Вже кілька місяців поспіль вітчизняні соціологи фіксують незначне, але стабільне покращання самопочуття українців. Хай 57% респондентів кажуть, що їхнє матеріальне становище погіршилося через ріст цін, хай для половини громадян України нинішній час — не для заощаджень, хай у державі ще високе безробіття (не так безробіття, як дисбаланс між попитом на ринку і пропозицією, а ще — вкрай низькі зарплати), але стабілізація гривні, деякі зрушення в банківській системі вже далися взнаки. Соціологи фірми GFK говорять, що вже третій місяць споживчі настрої українців зростають, більше того, перебувають «на злеті». Це дані опитування «Дослідження споживчих настроїв в Україні» — спільного проекту компанії GfK Ukraine та Міжнародного центру перспективних досліджень. При цьому експерти кажуть, що українці далі залишаються дуже обережними у власних видатках: погіршення ситуації люди пов’язують зі зменшенням заробітків, втратою роботи або додаткових заробітків та зменшенням допомоги від родичів та знайомих (40% у квітні 2009 року проти 11% у квітні 2008 року). Не менш важливо те, відзначають експерти, що українці просто перестали боятися економічної кризи, як це було наприкінці минулого — на початку цього року (тоді соціологи фіксували різкий спад споживчих настроїв). Такого різкого песимізму щодо власного майбутнього та бачення майбутнього країни соціологи не пам’ятають. До того ж, за цей час і Україна, і Європа, і, очевидно, весь світ дещо переглянули систему цінностей — в цьому теж є зрушення на краще, і науковці це бачать... Детальніше про тенденції, які нині спостерігаються в українському суспільстві, «Дню» розповів керівник департаменту досліджень на замовлення компанії GfK Ukraine Гліб ВИШЛІНСЬКИЙ.
— Пане Глібе, наскільки те, що ви досліджували — економічні очікування українців та їхні споживчі настрої, — є співставним з реальною ситуацією в економіці, з тим, скільки в українців грошей в кишенях?
— Коли ми дивимося на споживчі настрої, то головне питання, яке намагаємося зрозуміти, — наскільки люди почуваються впевненими у завтрашньому дні. Часто це не є віддзеркаленням нинішнього економічного стану, добробуту родин, а є очікуванням: чи буде краще, чи гірше найближчим часом. Тобто наскільки люди впевнені в тому, що в них надалі рівень доходів та добробут змінюватиметься — і в який бік. Що стосується інфляційних очікувань, то в Україні, як у всіх країнах, нині, під час кризи, інфляційний тиск зменшився, тому що зменшився попит (якщо пропозиція залишається стабільною, а попит зменшується, то ціни зменшуються або залишаються стабільними). Темпи споживчих настроїв в Україні продовжують поліпшуватися, ситуація поступово стабілізується: так, у травні 2009 року індекс споживчих настроїв зріс на 5,4 пункту та становив 71 (в системі обрахунків цього дослідження 100 балів є нейтральною величиною, 0 — мінімумом, а 200 балів — максимумом. — О.М.). Це вже четвертий місяць сталого зростання — від рекордно низького значення в січні 2009 року. Причиною позитивної, хай і обережної, динаміки можна вважати стан відносної рівноваги, в якому перебуває економіка України у ІІ кварталі 2009 року.
— Отже, українці вже звикли до кризи, до того, що про неї всі говорять, знайшли для себе шляхи виходу та причини, щоб бути оптимістами?
— Крім того, люди трошки занадто відреагували на негативні явища, які сталися восени попереднього року: такого низького рівня споживчих настроїв, як тоді та взимку цього року, не було в жодній країні Європи. Навіть якщо подивитися на США, звідки пішла світова фінансова й економічна криза, то хоча вони теж вийшли на досить низький рівень споживчих настроїв, але там це відбувалося поступово. В Україні це було дуже різко. Відповідно, в якийсь момент люди зрозуміли, що вони занадто сильно відреагували на кризу, занадто сильно боялися, що їхній страх щодо майбутнього є необѓрунтованим.
— У дослідженні йдеться про короткострокові та довгострокові економічні очікування громадян. Наприклад, що найбільше поліпшення спостерігається в тих настроях українців, які стосуються короткострокових економічних очікувань (70,1 пункта) і що довгострокові очікування зросли найменше. Йдеться про бачення близького та віддаленого майбутнього?
— Це одне з підтверджень того, про що я казав: люди очікували, що ситуація погіршиться трагічно, що буде загальний дефолт країни, неконтрольоване падіння курсу гривні й т.ін. Вони побачили, що такого не буде, тож, відповідно, їхні очікування щодо ситуації найближчого року поліпшилися. Така динаміка економічних очікувань означає, що кількість українців, які сподіваються на позитивні зрушення в економіці країни вже впродовж року, зростає. Але якщо ми говоримо про довгострокові очікування, то тут ще панує песимізм у плані того, що, наприклад, українська влада є заслабкою, аби докорінно змінити ситуацію, і, відповідно, люди не сподіваються на те, що Україна вирветься в якісь лідери найближчими роками, вважаючи, що ми до цього не готові.
— Які реальні підстави є для того, щоб українці себе почували більш оптимістично? Гривня, наприклад, чи певна стабілізація в роботі банків?..
— На настрої сильно впливають стабільність курсу гривні, стабільність робочих місць — як і в інших країнах світу, для людей це дуже важливо. До речі, погіршення споживчих настроїв супроводжувалося погіршенням очікувань щодо безробіття. Це — другий чинник. Також, як і в попередні роки, коли українська економіка зростала, але так само зростали й ціни, на очікування людей дуже сильно впливав і цей чинник. Ще один із факторів — політичний. Українці більш позитивно реагують на якісь об’єднання — формування коаліції, формування уряду тощо. А всілякі розвали погіршують споживчі настрої. Нині основною причиною поліпшення споживчих настроїв ми вважаємо стабілізацію у фінансовій системі, стабілізацію курсу гривні та, в принципі, власне заспокоєння людей — більш реалістичний погляд на речі, котрі відбуваються, ніж це було наприкінці минулого року.
— Чи можна сказати, що з осені, коли на повну силу розпочнеться передвиборна активність, в українців споживчі настрої погіршаться й увесь цей оптимізм зникне?
— Нині вже всі знають, що вибори будуть, що це додаткове джерело нестабільності. З іншого боку, роль виборів як джерела нестабільності дуже часто перебільшують. Тому що в Україні немає реального кандидата, який би швидко набирав голоси виборців і, відповідно, щоб це загрожувало зміною суспільного ладу чи чимось подібним. А політики, про яких говорять як про потенційних майбутніх кандидатів на посаду президента, то вони всім відомі. І Тимошенко, і Янукович, і Яценюк були і є відомими та активними політиками. Громадськість в основному знає, чого від них очікувати. Тому тут не може бути мови про якусь серйозну нестабільність, до того ж, усі ці кандидати досить прагматичні й навряд чи можна очікувати протистояння, яке було під час помаранчевої революції. Вони скоріше домовляться між собою. Тому я думаю, що негативні очікування, пов’язані з осінню, дуже перебільшені.
— Можливо, на оптимізм українців вплинула переоцінка цінностей — що щастя не в грошах і не в їхній кількості?
— Згідно з нашими стратегічними дослідженнями, в Україні, як і в інших країнах, під час кризи збільшилася увага людей до традиційних цінностей — родини, релігії. До тих гаваней безпеки, де людина може сховатися від нестабільності зовнішнього світу та отримати якусь допомогу і підтримку. Відповідно, зменшився вплив таких цінностей, як добробут, соціальний статус, престижність, — це речі, характерні для часу, коли все визначають гроші й багатство. Нині люди переосмислюють, наскільки важливими для них є цінності споживання, отримання задоволення від життя і життя напоказ, які були характерні для попередніх років. Частково — тому, що люди не можуть собі цього дозволити й думають більше про традиційні цінності.
КОМЕНТАР
Семен ГЛУЗМАН, психіатр, правозахисник, виконавчий секретар Асоціації психіатрів України, директор Україно-американського бюро захисту прав населення:
— Песимізм під час кризи — це людська характеристика, це нормально. Бо коли насувається небезпека, яку ми не розуміємо і не знаємо, і коли нас лякають з усіх сторін, що завтра буде дефолт, голод, війни та інше, ми, звичайно, дуже хвилюємося. Це бачать соціологи, які заміряють нашу тривогу. А потім з’ясовується, що так само світить сонце або падає дощ, і що все ті ж самі негідники в керівництві країни — вони ж не змінилися. Криза — це для нас проблема, а в нашого уряду кризи як не було, так і немає. Це в нас із ними криза. Вона торкнулася не всіх: більшості людей — так, і ми розуміємо, що потрібно жити економніше, а вони ж як жили, так і живуть, і абсолютно не думають про економіку — як займалися популізмом, так і займаються. Люди звикли, починають розуміти, що криза не безкінечна, що потрібно виходити з неї. Хтось переносить важко, хтось — легше... Насправді дуже багато фірм роздули свої штати, і я знаю, що набирали на різні посади людей, від яких не було користі (бо така людина була в приятеля). Ось і скорочують. Це нормальна поведінка нормального бізнесу, просто він у нас був ненормальний. З одного боку, приходить звикання до ситуації, з іншого — люди самі шукають виходи... Давно помічено, що під час різних бід та потрясінь, і не лише соціальних, але й природних, як, наприклад, виверження вулкану, землетруси, а також під час воєн, багато психічно хворих пацієнтів, потрапляючи в таку ситуацію, розуміли, що їм потрібно вижити (вони ж не позбавлені розуму) і намагалися це зробити. Це стосується не лише психічних хворих і не лише психічного здоров’я. Це стосується загального тілесного здоров’я: в статистиці зафіксовано, що під час Другої світової війни було дуже мало хворих із виразкою, апендицитами. Це не пов’язане лише з тим, що лікарі не фіксували випадки хвороби, а просто головним завданням, коли не було більш-менш благополучних умов, які були до війни, ставало для людей завдання вижити. І люди виживали.
