Нещодавно у Національному музеї історії України у Києві відкрилася виставка «Українська Антарктида». Проект присвятили 20-річчю антарктичної станції «Академік Вернадський». В експозиції можна побачити речі, які привезли наші вчені зі станції, макет самої станції. Також на відкритті проекту дослідники подарували музею історичну річ — прапор, який підняли на станції 6 лютого 1996 року. Тепер він ввійде до колекції НМІУ. А «Дню» вдалося поспілкуватися з полярниками про їхній побут, дослідження, романтику і... пінгвінів.
СТАНЦІЯ ЗА МОНЕТУ
У експозиції є монета в один фунт стерлінгів. Саме за таку символічну суму британці погодилися передати станцію «Академік Вернадський» Україні. Адже після розпаду Радянського Союзу ми ризикували припинити антарктичні дослідження.
«В Україні лишилися спеціалісти, що могли вести дослідження в таких умовах, але не було станції, — згадує директор Національного антарктичного наукового центру Валерій Литвинов. — Ми зверталися до російських колег, щоб отримати якусь зі станцій СРСР, але нам відмовили. Ми практично лишилися ні з чим. Але тоді британські колеги вирішили закрити свою станцію «Фарадей», бо там загинув один з їхніх вчених, і ми почали перемовини про передачу».
ПІНГВІНИ ДО ЛЮДЕЙ НЕ ЙДУТЬ, АЛЕ ЛЮБЛЯТЬ СПОСТЕРІГАТИ ЗА НИМИ ЗДАЛЕКУ
Британці віддали станцію практично безкоштовно, але за умови, що протягом наступних десяти років наші вчені продовжать їхні дослідження і передаватимуть їм результати. Після першої декади уклали новий договір. За ним українці погодилися передавати інформацію в обмін на технічне обслуговування станції та консультації.
За словами Валерія Литвинова, було досить не просто зібрати експонати для виставки, оскільки зі станції привозять здебільшого не сувеніри, а матеріали для роботи: елементи мікрофлори, мікроорганізми для вивчення. «Одна справа — збір матеріалу на місці, але робота триває і за межами станції. Наші дослідження застосовуються у фармакології, косметології. Це дає великі можливості, оскільки мікроорганізми, які ми знаходимо, живуть в екстремальних умовах, їх можливості теж екстремальні», — підсумовує пан Литвинов.
ПЕРШИЙ ПОЛЯРНИК
Геннадій Міліневський — керівник першої української арктичної експедиції. Саме йому свого часу випала честь піднімати український прапор над станцією.
УКРАЇНА АКТИВНО ПРОДОВЖУЄ ДОСЛІДЖЕННЯ АНГЛІЙЦІВ. А БРИТАНІЯ ЗА ДОГОВОРОМ ДОПОМАГАЄ НАМ УДОСКОНАЛЮВАТИ ОБЛАДНАННЯ. НА ФОТО: ЗАСТАРІЛІ ПРИЛАДИ ДЛЯ МЕТЕОРОЛОГІЧНИХ ВИМІРЮВАНЬ
«Це був підсумок важкої роботи, — ділиться Геннадій Міліневський. — Ми вели перемовини два роки. Британські колеги хотіли випробувати нас, чи зможемо ми працювати. Власним коштом ми мали надіслати на станцію своїх вчених за рік до передачі, щоб вони перейняли досвід. Дві людини мали перезимувати. Для цього треба було 20 тисяч доларів. На той час моя зарплата була 10 доларів. У бюджеті такі витрати не були заплановані, тому ми працювали зі спонсорами — на щастя, ми їх знайшли».
«ЖІНОК НА СТАНЦІЮ БРАТИ НЕ ХОТІЛИ»
Метеоролог Світлана Краківська брала участь у другій український експедиції до Антарктиди. Тоді у складі групи було дев’ять чоловіків та чотири жінки, але пані Світлана розповідає, що жінкам потрапити туди було значно складніше, ніж чоловікам.
«На станції багато фізичної роботи: треба сніг відкидати, вантажі переносити. Цим часто аргументують, чому на станцію не хочуть брати жінок, — пояснює Світлана Краківська. — Тому я завжди кажу, що, хоч я слабша, можу робити такий же шматок роботи, як і інші. Чоловік за раз підніме 50 кілограм, а я їх підніму за два рази. Це — не проблема».
УЗИМКУ СПОЛУЧЕННЯ ЗІ СТАНЦІЄЮ НЕМАЄ, ТОМУ ПРОДУКТИ ТА МЕДИКАМЕНТИ НАМАГАЮТЬСЯ ДОСТАВИТИ ЗАЗДАЛЕГІДЬ
Перебування пані Світлани на станції супроводжували романтичні історії. Саме тут вона познайомилася зі своїм чоловіком, і ще до повернення додому знала, що у них скоро буде донечка.
«Ми з чоловіком багато подорожували: каталися на човні, на вертольоті, ходили у гори, — згадує Світлана Краківська. — Взагалі, як казав один з туристів, які щороку їздять до Антарктиди, гори можуть бути у багатьох куточках цього світу, і льодовики так само. Найбільш цікаве тут — це кольорова гама. Такі кольори снігу, які бувають в Антарктиді, не побачиш більше ніде. А якщо це підводна частина айсбергу — це не описати словами».
Небезпечних ситуацій на станції не виникало, але полярників готували до усього. «На станції завжди є той, хто не спить, — розповідає пані Світлана. — Пожежа — це найстрашніше. У нас дуже часто проходили тренування, щоб ми могли зреагувати у надзвичайній ситуації. Були випадки, коли мені доводилося навіть на тривогу вибігати з душу. До слова, дзвінок тривоги дуже схожий на звук трамвая. Тому спочатку, коли я повернулася до Києва, я на нього теж реагувала».
В Антарктиді темпи підвищення температури значно випереджають глобальну температуру. Коли глобальна підвищилася менше, ніж на один градус, то на станції — на три градуси. Це суттєво впливає на природний ландшафт. «Коли я зараз дивлюся на фото наших хлопців — я просто не впізнаю ці краї. Ми проводили там тренування, лазили на льодовик, а він обвалився. Де був грот — нема грота», — зауважує Світлана Краківська.
НОВЕ ЖИТТЯ «АКАДЕМІКА ВЕРНАДСЬКОГО»
Шістнадцята антарктична експедиція працювала на станції у 2011—2012 роках. Метеоролог Денис Пішняк — один з членів цієї команди. «Найбільша проблема — психологічна, — розповідає Денис. — Ти постійно відрізаний від своїх рідних і хвилюєшся за них. Друга проблема — це здоров’я. На станції обмежені можливості надання допомоги. Якщо трапляється щось серйозне — навряд чи вдасться вчасно провести евакуацію. Ще небезпеку можуть нести природні умови. У нас є невеликий льодовик, але він має тріщини на десятки метрів углибину. Час від часу їх присипає снігом, і можна провалитися та загубитися. Ці розлами неможливо помітити, ми просто знаємо, що там небезпечна зона і намагаємося її оминати. Я сам кілька разі на них натрапляв, але вчасно встигав опертися на руки та вилізти».
МАКЕТ СТАНЦІЇ «АКАДЕМІК ВЕРНАДСЬКИЙ». ЯК РОЗПОВІДАЛИ УКРАЇНСЬКИМ ПОЛЯРНИКАМ БРИТАНСЬКІ КОЛЕГИ, ЩЕ 50 РОКІВ ТОМУ КАМІННЯ, ЩО ЗАРАЗ ВИДНО УСЮДИ, ВКРИВАВ ЛЬОДОВИК
В Антарктиді Денис Пішняк бував лише раз і захоплений тим, що там побачив. «Передусім, звісно ж, дивують краєвиди, — розповідає науковець. — Також — тваринний світ. Усі ці пінгвіни, тюлені — страшенно повільні. На материку немає хижаків, тому вони дуже розслаблені. Пінгвіни взагалі дивні істоти, вони не підпускають до себе людей ближче, ніж на метр чи півтора. Але якщо ти присядеш навпочіпки неподалік від їх групи і трохи зачекаєш, вони самі підходять, обступають колом і спостерігають. Ще перемовляються між собою: певно, думають, що то за дивний пінгвін».
Вчені наголошують на великому значенні Антарктиди. Якби льоду там раптово не стало, температура на планеті піднялася б на п’ять-сім градусів. У багатьох країнах жити стало б неможливо. Але озонова діра над льодовиком не погіршує ситуацію, а допомагає. Завдяки їй навколо Антарктики утворюється вихор, що сповільнює танення.
Виставка «Українська Антарктида» триватиме до травня. Експонуванням цінних речей музейники не обмежуються. Завідувач відділу історії незалежної України НМІУ Антон Богдалов обіцяє, що під час виставки у музеї проведуть кілька лекцій з полярниками.
