Володимира Бистрякова довго представляти немає потреби. Досить сказати, що він — «заслужений» композитор-пісенник країни і колоритний співведучий анекдотичного «Золотого гусака». Ще одна пристрасть Володимира Юрійовича — садівництво, якщо чесно, не стала несподіванкою, хоча і була до цієї пори прихована від уваги громадськості. Рослини, як стверджує ботаніка, стимулюють творчість, «своєю поведінкою» вони демонструють, яким воно має бути в ідеалі. Проте це вже філософія. У Володимира Бистрякова сад зацвів спочатку з меркантильних міркувань.
Мешкаючи майже в самому центрі Подолу, розраховувати на те, що будинок «обросте» пишною зеленню, — не доводиться. Але композитор знайшов вихід. Керівництво Музею гетьманства, що межує з його будинком, погодилося прийняти у себе плодові дерева Бистрякова. Щоб вони киснем двір насичували і врожай давали. Поратися з саджанцями композитору настільки сподобалося, що вже через деякий час уздовж периметра музею росло близько двох десятків дерев. Потім приклад відомого композитора наслідували сусіди — вони також висадили біля будинку горіх, абрикос, яблуню, вишню.... «У мене росте дві берези, кизил, горіх, малина, абрикос, шовковиця, яку я не полінувався і пересадив, коли її почали «душити» інші дерева, — розповідає Володимир Бистряков. — Щоправда, робив це я вночі, щоб сусіди не висміяли».
На думку композитора, невипадково в народі вважають, що кожний чоловік має збудувати дім, виростити сина і посадити дерево. Природу не можна тільки грабувати і використовувати в суто утилітарних цілях — головне, залишити щось після себе. «Це прагнення має бути засадничим у душі людини, а крім того, потребу прикрасити зеленню своє життєве середовище можна назвати базовою».
«Квітник» Бистрякова не обмежується територією, люб’язно наданою Музеєм гетьманства. Пишно розростається сад і на балконі композитора. «Спочатку хотів зробити його зимовим, а потім вирішив не відгороджуватися від сонця і повітря, не перетворювати своє життя в суцільний парник», — згадує В. Бистряков. Всі експонати садової колекції композитора — пам’ять про ті або інші його подорожі. Буваючи не менше 4 разів на рік за кордоном, і віддаючи перевагу таким екзотичним країнам, як Таїланд, Австралія, Нова Зеландія, Володимир Юрійович привозить звідти «шматочок зеленого життя». Скажімо, сувеніром з Канарських островів стала арукарія — середземноморська ялинка, голки якої ростуть виключно вгору. Притому, що рослина ця досить примхлива і, як засвідчив досвід знайомих В. Бистрякова, до нашого клімату пристосуватися не в усіх може, у композитора вона вже двометрова «на зріст». З Єгипту Володимир Юрійович привіз мандарин, з Кіпру — так звані, повзучі рослини, з Таїланда — лічі і манго, з Туреччини — каркадес А почалося все 1989 року, коли відомий футболіст Віктора Хлус подарував Бистрякову невелику юку. Сьогодні вона, як і середземноморська ялинка, виросла настільки, що триметрові стелі вже змушують дерево «стримуватися».
Секрет живучості рослин, не пристосованих до України, на думку В. Бистрякова, має дві складові. По-перше, ретельний догляд. Це, до речі, на плечах самого композитора, який при цьому винаходить оригінальні способи створення комфорту рослинам. Наприклад, викладає по краях діжки морських черепашок — щоб ті утримували вологу. По-друге — енергетика. «У мене, наприклад, є дуже товариський фікус, якому, як мені здається, потрібно, щоб з ним щодня розмовляли. Для цього у мене бракує часу, тому я «пропоную» йому послухати музику. Ефект разючий: якщо фікусу щось не подобається, він зразу починає скидати листя, якщо ж, навпаки, схвалює — починає зеленіти. Так що рослини можуть бути і музичними критиками», — посміхається В. Бистряков. — Хоча питання, чи існує як така енергетика рослин — напевно, подібне питанню: чи є життя після смерті».
У той же час, на переконання композитора, коли людина доглядає за рослинами, вона немов переживає «духовне очищення». Буває, що і життєва криза минає. «Мені подобаються сильні рослини, що здатні крізь асфальт пробити собі шлях до сонця. Вони пробуджують внутрішні ресурси людини. У хвилини депресії, невіри в себе дивишся, як слабкий паросток виграє битву з нещадним асфальтом і перетворюється в пишну виноградну лозу — здається, не існує в житті нічого непереборного», — говорить В. Бистряков. Крім того Володимир Юрійович вірить у те, що який сад у людини, який друг у неї, така й сама людина. Також дерева, на його думку, мають лікувальні властивості. Не даремно люди знімають кору і прикладають її до тіла, «підвішують» себе в гамаках і доторкаються тілами до дерев. Зараз Володимир Юрійович захоплений фітодизайном — сад на балконі ще потребує сил і часу. Рослини, за планом композитора, розмістяться уздовж периметра. А поки — в наявності лише дерев’яна діжка з червоними квітами, яку найближчим часом прикрасить колесо від воза — щоб український сад мав український колорит. З’явиться на балконі і виноградна лоза, з плодів якої композитор мріє зробити своє вино. Навіть назва вже є: «На даху у Бистрякова».
