Свою персональну виставку в галереї «Тадзіо» молода київська художниця Олена Дудниченко назвала «Оранжерея». Героїні її вишуканих і трохи іронічних картин справді здаються мешканками такого собі замкненого простору, нарівні з екзотичними квітами та витонченими дрібницями — всілякими милими витребеньками («Оранжерея», «Східна кімната»). Їхня загадкова витонченість доходить до химерності, часом до манірності, але одночасно всі вони зберігають дивовижну простодушність, зачаровуючи безпорадністю та беззахисністю, навіть якщо беруться зображати фатальних жінок («Лола та мундштук», «Мулатка»). Життя в світі Олени Дудниченко протікає неквапливо, можна навіть сказати — плавно. Це не означає, що тутешні мешканки не мають жодних занять, навпаки — вони зайняті постійно, головним чином, зрозуміло, собою («Mademoiselle Syw»), а ще своїми квітами — трояндами, орхідеями, білими тюльпанами — та «Садками по- японськи». Неквапливість і, так би мовити, вдумливість усіх подій, а також те безперечне задоволення, яке приносять усі ці «Квіткові медитації» та «Дегустації», додає тому, що відбувається, майже ритуальної значності та урочистості. Навіть кохання не вносить у цей світ якихось значних порушень, більш того, абсолютно вписується в усі його виміри (до речі, вищенаведеним терміном «Дегустація» характеризувався якраз поцілунок). І тільки зрідка героїні Олени Дудниченко раптом йдуть кудись назовні — а там сідають, обхопивши руками коліна, і дивляться в далечінь («Ранок»).
