Ікону встановлять у залі іконопису XVI століття. Про історію зникнення раритету, а також про значення «Покрови Богородиці» для Львова «Дню» розповів директор Національного музею ім. Андрея Шептицького Ігор КОЖАН.
— Якого року з фондосховищ зникли ікони? І скільки їх було?
— Крадіжку було скоєно 1984 року — вкрали 22 ікони.
Справу вів слідчий Бондаренко, який вважав за честь знайти вкрадене. Як результат — дев’ять повернутих із Москви, з приватних колекцій, ікон. Ще одну («В’їзд Христа в Єрусалим» XVI століття) сім років тому нам повернуло посольство Німеччини. Знаємо також про долю ще однієї викраденої ікони — вона у Росії в приватній колекції. Працюватимемо над цим питанням.
— Історія ікони — майже детективна...
— Так. Я завжди кажу, що кожен музейний твір має свою історію, свою долю — як людина. У музеях не мертві — живі експонати, бо працюють в експозиціях, наживо спілкуючись із людьми і, відповідно, люди спілкуються з тими творами, що виставляються. До творів, що є у фондах, приглядаються реставратори й науковці. Це також свого роду спілкування. Тобто музейні твори — це живий матеріал, що кожного дня може дати нам якусь інформацію.
— В якому залі буде розташована повернута ікона?
— Це ікона майстра Димитрія, привезена Іларіоном Семеновичем Свєнціцьким (філолог, етнограф, музеєзнавець, громадсько-культурний діяч, із 1902 р. — доктор філологічних наук, з 1914 р. — дійсний член НТШ, у 1905—1952 рр. — директор Національного музею у Львові. — Т.К.) із експедиції в Яворівський район (село Дубровиця). Пізніше ікону за почерком ідентифікували мистецтвознавці Михайло Дмитрович Драган та Віра Іларіонівна Свєнціцька. Загалом ми у музеї маємо десять ікон майстра Димитрія, серед них — із Долини, які датуються серединою XVI століття. Ікона «Покрови Богородиці» є в наших каталогах. Вона завжди була в полі нашого зору, і ми завжди зазначали, що та ікона була в нашій збірці, але зникла 1984-го року. У Львові повернута ікона буде представлена 14 липня — у залі іконопису XVI століття.
— Упродовж багатьох років музейники нарікають на недостатнє фінансування. І пан Возницький, директор Львівської галереї мистецтв, і ви, Ігоре Володимировичу, неодноразово говорили про те, що бракує грошей і на опалення музеїв, і на охорону. Як зараз справи? Розпитую, зокрема, про спроможність утримувати надійну охорону, з огляду на те, що оприлюднена вартість поверненого Україні раритету...
— Усі музейні експонати — цінні. Я не люблю оцінювання творів мистецтва, які зберігаються в музеях, у грошовому еквіваленті, бо свого часу була пропозиція Міністерства фінансів, а згодом кілька разів поверталися до того, щоб усі твори у музеях України облікувати в грошах. Це нонсенс! Цього не можна робити, бо все, що є в музеях, — безцінне. Усі музеї мають свою традицію, час формування, деякі — століття, і те, що є в музеях, становить культурну спадщину народу України. Відповідаючи конкретно на поставлене вами запитання... Так, упродовж кількох років у мене головним питанням була охорона. Доходило до того, що ми радилися колективом: що робитимемо, якщо від нас через недофінансування піде охорона... Цього року, слава Богу, такої проблеми немає. Те саме можна сказати й про енергоносії — на це також у бюджет закладені кошти. Водночас ми потребуємо уваги держави у фінансуванні на вирішення інших проблем, зокрема створення сприятливих умов задля збереження наших фондів. Ми потребуємо коштів на ремонти.
— Чи можете ви оцінити, скільки цінностей, що мають загальноукраїнське значення, «гуляють» по закордонах?
— Багато речей затримувалося на кордонах всередині вісімдесятих — на початку дев’яностих років, але це були другорядні речі. Водночас певними каналами з України за кордон пішло багато цінних речей. Поступово ці речі повертаються.
— Я згадую інтерв’ю з Борисом Возницьким, яке робила, напевно, років із п’ять тому. В ньому йшлося про проблеми, котрі мав скульптор-каліфорнієць Михайло Дзиндра, котрий хотів у Львові відкрити Музей сучасної скульптури...
— Це було давно. І, на жаль, відтоді нічого не змінилося...
— Що для львівської громади означає ікона «Покрова Богородиці»?
— Насамперед маю зазначити, що цю ікону любила покійна Віра Іларіонівна Свєнціцька (донька Іларіона Свєнціцького, науковий працівник Національного музею у Львові, працювала у музеї майже шість десятиліть. — Т.К.). Цього року минуло 20 років від дня смерті Віри Іларіонівни. І для мене є знаковою подією, що у переддень святкування 100 років від дня народження Віри Іларіонівни, 21 травня 1913 року (а вона дуже переживала за цю втрату), «Покрова Богородиці» повернулася до нашого музею.
