Україна — одна з 44 держав, які не тільки ратифікували Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань, а й створили Національний превентивний механізм, щоб стежити за дотриманням положень цього документу у місцях несвободи. НПМ запрацював у 2012 році, коли закон поклав ці функції на Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Нещодавно команда Національного превентивного механізму підбила підсумки своєї діяльності за перші п’ять років роботи та визначилася з пріоритетами на майбутнє.
ПИЛЬНЕ ОКО ГРОМАДСЬКОСТІ
Місця несвободи перевіряють працівники Секретаріату Уповноваженого з прав людини. Іноді вони практикують кластерні візити: в один день відвідують кілька установ і потім обговорюють побачене з місцевою владою. У кожній області є регіональні представники Омбудсмена, які у 2016 році отримали право здійснювати візити самостійно.
Національний превентивний механізм в Україні працює за моделлю «Омбудсмен+». Це означає, що разом із представниками Уповноваженого місця несвободи відвідують представники громадянського суспільства, зокрема журналісти. Така робота психологічно важка, вимагає знання певних правил поведінки та особливостей комунікації з різними групами людей. Тож охочі долучитися до команди НПМ перед відбором проходять спеціальні тренінги. Ті, кого рекомендувала експертна рада, отримують від Уповноваженого доручення на здійснення візитів терміном на один рік.
Мандат громадського монітора дозволяє відвідувати місця несвободи без попередження у будь-який час, опитувати персонал і тих, хто там утримується. Такі розмови мають бути конфіденційними, проте за потреби можуть бути присутніми лікарі, перекладачі, представники осіб, психологи. Ті, хто перевіряє місця несвободи, повинні знати українське законодавство, дотримуватися вимог режиму установи, не використовувати отриману інформацію у власних цілях і не розголошувати конфіденційні дані. За результатами кожної поїздки складається звіт із рекомендаціями установі та органам державної влади.
Досвідчені монітори відзначають, що ставлення адміністрації місць несвободи до моніторів Національного превентивного механізму змінюється. Час «знайомства» скоротився, керівники установ потроху усвідомлюють необхідність подібних перевірок і все менше їм опираються. П’ять років тому в Україні налічувалося 6 тисяч таких установ, нині їхня кількість зменшилася до 4,5 тисячі.
Механізм моніторингу охоплює усі регіони країни. Проте за час його існування представники Уповноваженого разом із громадськими моніторами відвідали лише чверть з усіх місць несвободи, здійснивши майже 1300 візитів. Утім, побаченого більш ніж достатньо, щоб визначити і загальносистемні, і специфічні проблеми місць несвободи.
ЧОМУ ЛЮДЯМ ВАЖКО ЗАХИСТИТИСЬ
Побутові умови та харчування людей, які надовго потрапляють до місць несвободи, часто не відповідають не те що європейським нормам, а й узагалі поняттю гуманності. У кімнаті, камері чи палаті утримується по кілька людей, на одного виділяється замало площі — часто вона взагалі обмежується ліжком. Туалети та душі не завжди розділяються перегородками, у деяких виправних колоніях туалет не відділений від життєвого простору камери. Тож про приватність не йдеться. Нехтування цим правом ніби дає дозвіл переступати через інші права та гідність людини. Недоступна та/або неякісна медична допомога, тяжка праця за невелику оплату, антисанітарія — тільки частка величезної кількості можливих порушень. Не слід забувати і про побиття та катування, які досі мають місце. Людям важко себе захистити, зокрема й тому, що вони дуже мало знають про свої права, а адміністрація не вважає за потрібне їх інформувати.
Українські місця несвободи розкидані між десятьма відомствами з різними функціями, тож не уникнути специфічних труднощів. Наприклад, монітори відзначають недоступність багатьох судів — немає пандусів, забагато сходів, завузькі коридори тощо. Власники приватних закладів соціальної сфери часто перешкоджають перевіряльникам виконувати завдання. Багато труднощів виникало у зоні АТО — як із безпекою та умовами життя у вже наявних установах, так і з існуванням неофіційних місць несвободи. За словами експертів НПМ, реформування також впливає на цю сферу. Зокрема, соціальні установи часто намагаються зберегти штучно, щоб не втрачати ласий шматок фінансування.
Особливо складно вирішити проблеми на стику компетенцій двох відомств. Наприклад, забезпечення харчування обвинуваченого, який на цілий день виїжджає із СІЗО до суду, на перший погляд, здається нескладним завданням. Утім, ані Міністерство юстиції, ані Державна судова адміністрація не поспішають упорядкувати це питання, тож людина залишається голодною. Уповноважений ВР із прав людини Валерія Лутковська обурилася цією ситуацією та закликала чиновників знаходити спільну мову між собою без вказівки голови уряду чи іншого начальника.
ГОЛОВНЕ — ПЕРСОНАЛ
Після обговорення наболілих проблем треба шукати шляхи їх вирішення. Чиновники роблять основний акцент на підвищенні кваліфікації персоналу та додатковій освіті у сфері прав людини для них. Державна міграційна служба звітує про введення посад психолога, перекладача, соцпрацівника, співпрацю з ООН та Міжнародною організацією з міграції. Національна поліція обіцяє запровадити посаду інспектора з прав людини при ізоляторах тимчасового тримання. Про осучаснення обладнання та ремонт приміщень згадують мимохідь та неохоче. Валерія Лутковська ставить зустрічне питання: скільки часу та ресурсів треба, щоб змінити те, для чого гроші непотрібні, — ставлення персоналу місць несвободи до тих, хто там утримується?
Дійсно, у цій галузі людиноцентризм може творити дива. Це доводять приклади місць несвободи, керівники яких дослухалися до рекомендацій моніторів НПМ і сфокусувалися на покращенні умов тримання. У Запорізькому слідчому ізоляторі оновили комунікації, зробили капітальний ремонт, полагодили дах і вікна. У Тетіївському районному територіальному центрі соціального обслуговування (Київська область) закупили нові меблі та усунули низку побутових недоліків. У комфортніших умовах потеплішали й стосунки між персоналом і підопічними.
АКЦЕНТ НА ПРИВАТНОСТІ ТА МЕДИЦИНІ
Головне завдання Національного превентивного механізму — унеможливити катування у місцях несвободи. Роботи попереду багато, ентузіазму в моніторів не меншає, та і перелік пріоритетів на наступні п’ять років уже складений.
Секретаріат Уповноваженого та громадські монітори працюватимуть над вдосконаленням існуючої моделі НПМ та оцінки її ефективності, додатковими механізмами документування та реагування на випадки катувань. Більше часу присвячуватимуть плануванню візитів та аналізу їх результатів. Серед проблем, на вирішенні яких сконцентруються монітори, — дотримання права на приватність та доступ до якісної медичної допомоги усіх, хто утримується у місцях несвободи. Передбачається й інформування населення про становище у місцях несвободи, розпочате кампанією «Люди — не консерви».
Так само, як і держслужбовці, команда НПМ і громадські монітори вдосконалюватимуть свої знання та навички. Розвиватиметься і мережа регіональних представників Уповноваженого ВР з прав людини. Це дозволить відкрити ще більше дверей і впустити у місця несвободи промінь світла — надію на гуманізацію цих просторів і суспільства загалом.
