Міжнародною премією «Золотий Отіс» за високі досягнення в наданні якісної хірургічної допомоги нагороджено Всеукраїнську Асоціацію дитячих хірургів. При цьому у своїй країні лікарі, які розробили новітні методики в діагностиці та лікуванні найскладніших патологій, жодною державною премією не відзначені. Але медики не нарікають: головне, що тепер у спеціалізованій клініці «Охматдит» з’явився новий апарат, який урятує життя не одній українській дитині. Це обладнання було придбане на грошову премію, якою у Варшаві нагородили українських хірургів. Про досягнення та проблеми сучасної української хірургії «День» розмовляв із президентом Асоціації дитячих хірургів професором Даниїлом Кривченею.
— Даниїле Юліановичу, «Золотий Отіс» — польська нагорода, і тому в нашій країні маловідома. Розкажіть, що це таке?
— У Польщі це найпрестижніша нагорода, яку за високі досягнення отримують медики та співробітники фармацевтичних фірм. Її започатковано в 2004 році президентом фiрми «Media TV plus» Павлом Крусем, щоправда, раніше за межами країни її ніхто не отримував. Цього року була встановлена спеціальна міжнародна премія, яку вперше вручили іноземцям. Вона складається з п’ятикілограмового бронзового символу та солідної грошової винагороди (майже сім тисяч євро). На ці гроші ми придбали супердефіцитний дитячий цистоуретероскоп, що дозволяє діагностувати й оперувати навіть новонароджених зі складними дефектами сечостатевої системи. Ця патологія досить поширена і, на жаль, у маленьких дітей погано оперується. Необхідної допомоги їм не надають. Тому ми й подали заявку на цей дорогий апарат: в Україні його ніхто не має, а він потрібен.
— Як таку високу міжнародну нагороду вдалося отримати саме українським хірургам?
— Брати участь у конкурсі нам запропонували самі поляки. Ми у свою чергу подали на розгляд матеріали та публікації, зокрема і в зарубіжних журналах. Наші статті з актуальних питань дитячої хірургії публікуються у провідних науково-медичних журналах Польщі, Угорщини, Німеччини, Австрії, Швейцарії, США. Так, у 2000 році в одному з американських видань була опублікована наша робота з хірургічного лікування складної патології — відсутність однієї легені в дітей. Стаття ґрунтувалася на операції, яку раніше ніхто і ніколи не виконував. Ми прооперували чотирирічну дівчинку, доставлену в реанімацію в критичному стані. Тепер вона підросла і чудово розвивається, навіть грає в теніс. У світовій практиці це був перший подібний досвід.
— А зараз за кордоном аналогічні операції роблять?
— Принаймні ми про це не знаємо. Іноземні колеги ставили багато запитань, і на сторінках наукових видань розгорнулася серйозна міжнародна дискусія. Ми зробили ще одну операцію та вивчили десятьох дітей із такою патологією. У європейській і світовій практиці це найбільший матеріал спостереження, бо таких дітей небагато. Поляки визнали цінність нашої діяльності як дитячих хірургів, які працюють на європейському рівні. І вирішили, що ми достойні нагороди.
— Які ще ноу-хау розроблені вітчизняними дитячими хірургами?
— На європейському географічному просторі ми розробили кілька нових підходів у лікуванні дефектів розвитку кишечника. Ми удосконалили його діагностику та запропонували новий метод операції. Його новизна підтверджена публікаціями у вітчизняних і закордонних наукових журналах. У 1982 році наші хірурги досягли успіху в діагностиці та лікуванні пороку дуги аорти, це фактично порок серця. Українські медики мають найбільший у Європі досвід із лікування цієї патології. Такі дітки народжуються в статусі повішених, із петлею, тільки не на шиї, а в грудному відділі над дихальною трубкою. На нашому континенті до 1982-го подібного діагнозу ніхто не ставив, й операцій, відповідно, теж не робили. Діти помирали, але лікарі були впевнені, що це відбувається від пневмонії або легеневої недостатності.
— Наскільки престижна в нашій країні професія дитячого хірурга та з якими проблемами найчастіше доводиться стикатися медичним працівникам?
— Була і залишається проблема комплектації сучасного медичного обладнання. Багато життєво необхідних апаратів доводиться діставати через особисті канали. Так, наприклад, із Лондона я отримав електроніж. А пристрій, що забезпечує високу якість операції на дистальних відділах кишечника в діток він називається стимулятор, — із Нью-Йорка. Цей апарат коштує понад п’ять тисяч доларів, придбати його вдалося за гуманітарними посольськими каналами. Більш того, ми самі дістаємо хірургічні нитки, в тому числі й ті, що розсмоктуються. Одна така нитка коштує 30 гривень. А що робити? Лікарі намагаються допомагати один одному, якось дістають, а далі — ентузіазм. Тому що дефіцит якісного обладнання компенсується важчою роботою персоналу. Щоб виходити хворих діток, треба працювати у вихідні, раніше приходити, а йти, відповідно, пізніше.
Останнім часом досить гостро постала проблема кадрів середнього медичного персоналу: не вистачає операційних, анестезіологічних сестер. Багато йдуть у фармацевтичні фірми, не витримують. Далеко не кожен виконуватиме таку важку роботу за мізерну зарплату. Та й лікарі йдуть, особливо ті, які працюють у реанімації. Причина та сама — титанічна праця, не адекватна зарплаті.
А щодо престижу професії хірурга — думаю, він не дуже високий. Інакше б кращі фахівці не йшли в приватні фірми, не виїжджали б за кордон. А зараз у медицині натуральний відтік кадрів!
— У чому полягає специфіка роботи дитячого хірурга?
— Основна специфіка — в контингенті хворих. Робота з дітьми, безумовно, неймовірно цікава, але ще більш відповідальна. Про таких пацієнтів думаєш не лише на роботі, а й удома. Хоч де б ти перебував, у голові тільки дві думки: що зробив і що ще треба зробити, аби дитині допомогти. Адже за нею стоїть ціле соціальне середовище: і батьки, і дідусі, і бабусі. Не є таємницею, що до дітей усі ставляться з максимальною віддачею!
Ще одна особливість — необхідність закордонних поїздок. Адже ми не їздимо в турпоїздки, відпочивати. Ми обмінюємося досвідом, підвищуємо кваліфікацію. Намагаємося розповісти про свої досягнення та перейняти чужі: такі зустрічі змінюють світогляд професіонала. Оскільки якщо обміну досвідом немає, здається, що ти вже все вмієш і все знаєш. Тут i до зупинки прогресу недалеко! Щоправда, їздити у відрядження доводиться за свій рахунок — у державному бюджеті коштів для цього немає. Але для справжнього хірурга освіта — непорушний пріоритет!
