Ласкаво просимо до Європи-2021. Десять років минуло з часів великої кризи 2010—2011 рр., яка зняла скальпи майже 10 урядів, включаючи уряди Іспанії та Франції. Деякі речі залишилися такими ж, але багато що змінилося.
Євро досі в обігу, хоча банкноти тепер рідко можна побачити. Але Брюссель перестав бути політичною штаб-квартирою Європи. Натомість Відень користується великим успіхом.
«Тут є щось від спадщини Габсбургів», — пояснює динамічний новий австрійський канцлер Марша Радецькі. —Це, здається, лише робить багатонаціональну політику більш забавною.»
США втратили свої позиції найкращого місця для здійснення бізнесу. Китай та решта Сходу настільки засвоїли методи Заходу, що тепер диктують зовсім нову економічну парадигму.
Німцям також до вподоби нове облаштування Європи. «З деяких причин ми ніколи не відчували щодо себе дуже привітного ставлення в Бельгії», — згадує канцлер Німеччини Райнхольд Зігфрід фон Гота-Даммерунг.
Життя ще й досі нелегке в периферійних державах Сполучених Штатів Європи. Безробіття в Греції, Італії, Португалії та Іспанії виросло до 20%. Але створення нової системи бюджетного федералізму в 2012 році забезпечує постійний приплив коштів від північноєвропейських країн.
Подібно до східних німців, південноєвропейці звикли до такого компромісу. Зважаючи на те, що одну п’яту частину населення цього регіону становлять мешканці віком понад 65 років і ще одна п’ята приходиться на безробітних, люди мають час, щоб насолоджуватися гарними речами в житті. Багато євро можна заробити в цій сірій тіньовій економіці, працюючи покоївками або садівниками у німців, які тепер мають свої другі будинки на сонячному півдні.
СШЄ поповнилися новими членами. Литва й Латвія дотрималися свого плану приєднання до євро, наслідуючи приклад свого сусіда — Естонії. Польща під енергійним керівництвом колишнього міністра закордонних справ Радека Сікорського зробила те ж саме. Ці нові країни є прикладом успішних дітей нової Європи. Вони приваблюють німецькі інвестиції завдяки низьким податкам і відносно низькою заробітною платою.
Але інші країни вийшли з Європи.
Девід Кемерон, який зараз починає свій четвертий термін на посаді прем’єр-міністра Великої Британії, завдячує своїй щасливій долі рішенню провести референдум про членство в ЄС. Його партнери по коаліції — ліберальні демократи — здійснили політичне самогубство, приєднавшись до катастрофічної кампанії лейбористів «Так — в Європу».
Підбурювана забіякуватими лондонськими таблоїдами, публіка проголосувала за вихід із перевагою 59% до 41%, а потім надала торі абсолютну більшість у Палаті громад. Звільнившись від брюссельської бюрократії, Англія стала привабливим місцем для китайських прямих іноземних інвестицій в Європі. Й багаті китайці люблять апартаменти в Челсі, не кажучи вже про чудові шотландські маєтки.
У певному сенсі ця федеральна Європа буде радувати серця батьків-засновників європейської інтеграції. В її основі лежить франко-німецьке партнерство, започатковане Жаном Монне і Робертом Шуманом у 1950-х. Але СШЄ в 2021 дуже відрізняються від Європейського Союзу, який розпався в 2011 році.
Це було логічно, що розпад ЄС почався з двох великих колисок західної цивілізації: Афін і Риму. Але Георгіос Папандреу й Сильвіо Берлусконі були аж ніяк не першими європейськими лідерами, які стали жертвою прокляття євро.
Від початку поширення фінансової паніки в зоні євро в червні 2010 року впало сім урядів в інших країнах: Нідерландах, Словаччині, Бельгії, Ірландії, Фінляндії, Португалії та Словенії. Сам факт, що дев’ять урядів впали менш ніж за 18 місяців, є незвичною подією.
Але не тільки євро стало машиною для вбивства урядів. Євро також сприяло становленню нових поколінь популістських рухів, як-от голландської партії за свободу і «Справжніх фінів». Бельгія перебувала на межі поділу на дві частини. Самі структури європейської політики стали руйнуватися.
Хто буде наступним? Відповідь була очевидною. Після виборів 20 листопада 2011 року прем’єр-міністр Іспанії Хосе Луїс Родрігес Сапатеро пішов у відставку.
І після нього? Наступним лідером на виліт став президент Франції Ніколя Саркозі, який прагнув переобратися у квітні наступного року.
В листопаді 2011 року всі ставили питання: чи не завалиться ось-ось європейський валютний союз, який було так болісно створено в 1990-х роках? Багато вчених мужів так і думали. Впливовий економіст Нью-Йоркського університету Нурієль Рубіні стверджував, що не тільки Греції, а й Італії доведеться піти або бути викинутими з єврозони.
...Я ніколи серйозно не очікував, що єврозона розвалиться. На мій погляд, набагато більш імовірним було те, що валюта виживе, але Європейський Союз розпадеться. Зрештою, не було ніякого правового механізму, щоб така країна, як Греція, покинула валютний союз. Але відповідно до спеціальної статті Лісабонського договору держава-член може залишити ЄС. І це саме те, що зробили англійці.
Великій Британії пощастило. Через особисту ворожнечу між Тоні Блером і Гордоном Брауном Британія не приєдналася до єврозони після приходу до влади лейбористів у 1997 році. Як наслідок, Велика Британія уникнула економічного лиха, коли вдарила фінансова криза.
На початку прем’єрства Девіда Камерона в 2010 році були побоювання, що Велика Британія може розпастися. Але фінансова криза змусила шотландців відмовитися від незалежності. А в 2013 році стався історичній поворот, про який мріяли лише кілька твердолобих Ольстер юніоністів. Виборці Республіки Ірландія вирішили обміняти заходи економії СШЄ на процвітання Великої Британії. Ірландці святкували своє громадянство у Возз’єднаному Королівстві Великої Британії та Ірландії з гаслом: «Краще британці, ніж Брюссель».
З іншого боку, ніхто в 2011 році не очікував розвитку подій у Скандинавії. Шведи й данці, які ніколи не вступали до єврозони й яких надихнули «Справжні фіни», відмовилися пристати на німецьку пропозицію, щоб виручити Південну Європу. Коли багаті на енергоносії норвежці запропонували створити норвезьку лігу із залученням Ісландії, їх одразу підтримали.
Треба визнати, що подібні тенденції не особливо популярні в Німеччині. На відміну від інших країн, зокрема Нідерландів та Угорщини, в Німеччині заборонена будь-яка популістська політика. Спроба створити партію «Справжні німці» не змогла реалізуватися через звинувачення у неонацизмі.
Поразка коаліції Ангели Меркель у 2013 році не стала несподіванкою після німецької банківської кризи минулого року. Німецькій громадськості просто набридло рятувати банкірів. Рух «Захопи Франкфурт» переміг.
Тим не менш опозиційна Соціал-демократична партія проводила таку саму політику, як раніше, із глибшим проєвропейським переконанням. Соціал-демократи проштовхнули завдяки перегляду договору створення Європейського казначейства, яке стало базуватися у Відні.
Саме соціал-демократи позитивно вітали вихід британців і скандинавів, переконавши решту 21 країну приєднатися до Німеччини у складі Сполучених Штатів Європи відповідно до Потсдамського договору в 2014 році. Зі вступом шести колишніх югославських держав — Боснії, Хорватії, Косово, Македонії, Чорногорії та Сербії, загальне число членів СШЄ зросло до 28. З відокремленням Фландрії й Валлонія загальна чисельність зросла до 29.
...Отже, Європейський валютний союз не розвалився, незважаючи на похмурі прогнози вчених мужів наприкінці 2011 року. Навпаки, в 2021-му євро використовує більше країн, ніж до кризи.
Із започаткування переговорів з Україною про приєднання німецькі чиновники схвильовано говорять про майбутній Ялтинський договір, який розділить Східну Європу заново на російську та європейську сфери впливу. Джерело, близьке до канцлера Гота-Даммерунга пожартувало минулого тижня: «Ми не проти росіян, які мають трубопроводи, допоки за нами залишаються пляжі Чорного моря».
...Тоді, в 2011 році, чимало хто вважав, що Північна Африка та Близький Схід вступали в нову еру демократії. Але з погляду 2021-го такий оптимізм здається майже незбагненним.
Події 2012-го потрясли не тільки Європу, а й увесь світ. Напади Ізраїлю на ядерні об’єкти Ірану кинув запалений сірник у пороховий льох «арабської весни». Іран завдав удару у відповідь через своїх союзників у секторі Газа та Лівані.
Зазнавши невдачі у спробі накласти вето на дії Ізраїлю, США знову відступили, пропонуючи мінімальну допомогу й марно намагаючись зберегти Ормузьку протоку відкритою, не давши виходу своєму гніву. (Коли весь екіпаж американського лінкора було взято в полон і він стали заручником Революційної гвардії Ірану, шанси президента Обами на переобрання випарувалися.)
Туреччина використали цей момент, щоб пристати на сторону Ірану. Водночас вона відкинула започатковане Ататюрком відокремлення Турецької держави від ісламу. Підбадьорені перемогою на виборах, брати-мусульмани захопили кермо влади в Єгипті, відкидаючи мирний договір своєї країни з Ізраїлем. У короля Йорданії не було вибору, окрім як наслідувати їхній приклад. Саудівська Аравія кипіла від люті, але не змогла підтримати Ізраїль, хоча щиро бажала запобігти тому, щоб Іран став ядерною державою.
Ізраїль було повністю ізольовано. США були зайняті іншим, оскільки президент Мітт Ромні зосередив всі свої зусилля на «реструктуризації» балансу федерального уряду.
В останній момент Сполучені Штати Європи втрутилися, щоб запобігти сценарію, якого боялися, зокрема, німці: відчайдушної спроби Ізраїлю вдатися до ядерної зброї. Виступаючи в новій штаб-квартир міністерства закордонних справ СШЄ на Рінгштрассе, європейський президент Карл фон Габсбург пояснив Al Jazeera: «По-перше, ми були стурбовані можливим впливом стрибка цін на нафту на наш улюблений євро. Але, перш за все, ми боялися, щоб радіоактивні опади не випали на наші улюблені курорти.»
Озираючись на останні 10 років, пан фон Габсбург і досі відомий близьким соратникам, він може по праву пишатися королівським титулом ерцгерцога Карла Австрійського. Мало того, що євро вижив. Так чи інакше, тільки через сто років після повалення його діда імперія Габсбургів відновила себе як Сполучені Штати Європи. Не дивно, що британці й скандинави воліють називати її Священною Німецькою імперією.
Стаття подається з невеликими скороченнями. Переклад Миколи СІРУКА, «День»
Найл ФЕРГЮСОН — професор історії в Гарвардському університеті та автор книжки «Цивілізація: Захід і відпочинок», опублікованої цього місяця у видавництві Penguin Press.
