Однією зі знакових подій цьогорічної Запорізької книжкової толоки стала презентація видання відомого історика, автора перших підручників з історії в незалежній Україні Федора Турченка. На представлення його книги «Україна — повернення історії. Ґенеза сучасного підручника» зібралося багато науковців, студентів та пересічних запоріжців. Люди бажали почути думку дослідника про становлення української нації, а також про події на Донбасі, ставлення до революції та погляд на майбутнє Української держави. Ми скористалися нагодою, щоб поговорити з відомим науковцем, завідувачем кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету про актуальність історичних знань і значення підручника з історії для розвитку держави.
«В УКРАЇНІ, ПЕРШІЙ ІЗ ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇН, БУЛО СТВОРЕНО ЦИКЛ ПІДРУЧНИКІВ ІЗ ВІТЧИЗНЯНОЇ І ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ»
— На презентації книжки «Україна — повернення історії. Ґенеза сучасного підручника» ви розповідали про те, як створювалися в незалежній Україні перші підручники з історії, скільки зусиль це коштувало авторам. Скажіть, будь ласка, якби не перші сміливці, які, незважаючи на тиск можновладців, наважилися подати правдиву історію, можливо б, зараз наша країна була зовсім іншою?
— Ті, кого ви називаєте «сміливцями», з’явилися в часи загальнонаціонального піднесення, викликаного проголошенням в 1991 р. незалежності України. Країна, яка здобула незалежність, повинна була мати і свою історію. Це очевидно. У першій половині 1990-х рр. серед вітчизняних істориків уже було достатньо таких, які інтелектуально і морально були здатні на створення сучасної наукової версії історичного минулого України. Необхідно було «перекласти» цю версію на мову шкільного підручника. Ця робота потребувала узгодженої дії науковців і вчителів-практиків. Брати участь у цій роботі були готові багато вчителів.
Парадокс у тому, що умови для такої узгодженої роботи науковців і вчителів уперше склалися в Запоріжжі, яке на початку 1990-х не належало до наукових центрів України. Ця робота справді вимагала багато зусиль, принциповості, готовності протистояти тиску і відвертому шантажу місцевої посткомуністичної влади, що перебувала у полоні радянських міфів про минуле. Це була боротьба за майбутнє України. Історики у цій боротьбі перемогли. В Україні — першій з пострадянських країн — був створений перший цикл підручників із вітчизняної і всесвітньої історії. Безумовно, це справило сильний вплив на формування національної ідентичності нового покоління українців. Мені важко сказати, якою була б сьогодні Україна і де проходив би фронт російсько-української війни, коли б вчасно не були написані ці підручники.
— За зміни влади в країні часто змінюється і політичний курс, а разом із ним і подача історії. Наскільки такий підхід до минулого України відображається на становленні нації, на її самоідентифікації?
— Є таке поняття «історична політика». Політичні сили прагнуть використати минуле для виправдання своєї політики. Йде боротьба різних версій минулого. Свідками цього ми були з перших років незалежності України. Драматичними були роки правління Януковича, коли нам намагалися нав’язати проросійське бачення нашого минулого. Це ми добре відчуваємо і сьогодні, в умовах декомунізації. У цій боротьбі розсіюються міфи комуністичного і проросійського минулого і формується українська національна ідентичність.
«МИ ПОВИННІ СПОВНА ДОСЛІДИТИ ВСІ ПЕРЕДУМОВИ ВІЙНИ»
— Коли почалися події на Донбасі, ви задумали писати книжку під назвою «Проект Новоросія», перша частина якої мала назву «Проект Новоросія: 1764 — 2014 рр. ювілей на крові». На вашу думку, те, що сьогодні відбувається на Донбасі, має якусь історичну «давність»?
— Історичні факти, наведені у названій вами і в багатьох інших книжках, свідчать, що це суто російський, імперський проект. Його «давність» полягає у незмінності російської політики щодо України. Російський імперіалізм не визнає українців як окрему націю, відмовляє їй у праві на незалежне державницьке існування. Всі політичні режими Росії, незалежно від їхніх «кольорів», стояли на цій позиції. Сьогодні Росія прагне відродити імперію. Але без України імперія неможлива. Коли в ході Революції Гідності стало ясно, що Україна остаточно розриває з минулим і йде в Європу, в черговий раз було використано історичний мотлох під назвою «Новоросія» як засіб для відновлення імперії.
— Що в історії України найбільш актуальне сьогодні?
— Ми живемо в стані війни. Російська агресія готувалася довго і цілеспрямовано. Ми повинні сповна дослідити всі передумови війни. Напевно, це вимагає від нас переосмислення всього комплексу українсько-російських відносин і до 1991-го, і після 1991 року. Йде «гібридна» війна, в якій противник використовує всі засоби дезінформації, психологічного тиску. За щедрої підтримки путінського режиму публікуються численні «дослідження» російських істориків, які дають спотворену картину минулого. Завдання українських істориків — зміцнювати «історичний фронт», який формується, протиставити фальсифікаціям історичну правду. Саме це особливо актуально сьогодні.
«СЕСТРА МОЯ, СОФІЯ...» МОЖЕ БУТИ ВИКОРИСТАНА ДЛЯ УСВІДОМЛЕННЯ ВСІЄЇ СКЛАДНОСТІ ВІДНОСИН УКРАЇНИ З СУСІДАМИ»
— На Львівському форумі видавців у вересні нова книжка з Бібліотеки «Дня» «Сестра моя, Софія...», яка розповідає про історію України через призму українсько-болгарських відносин, стала однією з найкращих. Як вона відкриває сутність відносин України з сусідами?
— Я був на Львівському форумі й придбав цю книжку. Це талановитий твір, і він спонукає до глибоких роздумів. Книжка дає відповіді на багато питань і може бути використана для усвідомлення всієї складності відносин із сусідами. Але у мене є великі сумніви, що вищі керівники країни її читали.
— Аналізуючи історію України, які уроки можна винести, щоби будувати сильну країну?
— Я не буду оригінальним. Колись Грушевський сказав, що головна біда України в тому, що нею керують люди, які не люблять її, яким вона байдужа. Щоб будувати сильну Україну, необхідно, щоб серед її керівників була критична маса патріотів, для якої Україна — не територія для бізнесу чи майданчик для політичної кар’єри, а рідна земля, за яку без вагань можна віддати життя. У мене відчуття, що такої критичної маси ще немає.
