розстріляти у встановлені терміни.
Єжов також робив кроки з реформування апарату НКВД. Було створено Секретаріат, Відділам ГУГБ НКВД СРСР із метою конспірації присвоєно номери, у складі ГУГБ організовано 11-й відділ для оперативного обслуговування водного транспорту, шосейних доріг і зв’язку, а потім і 12-й Відділ оперативної техніки, в червні 1938-го Центральне архівне управління з відання колишнього ЦВК СРСР передано у відання НКВД СРСР. Тоді ж оголошено нову структуру оперативно-чекістських управлінь НКВД СРСР і багато іншого.
Але Єжов-реформатор був непотрібен Сталіну. Він використав Єжова лише як безжалісного ката, а потім його роль мала змінитися. Перший сигнал прозвучав ще у квітні 1938-го: Єжова (за сумісництвом) призначили наркомом водного транспорту СРСР. До осені 1938-го сталінське керівництво усвідомило необхідність згортання репресій. Тепер треба було знайти винного за «перегини».
НЕПОТОПЛЮВАНИЙ ЛАВРЕНТІЙ БЕРІЯ
«Компромату» на Єжова вистачало. Він невдало провів процес «Бухаріна — Рикова», провалився на спробах створити «паралельний бухарінський центр» із членів і кандидатів у члени Політбюро і ЦК та «паралельний військовий центр» із видатних військових керівників В. Блюхера, О. Єгорова, Я. Гамарника, К. Рокосовського, К. Мерецкова та інших. За особистим дорученням Сталіна роботу НКВД перевіряла спеціальна комісія на чолі з наркомом Держконтролю СРСР, вірним сталінцем Львом Мехлісом. І перевірка, природно, виявила серйозні порушення в роботі комісаріату.
У листопаді 1938-го з’явилися постанови ЦК ВКП(б) «Про облік, перевірку й затвердження працівників НКВД» (14 листопада) і «Про арешти, прокурорський нагляд і ведення слідства» (спільно із РНК СРСР 17 листопада).
У постановах визнавалася наявність фактів порушення законів, здійснення підробок, фальсифікації слідчих документів, притягнення до кримінальної відповідальності невинних людей. Усе це приписувалося таким собі «ворогам народу», які пробралися до органів НКВД і прокуратур. НКВД та прокуратурі заборонялося здійснювати будь-які масові операції з арештів та виселень. Самі арешти слід було здійснювати тільки за постановою суду з санкції прокурора. Ліквідувалися судові «трійки», створені в порядку особливих наказів НКВД, а також «трійки» при обласних, крайових і республіканських управліннях міліції. Усі слідчі справи відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства про підсудність надалі слід було передавати на розгляд судів або Особливої наради при НКВД. Таким чином, сталінське керівництво скинуло з себе відповідальність за терор на невидимих «ворогів», які «всіляко намагалися відірвати роботу органів НКВД і прокуратури від партійного контролю й керівництва». Залишалося ліквідувати людину, яка символізувала «беззаконня». І Єжову підказали, що слід зробити.
23 листопада 1938 року він написав листа до Політбюро ЦК ВКП(б), в якому просив звільнити його від посади наркома внутрішніх справ через цілий ряд помилок і промахів, допущених ним на цій посаді. 25 листопада 1938 року Указом Президії Верховної Ради СРСР наркома Єжова звільнили від цієї посади. До арешту він залишався секретарем ЦК ВКП(б), головою Комісії партійного контролю при ЦК і наркомом водного транспорту СРСР. 10 червня 1939 року його заарештували, а в лютому 1940 року засудили до розстрілу. Вирок було виконано 4 лютого 1940 року. Сталін у розмові з авіаконструктором О. Яковлєвим так охарактеризував свого колишнього наркома: «Винищив, мерзотник, кадри. Посилаєш нарочного до наркомату, кажуть — поїхав до ЦК, посилаєш до ЦК, кажуть — поїхав до наркомату. Посилаєш нарочного додому — лежить в ліжку п’яний як чіп. Ми його розстріляли».
Заміну Єжову знайшли — у грудні 1938-го наркомом внутрішніх справ було призначено Лаврентія Берія, який працював до цього заступником Єжова. У принципі це був такий самий садист, як і Єжов. Збереглися свідчення колишнього начальника Лефортовської в’язниці Зіміна, якому доводилося бачити, як приїжджали наркоми Єжов, а потім і Берія, і як вони особисто били в’язнів.
Декларуючи «відновлення соціалістичної законності», Берія не забув «почистити» органи. Передусім він розправився з «єжовцями». Заступників «залізного наркома» спіткала та сама доля, що і його самого.
Берія вкотре заходився реформувати НКВД. Зокрема, було реорганізовано центральний апарат, у штаті якого на 1 січня 1940-го було 32642 особи. За Берія в лютому 1941-го було прийнято Указ про розділення НКВД СРСР на НКВД СРСР і НКГБ СРСР (потім ці відомства знову з’єднають і знову розділять). Словом, розповідь про це може бути предметом окремої статті. Для нас важливо зараз наголосити на іншому. Берія виявився, мабуть, найефективнішим шефом НКВД до зникнення цієї абревіатури в 1945 році. І тому, що його відомство зуміло займатися багатьма найважливішими для виживання сталінського керівництва питаннями (війна, атомний проект тощо), і тому, що сам Берія зумів забезпечити собі життя і навіть намагався після смерті диктатора захопити владу. Але завершу не цим, а двома цікавими документами, підписаними свого часу саме Лаврентієм Берія.
ЧЕКІСТСЬКА «ЄВГЕНІКА»
Мене завжди цікавило питання, що то за люди працювали у НКВД. Звісно, це були чекісти, які пронесли традиції насильства, заохочуваного свого часу Леніним. Недарма, коли на декого беріївська «реабілітація» 1938-го справила надмірне враження, Сталін 10 січня 1939 року направив на місця таку телеграму: «Секретарям обкомів, крайкомів, ЦК нацкомпартій, наркомам внутрішніх справ, начальникам УНКВД
ЦК ВКП стало відомо, що секретарі обкомів — крайкомів, перевіряючи працівників УНКВД, ставлять їм у провину застосування фізичного впливу до арештованих як щось злочинне. ЦК ВКП роз’яснює, що застосування фізичного впливу в практиці НКВД було допущено з 1937 року з дозволу ЦК ВКП. При цьому було вказано, що фізичний вплив як виняток, і притому стосовно лише таких явних ворогів народу, які, використовуючи гуманний метод допиту, нахабно відмовляються видати змовників, місяцями не дають свідчень, намагаються загальмувати викриття змовників, що залишилися на волі, отже, продовжують боротьбу з Радянською владою навіть й у в’язниці. Досвід показав, що така установка дала свої результати, набагато прискоривши справу викриття ворогів народу... Відомо, що всі буржуазні розвідки застосовують фізичний вплив до представників пролетаріату і притому застосовують його у найпотворніших формах. Питання, чому соціалістична розвідка має бути гуманнішою до затятих агентів буржуазії, запеклих ворогів робочого класу і колгоспників. ЦК ВКП вважає, що метод фізичного впливу має обов’язково застосовуватися й надалі, як виняток, стосовно явних ворогів народу, що не роззброюються, як абсолютно правильний і доцільний метод. ЦК ВКП вимагає від секретарів обкомів, крайкомів, ЦК нацкомпартій, щоб вони при перевірці працівників УНКВД керувалися цим роз’ясненням. Секретар ЦК ВКП(б) І. СТАЛІН».
Тут все правильно, з огляду на ленінську формулу про те, що моральним є все, що слугує справі революції. Лицемірний евфемізм «застосування фізичного впливу» означає побиття, позбавлення сну, виснажливі нічні допити із застосуванням «конвеєра» (коли змінялися по черзі слідчі), багатогодинні «стійки», розправи з рідними і близькими на очах арештованих і багато іншого.
Але все ж таки залишається питання, якої якості мали бути люди, щоб реалізовувати ТАКЕ.
І ось нещодавно розсекречені документи дають підставу поговорити про це. Знайшлися два накази НКВД явно євгенічного й расового характеру. Перший документ містить інструкцію №00134/13 «Про основні критерії при відборі кадрів для проходження служби в органах НКВД СРСР» (наказ № 00310 від 21 грудня 1938 року). Другий — це «Інструкція про проведення негласного медичного і психофізіологічного обстеження утримуваних під вартою й засуджених громадян» (наказ №0019/13 від 5 березня 1939 року).
Придивимося до принципів відбору кандидатів для служби у НКВД СРСР нібито щоб уникнути «призову осіб із явно вираженим комплексом неповноцінності за ознаками дегенерації». Інструкція містить розділи: 1) основні негативні критерії; 2) основні очевидні ознаки дегенерації; 3) фізіологічні ознаки виродження й дегенерації; 4) психічні ознаки виродження й дегенерації. За стилем документа відчувається, що над ним попрацювали латентні прибічники расової доктрини.
Расовий відбір має досить чіткі правила. У його основі лежить класичний біологічний відбір, що реалізовується на рівні соціально неоднорідної ідеологізованої держави, яка претендує на роль «наддержави». Однак одіозні кадрові перетруси й чистки апарату самого НКВД СРСР не могли не спотворити й вульгаризувати важливі секретні документи. Цікаво, що деякі рекомендації мають явний окультний відтінок.
Так, стосовно «косоокості» зазначалося: «У середньовіччя, наприклад, органи інквізиції лише за одною з вищезгаданих ознак спалювали на вогні. А російський цар Петро Великий видав указ, що забороняє рудим, косим, горбатим свідчити в судах. Ці історичні аксіоми необхідно застосовувати в повсякденній практиці органів НКВД».
У розділі «Основні видимі ознаки дегенерації» особливо виділено проблему національного походження кандидата: «Дуже небезпечними в соціальному плані за своєю психогенетичною суттю є люди походженням із змішаних шлюбів. Для кадрового відбору до НКВД важливо відсікати здебільшого осіб, в яких присутня єврейська кров. Аж до п’ятого коліна необхідно цікавитися національною приналежністю близьких родичів. Чи були в роду євреї. Всі інші міжрасові шлюби потрібно вважати позитивними». (У дужках зауважимо, що інструкція з’явилася в 1938-му, коли було взято курс на витиснення євреїв зі спецслужби, хоча в середині 30-х років вони домінували у складі керівних органів НКВД).
Загалом, проведення детального вивчення кандидата для прийому до системи НКВД у цій інструкції прирівнювалося до вирішення специфічної «наукової задачі»: «У цьому широкому питанні, як й у будь-якій науковій задачі, що стосується людини, необхідно керуватися всією складністю фізіологічних, фізичних і психічних даних».
Друга інструкція (№0019/13) запроваджувалася для виконання керівництвом і медперсоналом виправних установ і тюрем ГУЛАГу. Загалом тут акцент робився на виявленні зовнішніх ознак дегенерації. А в додатку №1 до цієї інструкції наводилася форма списку осіб, які пройшли спеціальний медичний огляд. При цьому в графі 6 мали відзначатися «особливо цікаві випадки». Далі особисті справи і за необхідності самих зеків могли відправляти до Москви для проведення наукових досліджень. В останній графі 7 потрібно було позначати вже прийняте раніше рішення з особистої справи в’язня умовними символами «П.У.» (тобто «подлежит уничтожению»).
Я впевнений, що ці документи — лише початок, і ще маємо виявити чимало цікавого про те, чим насправді була незабутня абревіатура — НКВД, — якій нині виповнилося 70 років.
