Звіт правозахисних організацій про проблеми засуджених у місцях несвободи, які розташовані на непідконтрольній Україні території, вже побачили представники ОБСЄ в ході вересневої зустрічі з громадськістю в США. Певний розголос не став каталізатором законодавчих змін в Україні. Йдеться про те, що Харківська правозахисна група, громадська організація «Донбас SOS», Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива» і Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян за підтримки міжнародного фонду «Відродження» провели дослідження становища в’язнів, які утримуються під вартою в непідконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей, тобто в ОРДЛО. Висновок такий, що за більш ніж чотири роки військових дій Україна не напрацювала механізму повернення чи переведення цих громадян на контрольовану територію.
Так, ці люди свого часу порушили закон і несуть за це особисту відповідальність. Їхні імена не стали відомими всьому світові завдяки потужній громадській підтримці. Але це теж громадяни України, котрі мають право на відбування покарань за українським законодавством. Саме це й намагаються донести правозахисники у своєму звіті, апелюючи до органів влади, які мусять таки напрацювати механізм переведення засуджених на контрольовану територію.
«СИТУАЦІЯ НЕВТІШНА»
Сам факт перебування у в’язницях ОРДЛО означає, що українські закони там не діють. Як розповів директор Харківської правозахисної групи Євген ЗАХАРОВ, таких в’язнів зазвичай залучають до примусової праці, до служби в складі незаконних збройних формувань, а також використовують як «живий щит».
«Ситуація там невтішна, — констатує пан Євген. — Ми провели дослідження, поспілкувалися з ув’язненими, склали картину, з якої випливає, що ці люди є жертвами порушень. Мало того, що вони опинилися на окупованій території, багато хто з них перебуває під вартою без рішення суду. Наприклад, був вирок першої інстанції, апеляцію не встигли пройти, а людина залишилася під вартою. Або людина перебуває в одному місці засудження, а документи залишилися в тому, де вона перебувала раніше. І до цих людей не застосовуються наші закони про амністію, про дострокове звільнення, так званий «закон Савченко», коли день у СІЗО перераховували як два дні в колонії. Крім того, ці люди не можуть бачитися з рідними, які залишилися на контрольованій території».
«Якщо засуджені виходять на свободу, їм дають довідку про звільнення у «ЛНР» чи «ДНР». Але ці довідки не є законними документами на території України, — продовжує правозахисник. — Часто не видають паспорти в’язнів, тобто вони не мають жодних шансів на соціальну допомогу. Усі ці питання озвучені, але органи державної влади не розробили жодних процедур, за якими звільнений може отримати законну довідку про звільнення чи паспорт. Кожного разу треба домовлятися з Державною міграційною службою».
ЗАКОН БЕЗ ПЕРСПЕКТИВИ
Держава, по суті, забула про своїх 16 200 громадян, котрі з 2014 року перебувають у 28 пенітенціарних установах Луганської та Донецької областей. Крім юридичних труднощів, правозахисники зафіксували й інші порушення. Як зазначила Наталія МЕЛЬНИК, експертка «Донбас SOS» з питань порушень прав людини, від грудня 2014 року ці установи більше не фінансуються Україною. У цей же час виникла проблема з харчуванням і медичним забезпеченням, не було ні продуктів, ні ліків, ні, власне, медперсоналу.
У розмовах зі звільненими в’язнями та родичами тих, хто ще під вартою, правозахисники почули історії, що в горлівській колонії № 97 були зафіксовані випадки, коли в частини в’язнів опухали животи, навіть були випадки смертей від голоду. Деякі місця несвободи опинилися в центрі бойових дій, тому є дані про загибель в’язнів у ході обстрілів.
«Рада національної безпеки та оборони ще 4 листопада 2014 року зобов’язала Міністерство юстиції вжити заходів для переміщення органів та установ виконання покарань і засуджених і взятих під варту в інші регіони України, — додає Наталія Мельник. — На жаль, цей указ так і не був виконаний, виняток — одна колонія в Червонопартизанську, її 186 засуджених перевели в колонію на Харківщині влітку 2015 року. Були факти захоплення установ виконання покарань. Спротиву не було, у більшості випадків — через безперспективність такого спротиву».
За словами Наталії Мельник, з 2015 року деяким особам змінювали термін покарання. «Були винесені навіть смертні вироки, тому коли переглядають ухвали українських судів, є небезпека, що пожиттєве ув’язнення можуть замінити на смертну кару, — продовжує правозахисниця. — Про кількість осіб, яка там залишається, достовірно говорити не можна. Бо є такі, що вже звільнилися, траплялися втечі після обстрілів, але до них приєдналося багато людей, яких засудили вже «ДНР-ЛНР». При цьому майже 90% усіх засуджених, які відбувають покарання, хочуть бути переведені через погіршення умов утримання, незастосування норм українського законодавства і проживання рідних на підконтрольній території».
У липні цього року у Верховній Раді зареєстрували законопроект № 8560 «Про врегулювання правового статусу осіб, стосовно яких порушено законодавство України про кримінальну відповідальність, кримінальне процесуальне, кримінально-виконавче законодавство України внаслідок збройної агресії, збройного конфлікту, тимчасової окупації території України». Як зауважує Євген Захаров, це єдиний нормативний акт за останні п’ять років, який міг би розв’язати проблему ув’язнених в ОРДЛО. Та в ньому немає жодного слова про механізм переведення — лише про статус цих засуджених і можливість отримати на волі грошову компенсацію. Правозахисники радять доопрацювати законопроект, а також обговорювати процедуру переведення на різних перемовинах, зокрема в мінському форматі.
