2013 року важко було повірити, що 169-й Навчальний центр Сухопутних військ, що дислокується у селищі Десна на Чернігівщині, переживе ще хоч одну зиму. Після здобуття незалежності потреба України у такій масштабній базі підготовки військових кадрів відпала. Центр поступово занепадав. Більшу частину казарм навіть вивели з експлуатації: забили вікна, відімкнули електрику та опалення. Але минулого року Навчальний центр отримав друге дихання. На його базі знову розпочалася робота. Тепер тут готують до реальних бойових дій, що чекають хлопців вже за кілька тижнів. Тому й умови тренувань максимально наближені до військових.
«80% НАШИХ ІНСТРУКТОРІВ БУЛИ В ЗОНІ АТО»
Усього в центрі проходять вишкіл близько восьми тисяч військових. Раніше заклад приймав на навчання представників інших військових частин, але наприкінці січня сюди прибули перші мобілізовані. Серед військових, які проходять вишкіл зараз, п’ять тисяч — новобранці, мобілізовані у четверту хвилю, інші — строковики та контрактники. Тут готують представників 130 військових спеціальностей. Для їхніх потреб є навчальні класи, стрілецькі вогневі, припаркові вогневі, технічні та спортивні містечка. На базі центру існує 33-й полігон із танкодромами, автодромами і тактичним полем. Заступник командира Навчального центру полковник Едуард Москалюк зазначає, що зараз мобілізованих готують значно краще, ніж у першу чи другу хвилі.
«Щодо того, що ми зараз спостерігаємо серед новачків, то ми очікували гіршого. Якщо раніше мобілізовані не розуміли, що на них чекає і які навички їм потрібні, то тепер ми отримуємо від навчань повну віддачу. Мобілізовані ходять строєм, належно виконують усі задачі, які ставлять командири-начальники та проявляють інтерес до навчання військовій справі. До того ж 80% наших інструкторів були в зоні АТО. Вони на власні очі бачили те, з чим солдатам доведеться стикатися. Тому значну увагу ми приділяємо практичним навичкам», — розповідає Едуард Москалюк.
«ТРЕБА ЗАХИЩАТИ БАТЬКІВЩИНУ — ЗНАЧИТЬ, БУДУ»
Усі мобілізовані, незалежно від спеціальності, в обов’язковому порядку проходять тренування на психологічній смузі перешкод. Тут вони повинні під звуки вибухів, стрілянину та крізь димову завісу здолати дистанцію з перешкодами за короткий проміжок часу. Ці вправи повинні допомогти хлопцям швидше адаптуватися у зоні бойових дій, розповідає старший інструктор підполковник Володимир Ізбаш.
«Мета цієї вправи — щоб людина звикла до бойових дій. Коли новачок потрапляє в зону АТО і чує перший постріл чи розрив гранати, він може впасти у ступор і втратити боєздатність. За рахунок подібних навчань особовий склад стає психологічно стійкішим до звуків війни і може виконувати завдання в екстрених ситуаціях», — пояснює підполковник.
Серед найскладніших психологічних завдань — обкатка танками. Воно полягає в тому, що військові лягають у заздалегідь вириті схрони, а над ними проїжджає танк. Після проїзду солдати повинні швидко встати на ноги і влучно кинути у танк імпровізовану гранату.
Олександр Грабовський із Київської області — один із тих, хто щойно подолав смугу перешкод. Йому 25 років, у мирному житті працював водієм, зараз служить в автомобільному батальйоні. Дев’ять місяців тому у нього народився син, але це не завадило чоловіку піти до війська.
«Я прийшов до військкомату, щойно отримав повістку, — розповідає Олександр. — Треба захищати Батьківщину — значить, буду. Родина, звісно, проводжала зі сльозами на очах, але нічого не вдієш. Ні на що не скаржуся, одяг видали, годують смачно. Навчають нас добре: щодня фізична підготовка, водіння, рукопашний бій. Поки в зону АТО їхати не боюся. Морально готовий, але як буде, коли туди потраплю, ще не знаю».
ТАНКІСТ-ТРАКТОРИСТ
Тим часом на танковому полігоні практикують стрільбу, тому присутність танків чути здалеку. Робота з ними — не для всіх. Тут можуть служити лише ті, хто вже має базові навички роботи з машиною. Військові лише пригадують, як водити, стріляти з місця та у русі, заправляти танк і завантажувати башту боєкомплектами. Розповідають, що у керуванні танк дуже схожий на трактор. Підходимо до першого ж танкіста і дивуємося — у мирному житті він справді тракторист! Володимир закінчив службу 1989 року. За спеціальністю чоловік — водій-механік. Розповідає, що вдруге «сідати за кермо» було не так вже й складно.
«Техніка залишилася та сама. Нічого нового освоювати не довелося, лише згадував те, що знав до цього. Танки, звісно, не нові, року з 1980-го, але поки не ламалися. Нормально їздять і стріляють, можна тренуватися. У танку важлива злагоджена робота екіпажу. Зараз мобілізовані люди різного віку, є певні розбіжності в поглядах, але з цим треба миритися», — говорить Володимир.
Щодо БМП, то тут найбільше уваги приділяють водінню. Хлопці повинні вміти зупинятися у потрібному місці, їхати під гору та спускатися, повертати, проходити у міновибуховому загородженні, долати маневрування. Солдати мусять «відкатати» 90 кілометрів, лише тоді їх вважають готовими до реальної роботи. Старшому солдату Олегу Медведкову всього 22, а служить за контрактом він майже п’ять років. Олег пригадує, що технікою цікавився завжди, але ось вперше сідати за штурвал БМП було складно.
«Машину освоював з інтересом. Єдина складність — це страх перед технікою. БМП-1 важить 13 тонн. Процес водіння трохи відрізняється від легкової машини. Перш за все, тут не руль, а штурвал. Є коробка передач і три педалі. Для огляду лише чотири маленькі віконечка. Справа взагалі нічого не видно, а зліва треба прилаштуватися, щоб щось бачити», — пояснює Олег.
СПАТИ Є НА ЧОМУ, З ХАРЧУВАННЯМ ТЕЖ УСЕ ГАРАЗД
Приказарменний корпус поступово ремонтують, світло та опалення повернули у всі будівлі, а в деяких приміщеннях навіть з’явився євроремонт. Казарма, яку продемонстрували нам, цілком придатна для життя. Тут нові тумбочки й стільці, а також пластикові вікна. Вміщається на одному поверсі 120 осіб, але поки живе лише 85. Командири зізнаються, такі умови не всюди, але запевняють, що спати є на чому кожному солдату. З харчуванням теж усе добре. Солдатський обід, який показали журналістам, складався з рисового супу, гречаної каші, котлет та узвару. Мобілізовані запевняють, що годують так не про журналістське око, а завжди. Тому сил на тренування їм вистачає.
До слова, у п’ятницю 13 лютого, 169-й Навчальний центр Сухопутних військ відвідала дружина Президента Марина Порошенко. Вона подарувала мобілізованим одну тисячу комплектів теплої спідньої білизни, оглянула солдатські казарми і виступила перед мобілізованими з вітальним словом.
«Сьогодні, на жаль, не залишилося людини, яка була б осторонь загрози з боку Росії. Ми всі об’єдналися для захисту своєї Батьківщини. Чоловіки — пішли рятувати рідну землю. Жінки — допомагають їм своєю вірою. Ми прийшли до вас із теплими речами й теплом у серцях. Адже найголовніше — це ваше життя. Сподіваємося, що ті домовленості, які прийняли у Мінську і які були спрямовані саме на припинення вогню, будуть дотримані і вам не доведеться наражатися на небезпеку», — зазначила перша леді.
