Національна самосвідомість і суверенітет часто стають предметом обговорення в наші дні. Але що стоїть за цими поняттями? З великою часткою імовірності можна припустити, що їх об’єднує такий погляд: нація може бути собою тільки тоді, коли для цього немає перешкод, тобто коли вона може сама вирішувати свою долю.
Нинішні розмови про національну індивідуальність і суверенітет часто песимістичні. Вони нібито перебувають під загрозою з боку Європейського Союзу, який хоче асимілювати «нас» якомога більше; з боку Європейської комісії, з її стандартами; з боку НАТО; Міжнародного валютного фонду та Світового банку; ООН; іноземного капіталу; західних ідеологій; східних мафій; американського впливу; імміграції з Азії та Африки і з боку чого завгодно.
Деякі із цих страхів мають під собою реальний грунт. Однак вони всі випливають із поширеної помилки, згідно з якою відстоювати національну індивідуальність і суверенітет, виявляти характер — це не справа суспільства або конкретних людей, а те, що перебуває під контролем певних сил, тобто віддане на відкуп тим, хто намагатиметься позбавити «нас» нашої національної індивідуальності або принаймні послабити її. Я сумніваюся, що головним своїм завданням світова спільнота вважає пошук шляхів, як відняти в людей їхнє почуття національної приналежності та їхній суверенітет. Багато в чому люди самі визначають міру поваги національної неповторності націй, вибраного ними шляху розвитку та міру впливу оточення на свою долю.
Що визначає цю долю? Вона залежить від того, чи закрилися люди в надії, що різні вітри світу промайнуть повз них, чи нація не відсторонюється від світових справ і бере свою частку відповідальності за те, що відбувається. Людство стоїть перед критичною дилемою: або мовчки споглядати самовбивчий розвиток нашої цивілізації, або активно брати участь у захисті світових багатств, головні з яких — це наша планета і біосфера, частиною якої ми є.
Однак поняття «світова спільнота» також складається з конкретних речей. Воно залежить від того, чи бережемо ми наше навколишнє середовище. Воно залежить від того, чи дозволяють люди, щоб їхні міста плюндрувалися банальною універсальною архітектурою, позбавленою уяви і творчого підходу. Ці рішення не нав’язуються Європейським Союзом, світовим капіталом, з його транснаціональними корпораціями або зловмисними іноземцями. Уся ця фізична деградація, як з’ясовується, відбувається за потурання та активної підтримки на місцях. Іншими словами, ми самі винні в поступовому знищенні нашої національної самосвідомості, ми, котрі маємо бути її захисниками.
Хто засмічує свою мову і своє мовлення різними кліше, погано побудованими реченнями та заяложеними фразами, які бездумно перетікають із вуст у вуста і з пера на перо? Хто відповідальний за стерильну мову реклами, яка висить на кожній стінці та обрушується на нас із телебачення, реклами, без якої ми, здається, вже не можемо навіть визначити час доби? Чи не є ці запеклі атаки на мову також атаками на коріння нашої національної самосвідомості? І ми, які перекручуємо свою мову без будь-якого примусу, чи не є відповідальними за те, що відбувається?
Погляньмо далі. Хто дозволяє молоді з ранку до вечора купатися в крові, яка тече з екранiв телевізорів та кіно, при цьому по-святенницькому дивуючись, чому це молодь така агресивна? Хто читає дешеві романи та купує порнографію? Ні чиновники із Брюсселя, ні представники міжнародних організацій або великих транснаціональних корпорацій не мають до виробництва і поширення цих «розваг» ані найменшого стосунку: це все справа рук наших із вами співвітчизників.
Крім цих серйозних атак на самосвідомість, з якими стикається кожна індустріально розвинена країна, суверенітет і національна самосвідомість у посткомуністичних країнах зазнають й інших небезпек. За останні 10 років економічних перетворень неймовірні багатства безслідно випарувалися з банків та компаній, мільярди податків не було заплачено. Мало хто за це відповів.
То хто ж ці люди, які не виплачують боргів, і хто наймає вбивць, щоб позбутися кредиторів? Хто з тих, що мають бути прикладом, тобто з-поміж наших політиків, заперечує із самовдоволеною посмішкою участь у фінансових махінаціях?
Хто розпускає в нашому політичному і суспільному житті отруту розбрату, нечесної гри, егоїзму, ненависті та заздрості? Хто ненав’язливо веде нас до озлоблення почуттів та звикання до того, що кожний може брехати про все і всіх?
Якщо національна самосвідомість поставлена під загрозу, то ця загроза виходить зсередини і за вибором, який часто робиться на виборчих дільницях через незнання або лінощі. Загроза для національної самосвідомості в наші дні — то не результат тиску ззовні. Правда, що сліпа гонитва за вигодою не була винайдена однією нацією. Правда, що ця гонитва дуже заразлива. Але правильно і те, що ніхто нікого не може примусити обрати саме цей шлях.
Якщо ми дійсно хочемо і готові висловити наше бажання зберегти нашу національну індивідуальність через участь у виборах і через вибір правильного шляху, тоді не може бути кращого грунту для розвитку національної самосвідомості, ніж відкрита світова спільнота і розвинені демократичні культури наших сусідів, друзів та союзників. У сучасному світі національна самосвідомість може по-справжньому жити і процвітати, тільки вдихаючи вільне повітря світу; тільки якщо вона самовизначається на тлі довготривалих та жвавих сусідських взаємин з іншими індивідуальностями; і тільки якщо вона з достоїнством бореться як проти несприятливих віянь на світовому просторі, так і (що важливіше) проти шкідливих спрямувань зсередини.
