Днями Українська академія архітектури відзначила ювілей — 60 років. Її історія досить драматична. Як, утім, у цей період був непростим шлях кожної людини, хто ще за радянських часів присвятив своє життя творчості зодчого. Напередодні святкових урочистостей «День» поставив кілька запитань президенту Української академії архітектури, доктору архітектури, професору Валентину ШТОЛЬКУ.
— Валентине Григоровичу, виявляється, що Академія архітектури — ровесниця перемоги у ВВВ. Невже саме в роки цілковитої розрухи могла виникнути така державна структура?
— Війна ще не закінчилася, а розмови про необхідність створення Академії архітектури вже тривали. Навесні 1945 року уряд підписав указ про її створення. Спершу академія складалася з чотирьох підрозділів: архітектура та містобудування; естетика (або дизайн); нові системи конструкцій; інженерне забезпечення. Після закінчення війни на неї була покладена головна відповідальність і керівна роль при відновленні Хрещатику, Київського університету, будівлі Верховної Ради, Маріїнського та Жовтневого палаців... Академія очолювала всі перспективні проекти післявоєнної забудови столиці, займалася роботою науково- дослідних і проектних структур. Однак незабаром настав час, коли можновладці вирішили розгромити всі незрозумілі їм науки, такі як, наприклад, кібернетика та генетика. Така політика позначилася і на ставленні до архітектури. У 1963 році Академію будівництва й архітектури УРСР було ліквідовано, а всі науково-дослідні та проектні організації почали підпорядковуватися Держбуду СРСР.
— Чи існувала мода в архітектурі того часу?
— Про це свідчить факт появи закону про архітектурні надмірності. Ще великий давньоримський зодчий Ветрувій говорив, що архітектура спирається на три складові: корисність, міцність і краса. Лише за розумного поєднання цих чинників будівельну споруду можна вважати архітектурним об’єктом. Але в різні періоди історії людства бували перегини в ту чи іншу сторону. Наприклад, в епоху бароко в Європі при спорудженні будівель захоплювалися красою — ліпними прикрасами й безліччю декоративних деталей. У радянські часи була інша крайність. Тоді головним вважалася міцність споруди, і всі фактично займалися виробництвом будівельних об’єктів. Пам’ятаю, що без підпису головного підрядчика неможливо було узгодити жоден проект. А йому насамперед було потрібно, щоб будівлю можна було б легко та швидко побудувати. Тому всі прагнули використовувати найпростіші та найпримітивніші конструкції, що дозволяли збирати будинки, як із конструктора, не надаючи особливого значення їхньому зовнішньому вигляду та функціональності. Чого варті хоч би «хрущовки»! За таким самим принципом будували не тільки житло для людей, а й суспільні будівлі. І при цьому будівельники намагалися якнайбільше підвищити кошторисну вартість об’єктів — витратити якнайбільше грошей. Адже від цього залежала їхня зарплата.
— Як ви оцінюєте нинішню ситуацію в архітектурі?
— Зараз за державний рахунок будують набагато менше, ніж раніше. А приватний замовник, вкладаючи свої гроші, прагне отримати красиву та міцну будівлю, щоб її можна було з комфортом використати або вигідно продати. Тому попит на послуги професійних архітекторів помітно зріс. Поки що здебільшого їм доводиться виконувати послуги з проектування порівняно невеликих об’єктів — приватні садиби, магазини, ресторани. Утім, я вважаю, що сьогоднішні архітектори літають низько і часто, на догоду замовнику, нехтують професійною етикою та непорушними правилами. Наприклад, не так давно ми підбивали підсумки конкурсу котеджної забудови й оглядали вже втілені проекти в Кончі-Заспі. Зайшли до одного дуже красивого будинку — все в ньому чудове — і планування, і дизайн інтер’єрів. Але відчуваю: господарі чимось незадоволені, чогось недоговорюють. Виявилося, з жодного вікна в їхньому будинку не видно неба…
— Як ви ставитеся до сьогоднішньої забудови Києва?
— Архітектура та будівництво — це складові однієї фондоутворюючої галузі, що визначає майбутнє на багато років уперед. І помилки тут неприпустимі. До того ж не можна забувати, що всі містобудівні питання мають соціальне значення. Споруда масштабних міських об’єктів — це не лише зовнішній вигляд міста, але насамперед комфорт і безпека його жителів. Наприклад, нещодавно влада вигідно продала ділянку землі під забудову біля стадіону «Олімпійський». У результаті зараз закритий доступ до всіх входів і виходів (крім головного) на цьому найбільшому спортивному комплексі, де збираються тисячі людей. А як один вхід може пропустити 85 тисяч уболівальників, ніхто не подумав. Я вже не кажу про численні багатоповерхівки, що зараз зростають як гриби в історичній частині міста. Втиснені між старими будівлями, вони не мають ні дворів, ні парковки для машин, ні елементарного благоустрою. І хоча сьогодні це житло називають елітним, вважаю, що років через п’ять-десять народ із нього утікатиме, як сьогодні з «хрущовок». На мою думку, багато помилок допущено і під час реконструкції центральної частини Києва. Свого часу наша академія активно виступала проти «угроблення» майдану Незалежності, але, на нещастя, голосу вчених зі світовим іменем не почули.
— У якому настрої Українська академія архітектури відзначає свій ювілей?
— У 1992 році раніше Академія архітектури УРСР була перейменована на Українську. Але, на жаль, не отримала статусу державної установи. Признатися, не відчуваємо ми особливої запитаності державою. Зараз працюємо над розробкою стратегії формування життєвого середовища в Україні в першій чверті XXI століття. Це програма державної ваги, і на неї заплановано виділити 50 тис. грн. державних грошей. Але поки що ми працюємо на добровільних засадах. Сподіваюся, нова влада зверне на це увагу, й ситуація зміниться на краще, а професія архітектора знову отримає свій колишній високий авторитет і визнання.
ДО РЕЧI
Днями віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних і соціальних питань Микола Томенко провів засідання робочої групи підготовки до участі в тендері на право проведення фінальної частини футбольного чемпіонату Європи-2012 в Україні і Польщі, повідомляє obozrevatel.com. Під час наради віце-президент Національного олімпійського комітету Іван Федоренко поінформував, що потрібну документацію на проведення матчів фіналу футбольного чемпіонату Європи вже подали Донецька, Львівська і Дніпропетровська обласні держадміністрації. Київ не подав відповідних документів, які б засвідчували готовність НСК «Олімпійський» провести матчі чемпіонату Європи з футболу, оскільки на площі перед цим стадіоном здійснюють будівельні роботи, а внаслідок цього порушуються вимоги щодо забезпечення безпеки і евакуації громадян під час проведення масових заходів.
У зв’язку з цим Микола Томенко звернувся до Київської міськадміністрації з дорученням невідкладно здійснити комплексну експертизу і узгодити забудову площі перед НСК «Олімпійський» з урахуванням забезпечення належної безпеки і евакуації громадян.
