Кілька років тому до Центру генеалогії «Пращур» звернувся один вінницький підприємець. Замовлення було звичайне — дослідити родовід. Та на першому ж етапі виявилося, що його прадід був репресований і розстріляний та похований на території нинішнього Центрального парку культури та відпочинку Вінниці. Коли підприємець побачив документ, у нього був шок. Де могила його пращура? Хто це зробив і за що? Чому він про це нічого не знав? Ніхто в родині не розповідав цієї страшної історії. Але з дитинства зашивали у його пам’ять правила: «не висовуйся», «будь, як усі», «тобі не треба більше, ніж іншим». Прадід підприємця також був заможним та освіченим, користувався авторитетом, допомагав іншим, — саме таким, яких знищували більшовики. Страх бути багатшим за когось, бо це може призвести до смерті, передався в підсвідомій генетичній пам’яті від покоління до покоління. Дослідження свого роду для підприємця стало внутрішньою неусвідомленою потребою. Тривалий час він не міг знайти відповідь, що його зупиняло рухатися вперед. Так, був магазин, прибуток, колектив, але внутрішні бар’єри перешкоджали масштабуванню власної справи. Лише зрозумівши підсвідомі страхи, які були не його, а прадіда й діда, він активно почав розвивати свій бізнес, відкрив кілька магазинів, працевлаштував людей, збільшив прибутки...
Дослідження та прийняття історії власного роду не лише дає можливість розставити крапки над «і», а й розкриває нові горизонти, додає впевненості рухатися вперед, маючи під ногами міцний фундамент, каже директор Центру генеалогії «Пращур» Віктор ДОЛЕЦЬКИЙ. До генеалогії його привела особиста потреба — він дослідив свій рід до 1700-х років. З 2011 року займається генеалогією професійно. Зізнається, що клієнти бувають різними: хтось замовляє родовід, щоб козирнути перед колегами по партії, але здебільшого це бажання краще дізнатися свою особисту історію й детальніше познайомитися з людьми, які її творили у минулому.
— У кожної людини є свої пояснення, чому вона вирішила зайнятися своїм родоводом. У когось це гола цікавість, просто в певний момент людині стало цікаво, хто її пращури. Але зазвичай за цією цікавістю лежать якісь глибші потреби, які людина навіть не усвідомлює, це ніби не закриті гештальти, які виринають у процесі й ти починаєш розуміти мотиви. Для когось родовід — це тренд. Особливо серед політиків, які замовляють генеалогічне дерево, прикрашають ним свої кабінети, щоб похвалитися перед іншим. Така категорія також є, і вони приходять з заявкою: «я хочу крутіше, ніж у Петра — глибше і цікавіше». Таких людей вартість не цікавить, їм родовід потрібен для підкреслення свого статусу. Такі собі змагання — помірятися розміром родового дерева. Крім того, є клієнти, які замовляють книги, але основний продукт, який ми віддаємо, це родове дерево на сайті Мyheritage.
Це абсолютно відкрита платформа, де можна самостійно зареєструватися й наповнювати інформацією свій родовід. Персональні дані живих людей за замовчуванням закриті, а померлих — доступні й часом виникають збіги між родоводами (у нас таке трапляється часто), тобто бонусом можна знайти ще й своїх родичів з іншого дерева, але це також з дозволу автора. Тобто досліджувати свій рід можуть усі охочі, було б бажання.
«РОДОВІД ЦЕ ПО СУТІ СКЕЛЕТ, ЯКИЙ ДАЄ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ: ХТО, КОЛИ НАРОДИВСЯ, КОЛИ ОДРУЖИВСЯ ТА КОЛИ ПОМЕР»
— З чого варто розпочати?
— Із систематизації того, що ви вже знаєте. Відриваєте Мyheritage, реєструєтеся, вносите дані про себе, чоловіка, дітей, батьків, діда й бабусю. Розпитавши маму й тата, можете заповнити профілі прабаби і прадіда. Звернувшись до родичів, додасте інформацію про їхніх братів і сестер. З досвіду можу сказати, що жінки краще пам’ятають: хто, де й коли народився чи помер. Але слід враховувати той момент, що іноді пам’ять має здатність інтерпретувати одну й ту сама ситуацію, й у різних людей спогади можуть проявлятися по-різному, іноді навіть діаметрально протилежно. Особливо це стосується сімейних сварок і розподілу майна. Але це вже особисті історії, бо родовід — це по суті скелет, який дає відповіді на запитання: хто, коли народився, коли одружився та коли помер.
У мене була історія, коли я віддав клієнту родовід, а він каже: «Що це за статистика, а де ж історія?». Але це вже інший етап досліджень, який дає змогу сформувати образ того чи іншого члена родини. Та за умови, що він був активний та ввійшов у історію. До прикладу, в одному дослідженні по Чернігівській області один з прадідів клієнтів був дуже колоритним дядьком. Мав трохи «липкі» руки й часто фігурував у судових справах. Він пройшов кілька судів і жодного разу не був арештований, відбивався від усіх обвинувачень. У документах міститься багато описів, скарг, характеристик, що дозволяє скласти образ цієї людини. Клієнт у захваті! Захотів, щоб ми знайшли інформацію такого плану про всіх родичів, але вони жили мирно й не потрапили в історичні документи такого роду. Відтак наскільки активними були ваші пращури, настільки більше фактів можна про них знайти. Найдинамічніші та найцікавіші історії, з якими доводилося працювати, датуються 1922 — 1941 роками. Цей період дуже погано знають, бо ситуації змінювалися буквально по днях і в різних населених пунктах були свої обставини: в одному селі стоять більшовики, а в іншому проголошують Ямпільську народну республіку.
— З якими документами найчастіше працюєте?
— Є головні типи документів у генеалогії: це погосподарські книги, сповідальні розписи, метричні книги, ревізійні чи посімейні книги, Перший перепис населення Російської імперії, актові книги про народження, шлюб та смерть. Усі інші документи, які є, це вже не генеалогія, а особиста історія, яка розповідає, якою була людина, чим вона займалася, які політичні вподобання мала. Замовлення можуть бути різними: одні хочуть дослідити родовід по 7 — 10 коліно, другі зосереджуються на одній гілці — матері чи батька, треті хочуть знати все про рід, наприклад Шуткевичів, в одному населеному пункті. І від цього залежить, яку кількість документів ми опрацюємо. Якщо збереглися переписи населення, то, передивившись 10 документів, можна вивести рід на 7 — 10 поколінь і закрити дослідження, а можна накласти ще 100 метричних книг та актів, глибини це не дасть і нічого не змінить, бо буде тих самих 10 поколінь, але дасть більше деталей про пращурів і відповідно підвищить вартість послуг. Тому коли людина каже: «скільки буде коштувати дослідити 10 поколінь мого роду?», відповіді немає, бо все залежить від кількості опрацьованих документів та збереження документів у архівах.
«ЛЮДИНА МАЄ БУТИ ВПЕВНЕНА, ЩО В ЇЇ РОДОВОДІ ЗІБРАНА ПЕРЕВІРЕНА ІНФОРМАЦІЯ»
— Чи помічаєте ви зацікавленість серед українців своїм корінням, походженням роду? Свого часу модним було підтвердити польське коріння, щоб отримати карту поляка. Чи популярна ця послуга зараз?
— Із запровадженням безвізу кількість замовлень на підтвердження національності скоротилася в рази. Якщо раніше в місяць могло бути 20 звернень, то торік 3 чи 4 на місяць. Щодо родоводів, то вибуховий інтерес спостерігався у 2017 році. Я тоді думав і радів, що це пов’язано зі 100-річчям Української революції, а насправді популярність генеалогії привніс конфлікт з Держархівом та Мін’юстом. Ми тоді, як спільнота, виграли з десяток судів і домоглися звільнення з посади тодішньої керівниці Державного архіву України. Причина полягала в тому, що архів оголосив війну дослідникам, намагаючись «витурити» нас з архівів, маркуючи це як комерційну діяльність. Ситуації були різними: нам обмежували доступ до копіювання, до довідкового апарату тощо. Обмежити доступ хотіли тільки для генеалогів, а вийшло так, що й заблокували також істориків, а їх значно більше. Словом, ця ситуація зіграла в мінус для тодішнього керівництва Укрдержархіву, в плюс для генеалогії в цілому.
Річ у тім, що архівісти не можуть гарно досліджувати родоводи, за всієї поваги до них, і це не їхнє завдання. Архіви мають три завдання: укомплектовувати документи, зберігати та надавати доступ до інформації. Так, вони відповідають на запити, але вимагати від них, щоб вони зробили гарне дослідження родоводу, не доводиться, у них банально не вистачає на це часу. Хоча є частина архівістів, яких ми називаємо «кротами», котрі досить добре працюють з документами. Вони, маючи мізерну заробітну плату, знаходять собі клієнтів на різних форумах і знаходять для них відповідні документи.
Але є чимало дослідників, які займаються цим відкрито й професійно. Ба більше, за останні два роки в інтернеті з’явилося чимало оцифрованих документів. І вони підсилюють інтерес, бо коли людина знаходить якийсь документ про свого родича, у неї одразу виникає бажання дізнатися більше. Таких стає дедалі більше. Хтось самостійно продовжує пошуки, а дехто звертається по допомогу до фахівців. У нас навіть був клієнт, який приніс усі оцифровані документи і просив скласти їх у родовід, бо в самого руки не доходять. Тому я часто повторюю: генеалоги не є руками, які шукають документи, ногами, які ходять в архів, чи очима, які передивляються архівні книги, ми даємо кінцевий продукт — родовід, який містить посилання на документи, фотокопії документів, пояснення. Без цього дослідження роду — це Фільчина грамота, бо яка доказова база, що так було? Тобто кожен факт має бути підтверджений документом або посиланням на нього, людина має бути впевнена, що в її родоводі зібрана перевірена інформація.
«ДОСЛІДЖЕННЯ РОДОВОДУ ДАЄ ВІДПОВІДЬ НА ВНУТРІШНІ ПІДСВІДОМІ СИТУАЦІЇ»
— Уже 10 років ви професійно займаєтеся генеалогією, цікавих ситуацій і відкриттів, очевидно, чимало, але чи були неймовірні історії?
— Мені пощастило, бо я роблю справу, яку люблю. Привела мене до цієї діяльності особиста потреба дізнатися про історію власного роду, я його досліджую та продовжую наповнювати, бо з’являються нові родичі. Переконаний, що кожен, хто займеться своїм родоводом, отримає не лише дані про своїх предків, а й знайде нових членів родини. Одна з таких історій мене буквально шокувала. Кілька років тому я чекав на клієнтку з Запоріжжя, яка мала приїхати на Вінниччину, щоб дослідити історію роду свого батька. За 5 хвилин до зустрічі в офіс зайшла жінка, яка викладає польську, і запропонувала, якщо раптом комусь з наших клієнтів треба буде вивчити польську мову, то її можна порадити як репетитора. Вона залишила свою візитівку, згадала, що має карту поляка, бо дід був поляк, розповіла трохи про нього і вже збиралася йти, як зайшла клієнтка. Жінки зустрілися поглядами у дверях і розійшлися. Й уявіть мій шок, коли клієнтка з Запоріжжя починає розповідати історію з тими ж дійовими особами, про які розповідала викладачка польської. Я уточнив прізвище діда, назву села, перепитав деталі — все однакове. Запитав клієнтку, чи знає вона жінку, з якою зустрілися у дверях. «Перший раз у житті бачила», — відповідає вона, а то, на секунду, була її троюрідна сестра по батькові... Історія така, що було два брати, один з них посварився з родиною і ще у молодому віці виїхав у Запоріжжя, обірвавши всі зв’язки. Після його смерті донька вирішила знайти родину, бо залишилася на Запоріжжі одна, і тут такий фінал. Зараз вони товаришують і підтримують одна одну, певною мірою завдяки мені чи зіркам. Якою могла б бути ймовірність того, що вони в один день в один і той самий час зайдуть в офіс. Ця історія тягне на книжку.
А скільки трагічних... Лише наш центр витягнув більш як пів тисячі справ репресованих осіб, тобто їх не передали нащадкам, вони про них не знають, вони їх не мають. А скільки таких документів ще лежить не піднятих, які чекають свого часу, щоб повернутися правдою у родини.
— Власне, чи не в кожній українській родині є травмована пам’ять: репресовані, розстріляні, вороги народу... Як прийняти, осмислити ці травми, не нашкодивши своєму майбутньому, а ще більше — не передавши їх своїм дітям?
— Процес відновлення пам’яті відбувається індивідуально, у кожній родині. Але треба пізнавати своє минуле, бо воно не дає заспокоїтися у теперішньому і не дозволяє сміливіше рухатися в майбутнє. На моє глибоке переконання, хоч якою була ситуація у родині, про неї слід знати. Інша річ: як її інтерпретувати? Я схильний до думки, що не можна засуджувати своїх предків у будь-якій ситуації: були вони комуністами чи не були, катами чи жертвами, ворогами народу чи служили окупаційній владі — це їхня доля, ситуація, вина, страхи. Вони — не ваші! І дослідження родоводу дає відповідь на внутрішні підсвідомі ситуації. Часто мою професію сприймають як копирсання чи застрягання у минулому, я ж пояснюю, що ми досліджуємо родовід не для того, щоб у ньому застрягнути, а для того, щоб знайти силу та енергію впевнено рухатися в майбутнє — жити своїм життям. Знати важливо. Пам’ятати важливо. Не засуджувати ще важливіше. Часом навіть зараз бувають ситуації, коли клієнт не сприймає Радянський Союз як тоталітарний режим, і це попри те, що він знищив, розстріляв його діда. Інший, зростаючи в проросійському середовищі на Донбасі, не хоче вірити, що його дід воював в УПА на Тернопільщині й утік від смерті на Схід. Знання й усвідомлення можуть змінюватися впродовж життя, але зазвичай вони лягають на ту свідомість, яка вже сформувалася.
