В Україні є багато міст, які мають глибокі історичні корені. Частина з них веде літопис від дня їх легендарного заснування, що невірно з наукової точки зору. Однак в останні роки радянської влади Радянським Союзом прокотилася хвиля ювілеїв міст. Так, Київ відсвяткував 1500 річчя, а Житомир1100 річчя. В той же час вУкраїні є міста, містечка і селища, які ведуть свій літопис від року першої літописної згадки. Один з них — Новоград-Волинський, який 2007 року святкує 750 річчя. Перша писемна згадка про Возвягель, зустрічається в Іпатьєвському літописі. Місто по різному писалося в літописах та давніх картах: Звягель, Возвягель, Взвягель і Звяголь.
У 1257 році Данило Галицький зі своїм братом Васильком та новгородцями рушив на Возвягель, а звідти на Київ. Зупинилося військо на річці Корчик, а передовий загін у 500 чоловік виступив на Возвягель. На його чолі Данило поставив свого сина Шварна. Підійшли галичани до стін звягельської фортеці та почали вимагати від городян, щоби вони підкорилися Данилові та дозволили поставити у Звягелі свого тивуна, тобто правителя, однак городяни, стоячи на городській стіні, лише посміялися з такого війська. Тоді наступного дня підійшов Данило Галицький з силою-силенною війська. Страх напав на звягельчан і вони здалися. Данило місто спалив, а людей вивів і віддав на поділ — своєму брату Васильку та синам Левові і Шварнові.
Досить симптоматичним є напад Данила Галицького на Звягель. Місцеві краєзнавці давно звернули увагу на те, що у 1256 році було засноване місто Львів, яке Данило назвав на честь свого сина Лева. І тому, не безпідставно, можна вважати, що Возвягель, як і низка інших міст, були фінансовими донорами новоствореного міста.
Іншою бідою Звягеля було його географічне положення. Місто практично завжди було прикордонним. У давні часи воно лежало на кордоні декількох потужних держав: Галицько- Волинського князівства, київської землі, Болохівщини та древлянщини. Така невизначеність дорого коштувала звягельчанам. Не один раз місто вщент було знищене.
Після розгрому Данилом Галицьким у 1257 році Звягель на довгих 175 років зникло з поля зору істориків. Наступна писемна згадка про місто датована 1432 роком. За народним повір’ям люди не селилися на згарищах і тому новий Звягель містився вже на лівому березі річки Случ та на п’ять кілометрів вище за течією. Місто входило до князівства Литовського і претендував на нього великий князь Свидригайло, згодом тут правили удільні князі Звягельські. А з 1501 по 1654 рік ним володіли князі Острозькі. Протягом XV століття Звягель входив до складу Волинського князівства, потім Київського, згодом став під польську корону.
Неодноразово місто потерпало від татар. Особливо спустошливим був набіг 1494—1496 років. Під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького влітку 1648 року Звягель був спустошений загонами Максима Кривоноса.
Таким набігам не завадила навіть фортеця. На високому скелястому березі стояли мури, зведені у 1620 році в унікальному для України староіталійському, або перехідному бастейно- бастіонному, стилі. Нині від оборонних башт збереглися лише остов п’ятигранного бастіону та частково відновлена бастія — кругла вежа. Фортеця була знищена не під час частих набігів, а від нестачі будівельного матеріалу для зведення культових споруд. Спочатку було дано дозвіл на часткове розбирання стін для будівництва кам’яного костелу. А остаточно знищило мури зведення Преображенського собору, в якому у 1871 році хрестили Лесю Українку. Однак ні костел, ні собор не збереглися. В роки боротьби з релігійним опіумом, а саме влітку 1935 року, їх підірвали. А вибухівку під стіни закладали військові з місцевого гарнізону. Нині пам’ятка фортифікаційної архітектури, рештки якої й досі прикрашають скелястий берег Случі, охороняється державою.
