Чим менше днів лишається до проведення в Україні чемпіонату Європи з футболу, тим частіше чуємо про початок різноманітних програм у рамках підготовки до нього. Бо часу лишається обмаль, а порядок треба навести скрізь: добудувати стадіони, готелі, вирішити транспортні питання, подбати про туристичну інфраструктуру. У найближчих планах Києва як одного з приймаючих міст на початку літа почати набір волонтерів до чемпіонату, а також провести програму озеленення міста, якою займатиметься КО «Київзеленбуд». Паралельно Головне управління містобудування та архітектури КМДА за підтримки міжнародного молодіжного архітектурного фестивалю Canations, Національної спілки архітекторів України та Архітектурного клубу оголосило конкурс на кращий проект благоустрою центральної частини Києва до Євро-2012 та на перспективу.
Під благоустроєм мається на увазі й озеленення центру Києва, і належне освітлення вулиць, і покриття доріг, і встановлення лавочок у парках, і багато іншого. Облагородити центр міста дійсно треба, бо за останні роки там стільки всього набудували й переробили, що такий вигляд серця столиці неодноразово критикувався провідними архітекторами країни.Чи не найбільше постраждали місця, де є зелені насадження. На їхньому місці часто-густо виростали торгові центри, готелі та офіси, які накладали на обличчя міста лише темні фарби.
Погодьтеся, у часи Володимира Щербицького Київ був більш буржуазним містом. І буржуазним завдяки тому, що було значно більше парків та скверів — тієї зеленої розкоші, яка надавала столиці неповторного вигляду. І де все це ділося? Пішло під сокиру. За державними будівельними нормами, у столиці має бути 20 квадратних метрів зелених зон загального користування (тобто парків та скверів) на одного постійного мешканця. Зараз же, за підрахунками Національного екологічного центру України, цей показник становить 14 квадратних метрів. Якщо раніше Київ вважався найзеленішою європейською столицею, то нині все частіше чуємо про ризики втратити цей статус.
Те, що міська влада взялася за озеленення та благоустрій міста, — безперечний плюс. Але в умовах тотальної недовіри до влади навіть міжнародний конкурс на проект благоустрою викликає сумніви — до речі, навіть у багатьох фахівців, яких запросили бути в його журі. Передусім через те, що конкурс охоплює досить значну територію — від Національного музею Великої вітчизняної війни 1941—1945 років до Львівської та Контрактової площ, де є низка пам’яток архітектури та природи.
ЧИ НЕ СПРИЯТИМЕ КОНКУРС НОВИМ ЗАБУДОВАМ?
Якщо вірити організаторам конкурсу, то ніяких нових кардинальних будівництв він не передбачає. «Головна мета — благоустрій. Тобто не нове будівництво, а саме освітлення, упорядкування, з’єднання розірваних елементів туристичних маршрутів, — пояснює координатор конкурсу Анна БОНДАР. — Зараз ми отримали заявки на участь від понад 500 осіб із 65-ти країн світу. Потім учасники надішлють готові проекти, які пройдуть експертизу на відповідність умовам конкурсу, опісля їх розглядає журі, обирає вісімку, їх ми презентуємо у кінці квітня на молодіжному архітектурному фестивалі Canations. Тоді буде вибрана перша робота з вісімки. Нині конкурсанти отримали програму і працюють над проектами. У нас сім ділянок проектування. По кожній ділянці є умови та обмеження і вказано, де охоронна зона. Основне їхнє завдання — привести центральну частину Києва до стандартів європейської столиці. Але більше йдеться не про конкретні нормативи, а про естетичний вигляд, розвиток публічного простору. Наприклад, у нас у Києві площі забудовуються. У Європі навпаки — вони відкриваються».
Але те, що набудували, ніхто не прибиратиме. Тож яким чином «відкрити» Європейську чи Контрактову площі (вони входять у перелік об’єктів конкурсного завдання), організатори так і не пояснили. Мовляв, просто треба встановити норми, щоб не забудовувати площі ще більше. А хіба такі норми не існували і донині?
На думку одного з членів журі конкурсу, архітектора Олега ГРЕЧУХА, який переймається незаконними забудовами історичного Києва, завдяки цьому проекту дійсно можуть бути створені нові норми та обмеження, що можна, а що ні будувати у центрі міста. Якщо й будувати, то так, аби це гармоніювало з існуючими історичними будівлями, а не створювало дисонанс. «Хочеться вірити, що ідея конкурсу буде реалізована, незважаючи на те, що чим більші масштаби, тим складніше утримати початковий задум. Адже навіть сам факт благоустрою сприймається людьми по-різному. Під благоустроєм часто розуміють зелені насадження: посіяна трава, посаджені квіти, зроблені бордюрчики. Але це трішки не такий спосіб уявлення про благоустрій, який усталений у Європі. Там він принципово і концептуально відрізняється від того, що пропагується в Україні, — продовжує Олег ГРЕЧУХ. — Щодо конкурсу, то він, можливо, покаже не ті площі, де можна ще більше набудувати чи поставити якісь комерційні об’єкти, а дасть нове розуміння, яким має бути європейський благоустрій. Очевидно, що не все з цього конкурсу буде реалізовано, але аби хоч щось мало перспективу, потрібно якомога більше інформувати та показувати різницю між уявленнями про благоустрій у нас і тим, як це буває у більш розвинених країнах, як це може працювати для громади. Тобто створювати якісь місця для організованого відпочинку, аби людям не хотілося тягнутися за пляшкою пива чи хуліганити, щоб усе було більш цивілізовано, динамічно та цікаво».
«СПОЧАТКУ — ТРАНСПОРТ, А ЛАВОЧКИ — ПОТІМ»
Натомість архітектор Лариса СКОРИК вважає, що благоустрій — це остання стадія будь-якого проекту. Спочатку в місті слід вирішити питання транспорту, усіх інженерних комунікацій, розташування об’єктів, які вже запроектовані. І лише тоді наводити лад на території. Архітектор радить передусім налагодити транспортне сполучення між місцями прибуття гостей до Євро-2012, готелями та футбольними стадіонами. А по ходу цих транспортних зв’язків розробити туристичні маршрути. І вже на цих маршрутах займатися питаннями благоустрою. «У нас же виходить так: давайте зробимо Київ зразковим містом до Євро-2012. Я розумію такі бажання — прикрасити себе, показати з найкращого боку, одягнути найкращий одяг, але це виглядає досить сумнівно, якщо ми візьмемося лише за благоустрій. У нас є чудове місце — дніпровські кручі, де треба було б з’єднати набережну Дніпра із верхньою кромкою. А зараз там виростає черговий монстр архітектури. Виходить так, що місце, яке є найфантастичнішим, щоб пішоходи там могли гуляти і отримати максимум насолоди, стає другорядним п’єдесталом для кошмарних будинків, які важко назвати досягненнями сучасної архітектури. Але факт лишається фактом. Тому зараз треба зосередити увагу на зручності та комфортності перебування гостей столиці. Спочатку — транспорт, а з лавочками якось розберемось», — додає пані СКОРИК.
Поки що ж ініціатори конкурсу роблять ставку саме на благоустрій, причому на основі європейських стандартів. За словами Анни БОНДАР, вони передбачають, що у Києві треба провести зонування території за функціями: розваги, тихий відпочинок, прогулянки, спорт, а також упорядкувати розміщення рекламних носіїв, елементів міського дизайну, облаштувати необхідну кількість громадських туалетів тощо.
Нічого страшного в цьому ніби й немає. Однак архітекторів насторожує масштаб території, яка пропонується для видозміни. Її параметри — шість на два кілометри. По-перше, чи зможе це все осилити одна людина і розробити проект буквально за місяць (бо вже у квітні готові задумки мають надійти до журі). І друге — чи не викличе це чергових забудов в історичній частині Києва (про можливі загрози проекту для Андріївського узвозу «День» писав у №23, 24 лютого 2011 року), бо перевірити законність усіх пропозицій на такій території теж непросто.
Колишній головний архітектор Києва (1986—1992) Микола ЖАРІКОВ вважає дивним робити конкурс для такої значної території. «Я часто брав участь в архітектурних конкурсах, але заходів із такими параметрами не знаю. Завдання на конкурс повинно бути конкретним. А поки що здається, що це просто буде розбір різноманітних пропозицій — на сквер, фонтан, лавочку, атракціони. Підозрюю, що серед спонсорів конкурсу є і ті, хто намагається забудувати київські схили. На них вже давно точать зуби багато наших бізнесменів. Це може стати однією з акцій, де пролунає така пропозиція. Основою для таких підозр став величезний макет схилів, довжиною на сім метрів, який демонструвався на презентацій цього конкурсу,— розповідає зодчий. — Насторожує і те, що проект-переможець буде відомий десь у травні — а коли це все організовувати? Треба ж літо використати. Те саме насаджування чи вирощування дерев — це ж не робиться за один день».
На думку архітектора, використати конкурс максимально не вдасться. Просто не буде на це часу.
ПАМ’ЯТКИ ПРИРОДИ ТЕЖ ОБЛАГОРОДЯТЬ — ПОПРИ ЗАБОРОНУ
Одним із об’єктів, який пропонується архітекторам для благоустрою, є «унікальні фрагменти київського ландшафту — схили Дніпра, кромка та міські парки», — йдеться на сайті конкурсу. Якщо організатори вже самі наголошують на унікальності цих об’єктів, то що ж там треба змінювати і яким чином? Із цим питанням «День» звернувся до заступника голови Національного екологічного центру Олексія ВАСИЛЮКА, який також входить в експертне журі (до речі, для пана Василюка і досі загадка, яким чином він став членом журі, оскільки офіційного запрошення чи розмови з цього приводу не було, а просто надходили повідомлення від оргкомітету на його електронну пошту).
«Пункт про унікальність зелених зон мене теж обурив. У принципі ідеться про благоустрій, але це поняття широке. Це може бути будівництво торгового комплексу з підземним паркингом, а може бути відновлення на стежках старого асфальту чи встановлення нових ліхтарів та лампочок. Те, що пропонується, це смуга дніпровських схилів від Пейзажної алеї до мосту Патона, фактично до Лаври. Пейзажна алея — це пам’ятка природи. Усі парки над схилами Дніпра — від метро «Арсенальна» до Володимирської гірки включно — є пам’ятками садово-паркового мистецтва. Нарешті, усі схили Дніпра від мосту Патона до Контрактової площі — теж є пам’ятками природи. Виходить, приблизно 80% цієї території мають охоронний статус, відповідно, благоустрій на них ускладнюється, — пояснює Олексій Василюк. — Наприклад, якщо для пам’яток садового-паркового мистецтва благоустрій більш прийнятна річ, бо тут дозволяється робити якісь стежки, бесідки, то на схилах цього робити категорично не можна. Наприклад, є стежки, хочете робити на них лавочки та ліхтарі — будь ласка, але виходити за їхні межі ні в якому разі не можна. Бо статус пам’ятки природи фактично консервує те, що є. Звичайно, можуть бути окремі ситуації: коли дерево зламалося і впало на дорогу, то його треба ліквідувати. Тут нікуди не дітися, це навіть дозволяє закон про мораторій на вирубку зелених насаджень, але лише в окремих випадках».
Чи знають про всі ці нюанси учасники конкурсу, серед яких є і закордонні фахівці? Як розповів еколог, нещодавно він читав лекцію учасникам саме про ці природоохоронні зони. На неї прийшло близько сотні осіб, а загальна кількість конкурсантів— уп’ятеро більша. Не факт, що хтось схоче самотужки розбиратися із законодавчими нормами. До речі, в умовах конкурсу (а це текст, роздрукований на 94 сторінках), немає нічого про природоохоронний статус зелених територій, які він охоплює. Тому екологу хочеться вірити, що слухачі його лекції врахують усе почуте, бо хоч би який проект був переможцем, це не підстава порушувати природоохоронне законодавство.
Як розповів еколог, спочатку в умовах конкурсу взагалі була ідея реконструювати зелені насадження. Але яка може бути реконструкція, якщо тут взагалі нічого не можна робити? Приміром, на схилах Дніпра є дренажні штольні, де найбільше в Європі скупчення на зимівлі кажанів. Усі кажани в Україні занесені до Червоної книги та охороняються на рівні Європи. Коли Олексій ВАСИЛЮК читав лекцію архітекторам, хтось із представників «Київзеленбуду» почав обурюватися, що дерева на цій ділянці перестійні, тому треба саджати нові. Така заява пролунала попри те, що територія має охоронний статус. Тож якщо цим готові знехтувати фахівці, що тоді говорити про архітекторів, які можуть просто цього не знати?
МІЖНАРОДНІ ФАХІВЦІ ЗАМІСТЬ ГРОМАДСЬКОГО ОБГОВОРЕННЯ
Ще один аспект, який можна розглядати як плюс і мінус конкурсу, — участь міжнародних експертів як у журі, так і в ролі учасників. Як пояснила нам координатор конкурсу Анна БОНДАР, якщо конкурс має статус міжнародного, то в ньому має бути присутня міжнародна спільнота. «Якби роботи оцінювали тільки українські фахівці, тоді б конкурс був всеукраїнським. Відоме міжнародне журі сприяє рекламі та розголосу конкурсу, встановлює високий рівень відповідальності за те, що буде обрана саме найкраща проектна пропозиція,— переконує пані Бондар.— Мало того, ми всі розуміємо, що є ситуації, коли українське журі буде сприяти якомусь конкретному архітекторові. Міжнародне журі, яке не знається на ситуації в Україні, оцінюватиме конкретні проекти, їм не потрібні прізвища, оскільки вони звертають увагу на рівень фаховості учасників».
На запитання, чому ж залучають фахівців, які не обізнані з українською ситуацією, «Дню» пояснили, що це фахівці високого рівня і якщо б ми мали таких архітекторів, як і в Європі, то у нас би не було такого Майдану і Контрактової площі. За словами Олега ГРЕЧУХА, наші архітектори дійсно не дотягують до рівня європейських: «А все тому, що у Європі існує інша практика проектування, ніж у нас, яка полягає в тому, що є спільні для всіх правила. По-перше, архітектори проходять процедуру визначення професійної придатності, отримують ліцензії, а суспільство намагається уникнути корупційних схем, щоб слово «конкурс» чи «тендер» не розшифровувалося як «дерибан». Архітектурна практика не має прив’язаності до певної країни, мовляв, українець проектує тільки в Україні, а німець — тільки в Німеччині. Якщо людина змогла запропонувати цікавіший, прогресивніший проект, то вона заслуговує на те, щоб її ідеї були реалізовані. У міжнародній практиці розділяються функції архітектора, генератора ідей, і розробника— він займається розробкою проекту, деталізацією, локалізацією».
Необізнаність іноземних експертів з тонкощами наших проблем навряд чи принесе нам користь. До того ж, досвід залучення іноземних фахівців до схожих конкурсів у нас є. Як пригадує зодчий Микола ЖАРІКОВ, за президента Ющенка організовувався конкурс на кращий проект для «Мистецького арсеналу». Він теж був міжнародним. Переміг у конкурсі проект японського архітектора. «Якби ви бачили ті проекти!.. Я вам скажу, що у нас би і студенти так не зробили, тому що вони знають, що є Лавра поруч, де не можна допускати забудови вільної териториї Арсеналу різного роду будинками: готелями, ресторанами, там повернутися немає де. І транспорту не може скільки під’їхати, щоб все це обслужити. От вам і іноземний конкурс», — констатує ЖАРІКОВ.
Саме завдяки тому, що серед членів журі є міжнародні експерти (віце-президент Міжнародної спілки архітекторів Луїза Кокс, архітектори з Данії Андреас Педерсен, з Німеччини — Лоренц Декслер, зі Швецарії — Фабіан Норман), обговорення проектів-переможців може пройти без участі громадськості. Мовляв, журі настільки компетентне та серйозне, що не довіряти йому немає підстав. І хоча серед арбітрів є й українські спеціалісти, невідомо, до чиєї думки схилятиметься більше дирекція конкурсу, адже її ціль — благоустрій по-європейськи.
РІВНЯННЯ НА БІЛЬБАО
Сумніви сумнівами, але конкурс триває. Зараз із його учасниками проводять лекції фахівці з озеленення, містобудування, геології, екології, архітектури та історії. Бо треба розробити проект, який би все-таки зберіг наявні пам’ятки і запропонував ті, які б вписувалися в норми сучасної архітектури.
«Архітектура не зупинилася на ХІХ столітті, коли була епоха вигадливих арок та колон, — зазначає Олег ГРЕЧУХ.— Зараз зовсім інший погляд, коли створюються пам’ятки ХХІ сторіччя, спрямовані на майбутнє. У Києві треба закладати такий потенціал: не руйнувати того, що ще не встигли знищити, але і створювати прецеденти серйозного масштабу, щоб покращити інвестиційний клімат. Навіть ті місця, які є цінними з містобудівної точки зору, краще виділити та не дозволяти активного будівництва. До тих часів, коли виробиться якась стратегія та параметри: що можна будувати, якої висоти, якого призначення».
Як приклад міста, якому вдалося оновити своє обличчя завдяки сучасній архітектурі і при цьому привабити туристів, експерт називає Більбао в Іспанії. «У Більбао, яке вважається портовим та індустріальним містом без особливого культурного потенціалу, вдалося створити справжній прецедент, — оповідає далі пан ГРЕЧУХ. — Центром міста протікає річка, а набережні частини облаштовані об’єктами, які притягують людей, щоб вони проводили своє дозвілля: великий концертний зал, музей сучасного мистецтва. На відміну від Києва ця територія не була забудована житлом чи офісами, які здаються в оренду, ставку зробили на культуру. Місто, яке раніше не приваблювало туристів, після створення тут культурного прецеденту притягнуло до себе інвестиції і частково змінило своє орієнтування з промисловості на туризм».
Для Києва цей досвід теж важливий, зокрема у плані розвитку туристичного потенціалу. Адже відвідавши столицю під час чемпіонату, іноземні гості на основі побаченого вирішать, чи приїздити сюди знову. За останніми висновками туристичних організацій, наша столиця не така приваблива для іноземців, як би того хотілося. Як краще підготуватися і чого не вистачає місту, обговорювали днями у КМДА за круглим столом «Туристична привабливість Києва». Як відзначив директор Асоціації лідерів туристичного бізнесу України Артем Атоян, нині столиця не може запропонувати туристам якісний продукт: не вистачає інформаційного супроводу (зокрема спеціальних інформаційно-туристичних порталів), сертифікованих туристичних маршрутів, сервісу. Частково має розв’язати цю проблему відкриття десяти туристсько-інформаційних центрів. Нагальною проблемою в туристичній галузі є створення місць паркування, стоянок і зупинок туристично-екскурсійного транспорту, їхнє облаштування відповідними знаками та виділення окремої дорожньої смуги.
Можливо, ці проблеми частково вирішить конкурс. Бо все-таки його завдання — зробити столицю привабливою для іноземних туристів. А більшість із них звикла, що центр давнього міста — це та частина мегаполіса, яка збереглася до наших днів по максимуму.
