В сонячний, тихий і аж занадто морозний ранок перехожі, що поспішали чи то на роботу, чи то за покупками до магазину, з острахом спостерігали трагічно нерухому фігуру, котра розпласталася на прим’ятому снігові. Голова незнайомця була накрита брудним шматком колись прозорого поліетилену, а поруч валялася напіврозкрита сумка з нехитрими пожитками небіжчика. Аж занадто заклопотане своїми невідкладними справами місто все кудись поспішало, а він лежав сам, один, долілиць, широко розкинувши у різні боки руки. Немов благав когось невидимого про допомогу, і водночас марно намагався захиститися від біди, що чорною хмарою нависла над його понівеченим життям. Та видно сподівався даремно. Очікувана допомога так і не надійшла. Безжальний мороз звів судомами давно не миті пальці покійника, холод пекучими скалками переповнив стражденне тіло, а зболена стражданнями душа тихо-тихо відлетіла геть...
Людина не спромоглася знайти собі притулку на ніч. Та він не завжди й був таким, як у ці останні роки свого життя. Втративши роботу на заводі, що вже давно не працював, як сказали перехожі, котрі впізнали в небіжчику свого колишнього сусіда, почав пити. І промишляв тим, що збирав пусті пляшки та макулатуру, здаючи їх за копійчану ціну. З дружиною розвівся, а хвора матір померла вже декілька років тому. Після похорону матері запив ще більше. І знайшлися «добрі люди», які не залишили його в біді одного. Місяць, день у день, приносили і випити, і закусити. Співчували горю щиро й непідробно, а тоді, по-дружньому попросили підписати якісь документи. Він підписав — не задумуючись. Чого ж дійсно не зробиш для справжніх друзів. А вже на другий день прийшли нові хазяї його колишньої квартири, і він опинився на вулиці. Хтось зробив непоганий «бізнес» на людському горі, а трагічна необачність згодом коштувала нашому героєві життя...
Як правило, для безпритульних найважчі часи настають, коли температура повітря на вулицях опускається нижче позначки нуля. А що говорити, коли цього року градусник у деяких регіонах нашої держави впевнено перевалював за мінус тридцять? На жаль, в Україні (як і в Центральній і Східній Європі в цілому) демократія і капіталізм часто-густо крокують поруч із бездомністю й безпритульністю. Ці люди безробітні, бездомні й самотні. На жаль, у нас в Україні кількість осіб без визначеного місця проживання щороку дедалі збільшується. Нині ж ця проблема набуває таких масштабів, що без цільової державної підтримки її вже не вирішити. На мою думку, саме при Верховній Раді варто було б створити постійно діючу комісію по громадянським правам бездомних. Важливим аспектом діяльності такої комісії мало б стати сприяння у вирішенні проблеми ідентифікації осіб, котрі не мають постійного місця проживання. А отже й обмежені в можливості отримати пенсію (так як не мають прописки), чи влаштуватися на роботу (не маючи посвідчення особи). Можливо було б варто поставити перед Міністерством внутрішніх справ питання про надання в районних відділеннях міліції тимчасових посвідчень особи певним категоріям безпритульних. Що значно могло б скоротити шлях до остаточної соціальної реабілітації цим обездоленим громадянам нашої країни.
Необхідно створити спочатку в Києві (а потім і в усіх містах нашої держави) центри для безпритульних. При такому центрі має бути створена мережа нічліжок для безпритульних, де б вони могли пожити деякий час, і, в разі потреби, залишити документи чи власне майно. Постояльцям центру для безпритульних мають безкоштовно роздавати чай, суп та якусь нехитру їжу, а також роздавати сяку-таку одежину і взуття. Фінансувати згаданий центр змогла б Всеукраїнська фундація «Прилисток», котра б акумулювала кошти для потреб допомоги безпритульним. Зрозуміло, що і міські власті мають виділяти певні кошти на програму допомоги знедоленим. Будівництво притулків для громадян, які волею долі опинилися за соціальною ватерлінією, має стати турботою всього українського суспільства. До цієї проблеми має підключитися і уряд, якщо ми хочемо уникнути ситуації, котра склалася у Південній Польщі декілька років тому, де від холоду померло майже 200 безпритульних. Доцільно терміново виробити на державному рівні нову соціальну стратегію щодо тих громадян, котрі потребують нашої нагальної допомоги. Особливістю цієї стратегії мають стати зобов’язання уряду взятися за викорінення глибинних причин безпритульності. А також вироблення низки дієвих упереджувальних заходів, що мають на меті запобігати перетворенню «домашніх» людей на безпритульних.
Свого часу значна кількість безпритульних перебувала у різного типу державних установах. Це або ті, що виросли у сиротинцях, а особливо багато тих, хто відсидів у в’язницях. На мій погляд, суть проблеми полягає ще й у тому, що людям не допомагають переходити від життя в державних установах до нормального життя в суспільстві.
Можливо тут варто звернути увагу на успішний досвід Великої Британії, де в Лондоні створені cпеціальні бригади захисту здоров’я, які розшукують безпритульних, щоб надати їм посильну допомогу. Ці cпеціальні бригади, котрі мають повноваження надавати негайну допомогу безпритульним, наркоманам, алкоголікам та особам із психічними відхиленнями, працюють на лондонських вулицях після опівночі. На сьогодні у Лондоні створено близько десяти подібних контактних груп. Їхнім завданням є негайно забезпечувати місця в наркоклініках, чи в психіатричних лікарнях для тих, хто цього потребує.
Важливим є, на мою думку, і сам новий підхід британців до розв’язання проблеми безпритульних. Адже в них справа допомоги змінює свій фокус від підтримки безпритульних на вулиці (а значить від своєрідного заохочення такого способу життя шляхом роздачі харчів і грошей) до створення відповідних служб, які забиратимуть людей із вулиці та зможуть їм допомогти забезпечити дієздатність і самодостатність в майбутньому.
Ключем розв’язання проблеми безпритульних у Великій Британії стало зосередження допомоги на найбільш вразливих особах, які є гостро залежними від наркотиків, алкоголю, чи є психічно хворими. Акценти допомоги робляться на наданні більшої підтримки молодим людям, котрі виходять із в’язниці, психічної лікарні, або ж залишають військову службу. А координуванню підлягає праця організацій, що роздають суп та одяг безпритульним. Крім цього контактні групи навчено розпізнавати проблеми безпритульних і виходити на потрібні їм конкретні служби.
Безумовно, що проблема безпритульних в Україні має бути терміново взята під контроль держави, а громадські організації та соціальні фундації зможуть надавати суттєву допомогу у вирішенні цієї непростої проблеми. Бо якщо наша держава є дійсно цивілізованою, то на наших вулицях не мають бути «дикі люди», кинуті на призволяще суспільством.
