«Що ви штовхаєтеся, я сюди раніше підійшла», — закричала молода персона на чоловіка, який підійшов до столика реєстрації. — І так тісно, а тут ви, — роздратовано додала вона. До «жвавої» бесіди підключилися спостерігачі. Ще трохи — і в холі столичного Будинку вчителя вибухнув би справжній скандал. Але, на щастя, всіх запросили зайняти свої місця в конференц-залі.
Так починався перший конгрес психологів України — захід, до якого готувалися 15 років. До цього, за визнанням заступника директора інституту психології ім. Костюка Сергія Болтівця, збиратися було просто нікому. Ні, вчені, зрозуміло, працювали. Але їхні труди, як правило, не мали нічого спільного з тим, що західні фахівці називають «наукою про душу». Проте варто визнати: і сьогодні практична психологія мало турбує українських фахівців. Інакше, вдається, на конгресі не звучало б стільки доповідей про класифікації, методологію та історичний аспект питання.
У той же час українці все більше відчувають потребу в психологах. І як стверджують практики, аж ніяк не тому, що на них звалилася купа душевних проблем. Просто психологів, нарешті, навчилися відрізняти від лікарів-психіатрів. Чому, до речі, в чималій мірі посприяли герої зарубіжних фільмів, що вважають за краще виливати душу не сусідці на кухні, а фахівцю. Поступово зміцнюють свої позиції і шкільні психологи. Ще кілька років тому, розповідає головний редактор журналу «Практична психологія і соціальна робота» Олександр Губенко, майже скрізь вони вважалися «зайвою ланкою» — такими нав’язливими порадниками батькам і педагогам. Не бачили в них сенсу й діти. Тепер же, як показало дослідження, більшість називає психолога найпотрібнішою людиною для спілкування.
Вже інше питання, що попит, який з’явився, майже ніяк не вплинув на «якість» пропозиції. Практичні заняття щонайбільше становлять 20% від усього курсу, прослуханого студентами-психологами. Незважаючи на те, що на Заході 50% лекцій читають з медичних дисциплін, в Україні цей «нюанс» продовжують ігнорувати. В результаті, закінчивши вуз, займатися психотерапевтичною практикою вчорашній студент не може. Немає необхідної для цього медичної освіти. Зате лікарям стати психотерапевтами — справа кількох місяців. Саме стільки часу займає курс перекваліфікації колишнього офтальмолога або гінеколога у «душевні» консультанти. Щоб знайти собі якесь застосування, молоді психологи кидаються до різних шкіл та школок. Але, за словами виконавчого секретаря асоціації психіатрів України Семена Глузмана, вони, як правило, являють собою секонд-хенди технології. А то й не мають нічого спільного з наукою. «Де це бачено, щоб філолог за освітою за тиждень навчав усіх бажаючих психоаналізу», — обурюється С. Глузман.
Словом, висновок один: психологів-практиків в Україні мало (ми посідаємо одне з останніх місць у Європі за їх кількістю на душу населення), а хороших — і взагалі одиниці. Але на конгресі про це чомусь майже не говорили. Зате довгоочікуваний з’їзд намітив щонайменше три теми, якими сьогодні найбільш переймаються психологи.
МАЙДАН І МІФИ
Насамперед це Майдан. Події майже річної давності фахівці продовжують осмислювати, аналізувати й будувати гіпотези про те, що ж саме спонукало мільйони українців вийти на головну площу країни. Наприклад, як вважає представник незалежної асоціації психотерапевтів Харкова Олександр Данилов, це були міфи. Без них, на його думку, не може жити жодна нація. Тільки кожна виділяє для себе ті легенди, які найбільш імпонують її менталітету. Для України — це міф про пораненого цілителя, який, долаючи свої страждання, рятує народ. Паралелі, за переконанням О. Данилова, й «розіграли» Майдан.
Друге трактування листопадових подій іще більш глибинне. Як у первісному суспільстві здійснювали обряд ініціації — посвячення у доросле життя, так і на Майдані проходив ритуал «змужніння» українців. На думку співробітника Інституту соціальної і політичної психології Юлії Гундертайло, це було тенденцією колективного несвідомого. І жоден політтехнолог не зміг би «завести механізм» без бажання й готовності самого суспільства. За оптимістичними спостереженнями психолога, Майдан багато в чому «підлікував» українців. Вони стали менш вороже ставитися до «багатіїв», більше піклуватися один про одного і спілкуватися. Але найголовніше — відбулася національна ідентифікація.
Так чи інакше, але ті ж психологи констатують нині масову апатію і розчарування. З одного боку, стверджують вони, удари по масових очікуваннях десь навіть корисні — це формує масову свідомість. З іншого, українці мають усі шанси зневіритися в усьому і заглибитися лише у власні турботи. Вже сьогодні, як показують дослідження, вони починають менше спілкуватися. Що теоретично може додати роботи психологам і психотерапевтам — зросте відсоток самотніх, а також невпевнених у собі людей.
ШКОДИТЬ ПСИХІЦІ... ШКОЛА
50% шестирічок абсолютно не готові до того, щоб сісти за парти. Як результат — гризучи граніт науки, вони надмірно стомлюються, а значить, мають великі шанси отримати стрес. І це ще один привід для роздумів фахівців. Як заявив на відкритті конгресу заступник міністра освіти Борис Жебровський, без психологів не можна приймати жодного рішення щодо навчального процесу. Проте до першого класу сьогодні приймають шестирічних малюків. За даними досліджень українських психологів, близько 30% дітей такого віку страждають на затримку розвитку інтелекту, ще 42% просто не готові до школи, а 12% її бояться. За словами О. Губенка, поняття «робота» шестирічному малюку чуже — йому треба гратися. Утримувати увагу на предметі він здатний лише 10—15 хвилин, та й просто висидіти 35 хвилин на уроці — для нього проблематично.
У результаті, після 1—2 класу, за спостереженнями психологів, школярі страждають на психосоматичні розлади. А у підопічних авторитарних педагогів іще й фіксується високий відсоток невротизму. Так, шкільні психологи поступово завойовують авторитет. Але на 21 тисячу працюючих в Україні шкіл доводиться «аж» 8,5 тисячі психологів. У сільській місцевості вони в принципі рідкість. У містах же одному фахівцю доводиться «обслуговувати» близько 1000 учнів, не враховуючи батьків і вчителів.
Так що школярі змушені справлятися зі стресами самі. Більш за те, як стверджують експерти, нинішній розклад чвертей і канікул не може забезпечити повноцінного відпочинку. В ідеалі неробочий тиждень необхідний після кожних 5—6 тижнів напруженого навчання. Особливо навчання за сучасними посібниками. Як стверджують психологи, сьогодні на одній сторінці підручника можна зустріти до 30 нових термінів. Можливо, правда, найближчим часом ситуація зміниться. У своєму зверненні до влади та українського суспільства учасники конгресу виступили за психологічну експертизу матеріалів, розрахованих на дитячу аудиторію. А також порадили ввести психологію як обов’язковий предмет у школах та на гуманітарних факультетах ВНЗ.
ТАНЦЮЮТЬ УСІ!
Психотерапевтичне консультування сьогодні не в моді. І цьому є як мінімум дві причини. По-перше, мало хто з українських фахівців здатний працювати з клієнтом тет-а- тет. А по-друге, мало хто з потенційних клієнтів може викласти за годину від 50 доларів. Попит і пропозиція відповідають одне одному нині лише в груповій роботі. Для неї ж, як показав конгрес та проведені в його рамках майстер-класи, обираються найнесподіваніші методи. Наприклад, танцювальні або музичні. Психологи довели: танець — аж ніяк не марне заняття, а одна з прихованих і невтілених цінностей людини. Як показали результати досліджень, правильно організовані танці допомагають відчути розкутість, краще зрозуміти себе й навчитися керувати власними емоціями. Більш того, ритмічні рухи під музику цілком можуть підняти самооцінку. А до того ж звільнити пригнічені почуття і допомогти дослідити приховані конфлікти. Вже не говорячи про те, що танці просто покращують настрій. Сьогодні цю терапію практикують у кількох психологічних центрах України. І як зізнаються фахівці, практично не було випадків, коли б клієнт пішов, не отримавши результату.
Про свій успіх заявляють і музичні терапевти. За їхніми словами, вміло підібрані мелодії можуть знизити втому й покращити самопочуття. До того ж лікування музикою — аж ніяк не українське ноу-хау. В лікувальних цілях її застосовували з давніх часів, оскільки вчені вважали, що приємні емоції, викликані мелодіями, підвищують активність кори головного мозку, покращують обмін речовин і кровообіг. А позитивні емоції під час звучання приємних для слуху мелодій посилюють увагу й тонізують центральну нервову систему.
Словом, сьогодні психологи ратують за те, щоб їх голос було, нарешті, почуто. І політиками, й педагогами, і лікарями. Тим більше, що в Європі, до якої так прагне Україна, цю необхідність усвідомили ще кілька десятиріч тому. Інакше, як Франції вдалося б за кілька років на порядок знизити число суїцидів? А Німеччині — подолати депресію серед пенсіонерів?
