Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Зайвий» ген

Так пояснюють свою пристрасть до «колючих» рослин кактусисти
24 березня, 2005 - 00:00
СКІЛЬКИ ЕКЗЕМПЛЯРІВ КАКТУСІВ РІЗНИХ ВИДІВ І ФОРМ У ЇЇ «ЗІБРАННІ», НЕ ЗНАЄ Й САМА ГОСПОДИНЯ ГАЛЕРЕЇ / КАКТУСИ, НЕЗВАЖАЮЧИ НА СВОЮ «КОЛЮЧІСТЬ» І ВДАВАНУ «НЕПРИСТУПНІСТЬ», — ТАКОЖ ТВОРІННЯ ВРАЗЛИВІ. І ЦЕ НЕ ПРИМХА — ШТУЧНО СТВОРЮВАТИ ЦІКАВІ ЖИВІ СКУЛЬПТУРИ, ПРИЩЕПЛЮЮЧИ ОДИН КАКТУС НА ІНШІЙ. «ЩЕПЛЕННЯ» ДОПОМАГАЄ ПЕВНИМ ВИДАМ РОЗВИВАТИСЯ ШВИДШЕ, НАБИРАЮЧИСЬ СИЛ ЗА РАХУНОК ІНШОГО

... «Якщо ви йдете в гості до колеги по хобі, вдягайте вільний одяг, з рукавами і полами, що розвіваються, — за них охоче зачіплюються кактуси з гачкуватими колючками, які вдома треба акуратно відчепити і посадити у власній колекції».

Таку веселу «наукову» пораду викладено на одному із сайтів українських кактусистів. Виходячи з загальної кількості гумористичних матеріалів, присвячених улюбленому захопленню, шанувальники цих рослин, на відміну від своїх «підопічних», — зовсім не «колючі». Принаймні, хазяйка великої колекції кактусів і сукулентів Тетяна Кецко на прохання «Дня» про зустріч відгукнулася охоче. А двогодинна екскурсія теплицею, де «живуть» Тетянині вихованці, могла сміливо тривати і чотири, і шість годин. То не жарт — 15 років колекціонування: «День» не встиг надивитися на те, наскільки не схожі один на одного астрофітуми, як уже час споглядати красулу. А потім — милуватися ніжно- бузкового кольору «кам’яною трояндою». А потім — видивлятися на бовею. А потім...

Жалкує кактусист лише про одне: наша зустріч не відбулася тижнями двома-трьома пізніше — «підопічні» тільки-но починають прокидатися і готуватися до цвітіння. З цієї причини, наприклад, так і не вдалося подивитися на ті, які інтенсивно і, м’яко кажучи, не зовсім приємно для людського нюху пахнуть. А от мухам, їхнім запилювачам, дуже навіть подобається. Скільки у неї екземплярів рослин різних видів і форм, Тетяна й сама не знає. Знає лише, що причина захоплення цими дивовижними представниками рослинного світу — наявність особливого гена. Інакше як, наприклад, пояснити не цілком раціональне бажання схопити 500 (ще за радянськими мірками сума, як відомо, на ті часи чимала) рублів і вирушити до Москви за насінням відсутніх в Україні африканських «камінчиків» (рослин, які справді виглядають як мініатюрні камені). А потім — раптом засмутитися, усвідомивши, що все куплене вміщується в сірникову коробочку. Бути задоволеною значно поповненим через певний час зібранням «колекції». Ганятися за екземпляром якоїсь рідкісної мадагаскарської пальми і нарешті вмовити продавця продати рослину не багато не мало — за 200 гривень. Вважати це своєю особистою перемогою, при цьому не будучи впевненою, що примхлива «квітка» переживе досить суворі для неї українські кліматичні умови. Вмовити чоловіка орендувати теплицю: така велика колекція не може поміститися вдома при всьому бажанні. Хоч дещо шкодуючи, але все ж погодитися з тим, що у дітей може бути свій вибір у житті: Тетянині доньки хоч і мають намір стати в даний момент ландшафтними дизайнерами, мамине захоплення не поділяють...

... Так розмовляють з маленькими. Кожен вазон — цінніший за будь-який витвір мистецтва, з яким треба поводитися так, неначе він кришталевий. Любовно і дбайливо Тетяна демонструє черговий екземпляр і детально пояснює, навіщо йому така пишна «шуба». Знаєте, чому казахи не знімають теплого одягу і п’ють чай навіть у сорокаградусну спеку? Так-так, та сама логіка: «волосатість» допомагає цьому представнику сукулентів виживати в «гарячі» дні року. А ось агава. Виявляється, у кожного «екземпляра» даної «породи» на кінці листя — «голка», потягнути яку можна лише разом з волокнами. Чим користуються народи, де агава й виростає, використовуючи цю властивість рослини для... шиття. Відомий завдяки письменнику Карлосу Кастанеді пейотль (лоффофора), як виявилося, досить звичайна на вигляд «істота». Набагато цікавіші «зовні» ті самі африканські «камені», до яких Тетяна, судячи з усього, має особливе ставлення.

... Кактуси і сукуленти — рослини, економічно корисні. Як тільки не навчилося використовувати людство ці дивовижні створіння: і у свіжому, і в сушеному, і у вареному вигляді. І на корм домашнім тваринам, і на виробництво легких меблів. Із кактуса вийде як живопліт, так і... варення. Про відому текілу, яка виготовляється з агави і створює дивну тріаду з лимоном та сіллю — годі й казати. До речі, «завдяки» виявленим людиною властивостям деяких представників кактусового світу, останні нерідко страждають. Так, у деяких районах Мексики практично знищено галюциногенний пейотль, який має «посередницьку» дію між богами та людьми. Окремі види серйозно потерпають від того, що не одне десятиліття є надто вже хорошим засобом (і власне, одним із небагатьох джерел для деяких посушливих районів) утамування спраги. За деякими оцінками, близько двох тисяч видів цього сімейства знаходяться під загрозою зникнення або вже зникли з історичного середовища... Ось такий він ніжний, цей екзот, зовнішній вигляд якого, здавалося б, говорить про зворотне — хорошу пристосовуваність до суворих умов. Ученим часом навіть доводиться повертати кактуси в початкове середовище, заздалегідь виростивши їх у «неволі».

Так, рослина, без сумніву, цінна. Для тих, хто присвячує кактусам не одне десятиліття свого життя, — цінна, передусім, для ока. І, напевно, має рацію Тетяна, яка говорить про наявність у кактусистів «зайвого» гена. Помножити хоча б витрати, пов’язані з купівлею рідкісних видів кактусів або сукулентів на старанність і терплячість, необхідні для того, щоб їх доглядати і пестити. Зате, якщо терпіння вистачить і пощастить, — кактуси винагородять за старання прекрасним у своєму розмаїтті цвітінням.

Наталя МЕЛЬНИК, фото Михайла МАРКІВА, «День»
Газета: 
Рубрика: