Уже рік Україна прожила з новим Цивільним кодексом. За 12 місяців, звісно, важко визначити вдалість такого документа, проте цього терміну достатньо, аби зробити перші висновки. Головною проблемою Цивільного кодексу залишається кодекс Господарський — із одного боку, вони суперечать одне одному в низці принципових питань, а з іншого, були укладені приблизно в один час і разом набули чинності з минулого року. Про гаразди і негаразди Цивільного кодексу, а також про міцний його зв’язок із господарським законодавством розказує його співавтор, декан правничого факультету Національного університету «Києво-Могилянська Академія» Зореслава РОМОВСЬКА.
— Що, на вашу думку, є найбільшим позитивом Цивільного кодексу?
— Я надзвичайно задоволена другою його частиною «Особисті немайнові права людини». Там є багато норм, що конкретизують певні статті Конституції. Доказом сучасності ЦК також є те, що на перше місце в ньому поставлена людина, в той час як у попередньому кодексі — її майнові відносини. А тепер вони відсунуті на другий план (при цьому їхня значимість не применшена). Цей ідеологічний розворот у бік утвердження конституційного положення про те, що людина є основна соціальна цінність, — дуже важливий. Тобто зараз, коли йдеться про особисті немайнові права людини, ми можемо посилатися не лише на загальну статтю Конституції, а й на ЦК.
— А що змінилося у сфері майнових відносин?
— Я не можу сказати, що в цій сфері відбулися якісь кардинальні зміни. Вони відбулися в 1991 році, коли був прийнятий Закон «Про власність». Це стосується також і системи договірних зобов’язань. Ці відносини просто деталізовано новим кодексом. А от в системі недоговірних відносин є дуже багато нового.
— І що насамперед змінилося в системі недоговірних зобов’язань?
— Є ціла низка зобов’язань, які виникають не за договором. Наприклад, оголошується конкурс. Ви не задоволені його результатами. Віднині рішення конкурсної комісії ви можете оскаржити в суді, чого ніколи не було. Це перше дуже важливе положення. Друге положення полягає в тому, що та річ, яка була передана на конкурс, не може стати власністю організації, що проводила конкурс. Раніше організатор конкурсу найчастіше оголошував щось на кшталт «річ, передана на конкурс, поверненню не підлягає». Так само, до речі, в художніх інститутах. Було правило, що дипломна робота залишається власністю інституту. Але ж це неприпустимо. Дипломна робота належить своєму автору, й інститут нехай робить копію, якщо бажає. Зараз уже чітко зазначено: предмет конкурсу залишається власністю конкурсанта. І власністю організатора конкурсу ніяк не може стати — хіба що тільки тоді, як його подарують.
Ще у сфері недоговірних зобов’язань є вид, пов’язаний із рятуванням життя та здоров’я людини. За часів Радянського Союзу не було норми, яка б щось гарантувала тому, хто, рятуючи чуже життя, сам зазнав шкоди. Суди вирішували це питання по-різному, а зараз прямо зазначено: якщо комусь заподіяна шкода при рятуванні чужого життя або здоров’я, обов’язок держави — відшкодувати. Зараз готується законопроект, який встановлює межу цієї шкоди. Але, в усякому разі, держава стала суб’єктом відповідальності.
— Розкажіть, будь ласка, про зміни у спадковому праві.
— Насамперед розширено коло спадкоємців за законом — зараз уже не дві черги, а п’ять. Окрім того, держава перестала бути спадкоємцем — якщо немає жодного спадкоємця й не складено заповіт, то майно переходить до територіальної громади.
— Які нові форми заповітів мають можливість укласти українці? Секретний...
— Не тільки. Секретний — це деталь, як то кажуть, брошка на красивій жінці. Стосовно заповіту залишилися фактично всі ті фундаментальні положення, які були. Але крім того додана можливість скласти заповіт з умовою. Якщо особа є власником, вона може своє майно викинути на смітник або подарувати комусь чи продати за безцінь, і, заповідаючи, вона так само може поставити певні умови. Скажімо, я можу заповідати вам своє майно, але з умовою, що на момент моєї смерті ви будете громадянкою України. Або будете жити в Києві, чи у Львові, чи взагалі в Україні. Умова може бути будь-яка. Найголовніше, аби вона не суперечила моральним засадам суспільства. Якщо я скажу, що я заповідаю дочці своє майно лише тоді, якщо вона не вийде заміж, це неправильно. Але якщо я скажу, що я заповідаю своїй дочці майно за умови, що вона буде мати дитину — це нормально.
— І все-таки, що з секретним заповітом?
— У чинному й зараз і раніше в цивільному законодавстві зазначалося, що кожна нотаріальна дія є таємною. Але якщо нотаріус і його секретар знають, про що йдеться в заповіті, говорити про абсолютну таємність не можна. Тепер є можливість укладати заповіт таким чином. Особа пише його на аркуші паперу, складає в конверт, цей конверт у свій конверт та заклеює. Потім нотаріус ставить свої печатки, і цей конверт ховає ще у свій конверт. Тобто створений серйозний механізм охорони таємності. До речі, не є винятком, що спадщиною виявиться чистий папір чи лист-звернення до спадкоємців.
— А які є інші нові види заповітів?
— Заповіт подружжя. Раніше в нас було дуже багато судових спорів: люди укладали заповіт подружжя, а потім суд їх скасовував, мовляв, заповіт може бути складений лише однією особою. Новий Цивільний кодекс дає можливість скласти спільний заповіт. Якщо майно спільне, поділене навпіл, то в разі смерті одного з подружжя, його майно переходить до вдівця. А після його смерті це майно переходить до тих людей, яких подружжя визначило в цьому спільному заповіті.
— Тобто новий Цивільний кодекс зняв дуже багато заборон? — Так, це демократизація Цивільного кодексу. В ньому зняті заборони, які були «заради заборон». Проявів демократизації дуже багато. Один із них — розширення межі свободи договору та розширення межі заповіту. Також зняті різні строкові обмеження. Наприклад, в старому ЦК довіреність могла бути укладена тільки на три роки. Чому я не можу дати довіреність на десять років? Ніхто не міг пояснити. Зараз у новому ЦК цього немає.
— Але ж наскільки відомо, Цивільний кодекс не узгоджений із Господарським?
— Так, дійсно, є деякі неузгодженості, які навіть видно неозброєним оком. У ЦК, наприклад, зазначено таке правило: якщо договірне зобов’язання забезпечене неустойкою, то в цьому разі стягуються стовідсоткові збитки і стовідсоткова неустойка. Тобто це елемент захисту кредитора. Ти мені заподіяв шкоду, не виконав зобов’язання — плати десять тисяч гривень і плюс неустойку. У той же час у ГК встановлено інше правило: я плачу неустойку, а збитки не в повній сумі — тільки в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Фактично тим самим охороняються інтереси боржника. Крім того, багато виникає питань, пов’язаних із власністю (зокрема інтелектуальною), з різними визначеннями. Наприклад, навіщо в ЦК писати «фізична особа як підприємець», а в ГК — «громадянин як підприємець». У ЦК ми розриваємо договір, в ГК — зобов’язання. Таких прикладів можна навести безліч.
Наскільки мені відомо, створена комісія по приведенню у відповідність двох кодексів — ми мусимо створити дієву систему компромісу. Щоправда, варто було б подумати і про таке поняття як наукова відповідальність. Її в нас, на жаль, ніхто не несе...
