Дводенна виїзна колегія Міністерства освіти і науки України в Харкові розглянула забезпечення якості вищої освіти як важливу умову інноваційного розвитку держави й суспільства. Її пленарне засідання за підсумками роботи вищої школи у 2006 році відбулося 2 березня, а напередодні тривало обговорення питань та вироблення рекомендацій у 14 секціях. У Харківському національному університеті імені Василя Каразіна працювала секція класичних університетів, де точилися інколи пристрасні дискусії щодо болючих питань...
Знавці вважають, що самим своїм нинішнім статусом Харків має завдячувати університетові. Були на той час в окрузі міста і давніші, і більш значущі. На час заснування Харківського університету понад двісті років тому місто налічувало трохи більш як десять тисяч жителів. На перший курс новоствореної вищої школи було прийнято 52 студенти, яких навчали 26 викладачів. Співвідношення, як із сьогоднішнього погляду, просто блискуче! І саме університет створив ту ауру, завдяки якій саме Харків розвинувся у великий промисловий, науковий, культурний центр.
Про це згадав Віль БАКIРОВ, ректор Харківського національного університету імені Василя Каразіна: «Класичні університети — це унікальний історичний, соціально-культурний, науково-педагогічний феномен. Це не просто навчальний заклад. Це — завжди центр освіти, науки, просвітництва, центр інтелектуального впливу на оточення, на державу, на суспільство. І тому на класичних університетах лежить особлива відповідальність за стан вищої освіти і не тільки її — за стан культури суспільства в цілому і якість його духовного життя».
Для збереження кращих університетських традицій важливо розпізнати й усвідомити небезпеки, що їм загрожують. Багато що пізнається в порівнянні. Взаємодія вищих шкіл України із зарубіжжям у рамках Болонського процесу дає перші плоди: деякі — приємні, деякі — гіркуваті. Бо у бiльш детальному зіставленні помітніші й хиби вітчизняної освіти. До речі, напередодні колегії «День» провів заочний круглий стіл на тему «Болонський процес і нові шанси університетів». З викладом даної теми могли ознайомитися ректори — газета була запропонована усім учасникам засідань.
Керівники наших університетів занепокоєні станом фундаментальної науки, занепад якої, на їхню думку, може становити стратегічну загрозу для загального рівня інтелекту українського суспільства та для його конкурентоспроможності у глобальному «суспільстві знань». Окрему увагу учасники зібрання приділили математичній науці, особливо — освіті.
Ярослав БОЛЮБАШ, директор департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України, вважає незадовільний рівень знань випускників середньої школи з математики, природничих і точних наук питанням номер один: «Ми втрачаємо рівень математичної підготовки, падає престиж знань таких наук, як фізика, хімія, біологія, загалом природничо-математичних наук». У подоланні цієї прикрої ситуації особливо зацікавлені класичні університети, і Ярослав Болюбаш убачає вихід у впливі на середню освіту: адже разом із вищою вона є невід'ємною складовою єдиної освітньої системи. Без надійних шкільних знань послаблюється база підготовки фахівців із природничих дисциплін, які й покликані творити інноваційні технології.
Ректор Донецького національного університету Володимир ШЕВЧЕНКО помітив суперечності між напрямами та спеціальностями підготовки фахівців і вимогою проводити іспити за напрямами. Так, якщо, наприклад, напрямом є філологія, а конкретним фахом — англійська мова, — то при проведенні іспиту «за напрямом» втрачається орієнтованість на знання й навички володіння даною мовою. Викликає нарікання й пропонована система тестування. Володимир Шевченко зауважує, що вона утруднює пошук за таким складним параметром, як «дар Божий»: «З математики я сам подивився ці тести — там таблицю множення треба знати. Так не можна виявити талант чи то математичний, чи то до фізики, чи то філології. Як на мій погляд, не треба заворожено дивитися на те, що є в Європі: тому що там інший побут у людей, інший менталітет, інші підходи. А в нас стоїть питання, що природничо-математична освіта падає у школі,— так ми її зовсім загубимо».
Утім якість викладання залежить і від кадрового складу вищої школи. І тут Ярослав Болюбаш посилається на європейський досвід постійного моніторингу: в Німеччині, приміром, ведеться комп'ютерний реєстр. Тільки-но щез доктор наук, який мав би бути за нормативом, — тут же комп'ютер дає сигнал. І все! І тоді керівник думає над цим... За наших же умов одним із шляхів підвищення якості вищої освіти пропонується строгіше дотримання умов ліцензування.
На думку учасників секції класичних університетів держава, центральні органи управління освіти повинні більше довіряти своїм університетам, розглядати їх як партнерів та однодумців, а не потенційних порушників різних приписів — часто-густо анахронічних.
КОМЕНТАРI «Дня»
Матеріальне забезпечення якісної вищої освіти — одне з найболючіших питань, яке обговорювалося на виїзному засіданні колегії Міністерства освіти і науки України в Харкові, зокрема на одній із секцій. Та не лише про кошти там ішлося. Отже — про що дискутували ректори класичних університетів?
Валентин СМИНТИНА, ректор Одеського національного університету імені Iллі Мечникова:
По-перше, я підтримую тезу, що за вищим навчальним закладом повинне залишитися право вхідного контролю абітурієнта за спеціальністю — це безумовно. І взагалі, я наполягав би на тому, що на вступ повинні впливати три фактори: перше — шкільні оцінки на виході, тому що школа повністю знівельована; далі — тестова оцінка і співбесіда (хай це буде не екзамен, а співбесіда — вона дає змогу більш творчо виявити нахили того чи іншого абітурієнта). Ці три чинники мають забезпечити більш- менш об'єктивний підхід.
По-друге — пільги. Я з великим сумом дивлюся на дітей, які страждають фізично, і схиляю голову перед цими мужніми людьми, які живуть повноцінним життям. Але чому інтелектуально розвинена дитина повинна поступатися своїм місцем тільки тому, що поряд когось обділила природа?.. Відбір до університету має здійснюватися на інших засадах. А вже після того, як така дитина вступила до університету, то держава й університет повинні забезпечити їй нормальне життя та навчання.
Бо що таке вступні випробування? Це інтелектуальні змагання — чи це змагання, у кого більше вад у сім'ї та у здоров'ї? І от до чого дійшло: подавали документи, нібито дитина — «сирота» при живих батьках. Держава повинна матеріально забезпечити сиротам такі умови життя, щоб вони не відрізнялися, а можливо — були б і кращими від умов тієї дитини, котра має повну сім'ю. А інтелект — це інтелект: вступник-сирота мусить уміти розв'язувати те саме, що вміє розв'язувати дитина з повної сім'ї.
Ми говоримо про комп'ютеризацію наших університетів. Не знаю, як в інших містах — скажу за нашу Одесу: жодного комп'ютера, придбаного за державні кошти цілеспрямованими міністерськими закупівлями для вищої школи, у нас не було. Ми говоримо, що комп'ютеризація вищих навчальних закладів здійснюється за позабюджетні кошти, — які в нас держава і забрала. Отже, треба порушувати питання про цільову міністерську системну програму комп'ютеризації вищої освіти.
Ще одна проблема — ціна навчання. Законом її зафіксовано на п'ять років. За останні три роки зросли заробітні плати викладачів, тарифи на комунальні послуги, а ціна навчання залишилася. Маємо право щороку збільшити для першокурсника ціну на коефіцієнт інфляції. Проте коефіцієнт у нас штучно утримується так, що інфляції начебто немає. А споживчі ціни зросли. Викладач, який читає курс за рахунок спеціальних коштів, отримує таку саму заробітну платню, як і викладач, котрий отримує гроші з бюджету. У такий спосіб ми збанкрутуємо, не зможемо навчати контрактних студентів — і на цьому скінчиться питання про комерційну освіту в державних вищих навчальних закладах.
...Та й зрештою: що за економісти у вищій школі працюють — маю на увазі не в міністерстві, а в наших навчальних закладах, — які до сьогоднішнього дня не підняли це питання й не розрахували: яка дійсно вартість навчання студента в країні та скільки ж держава мусить реально витрачати на вищу освіту?
Державне замовлення — це, як то мовиться, закон. Але, виходячи з нього, ми, очевидно, повинні випускати стільки осіб, скільки держава замовила. Бо вона ж витрачає на це кошти. І Рахункова палата так само ставить питання: скільки ви взяли на перший курс — стільки й повинні випустити. А як же тоді бути з успішністю?..
І до цього ж — до успішності: що випускник iз «червоним дипломом», що абсолютний трієчник мають стартову зарплату одну й ту саму. І стартову посаду одну й ту саму. Вибачте, а який сенс навчатися на «червоний диплом», як ми його називаємо? Це для власного задоволення — чи якась різниця все ж поміж ними повинна бути?
А що тоді роблять наші розумники? Вони просто вчать ті дисципліни, які їм необхідні, паралельно працюючи, — і той, що в нас трієчник, але зі спеціальних дисциплін має самі п'ятірки, — він на кінець навчання в університеті вже топ-менеджер у фірмі. А студент із «червоним дипломом» до нього стукає у двері та проситься на роботу: на стартову посаду! Бо він же не такий приткий: усе вчив — усі дисципліни...
У зв'язку з цим я пропоную: у нас повинна бути якась колегія, присвячена питанням економіки вищої освіти.
Володимир ШЕВЧЕНКО, ректор Донецького національного університету:
Нині досить складне питання — фінансування вищих навчальних закладів. Кожен із нас приблизно знає, що одна третина фінансів університету — це бюджетні кошти, а десь дві третини — позабюджетні. У нас оці позабюджетні дві третини з цього року Кабінет Міністрів повністю забрав. Де це бачено, щоб наші гроші приносили комусь доход, відсоток якийсь? Чому повинні ці відсотки йти в Казначейство? А чому ми не можемо покласти гроші на депозит, отримати якісь кошти й повернути їх на зміцнення матеріальної бази або ж підтримання гуртожитків, навчальних корпусів. Це ж теж проблема?! Чому ми в цьому питанні в нашій державі рідній — байстрюки, а приватні заклади виявляються рідними дітьми? Такого не повинно бути! Гроші заробив колектив — хай і розпоряджається. І так держава з наших позабюджетних коштів має прибуток: тому що приблизно половину у вигляді різних податків забирає собі. Не повинно цього бути!
Проблема документації. Доки студентські квитки і наші дипломи виготовлятимуться на комерційних началах?.. І чому в дипломах підпис тільки одного ректора? Адже за випускника відповідають голова державної екзаменаційної комісії (ДЕК), члени ДЕКу — де їхні підписи? Один ректор розписався — і то його підпис не «живий», а комп'ютерний. Зараз подивіться: скільки піддають перевірці наші дипломи? І знаходять негаразди! Були публікації у пресі...
Тепер — щодо Болонської системи. Вона потребує значного збільшення самостійної роботи студентів. Ми провели такий аналіз: уже три роки у нас окремі спеціальності опановуються за Болонською системою. Перший курс склав першу сесію. Ми порівняли тих, хто йде за Болонською системою, і тих, хто йде за нашою традиційною, — на превеликий жаль, студенти, які пішли на нову систему і в попередні роки, і цього року складають сесію якісно гірше, ніж ті, які йдуть за класичною.
Чому? Тому що приходить школяр, і він не підготовлений до цієї системи навчання. Треба й у школі щось для цього робити, аби діти, приходячи до університетів, уже мали навички пристосовування до оцієї кредитно-модульної системи. Розриву не повинно бути — повинен бути еволюційний перехід.
Оскільки самостійна робота стає головною для студента, то: підручники, комп'ютери, доступ до інтернету, — хто їх буде забезпечувати? Фінансово неможливо надати всім місця ані в читальних залах, ані за комп'ютерами для входу в інтернет.
Навантаження викладача значно збільшилося у зв'язку з цією системою. Особливо — методична частина роботи. Досі немає регламенту, кому чого і скільки записувати: викладач же працює! І працює нині за своє здоров'я тільки, проти себе. Якщо в європейських університетах пересічне річне навантаження викладача становить 400–450, то в нас майже 900 годин.
І нарешті — пенсійне забезпечення з цього року наших викладачів. В основу покладено тільки оклад, а не заробітну плату, отримувану хоча б у рамках одного вищого навчального закладу. А податки ж беруть повністю з усього! І з премій беруть, і з сумісництва беруть, і так далі... Така постанова збурюватиме наші вузівські колективи, і студентські в тім числі.
