Серед затриманих — один із лідерів Білоруського Народного Фронту В’ячеслав Сивчик з дружиною, лідер «Молодого фронту» Павло Северинець, правозахисник і журналіст Валерій Щукін та ін. Більшість затриманих у понеділок було засуджено до різних сум штрафів. Суди над іншими тривають.
Недільне святкування Дня Волі стало продовженням серії весняних акцій білоруської опозиції, яку відкрили соціал- демократи, що організували в День Конституції 15 березня несанкціонований хід. За підсумками демонстрації до 10 діб адміністративного арешту було засуджено лідера соціал-демократичної партії «Народна Грамада» Миколу Статкевича. Він заявляє, що акції — це єдиний спосіб нагадати не тільки владі, а й громадянам про так і вирішену конституційну кризу.
З протестом на ім’я Олександра Лукашенка із приводу затримання Статкевича звернувся генеральний секретар Соціал-демократичної партії Німеччини Франц Мюнтеферінг. Як і всі попередні звернення (в тому числі й керівництва СДПУ(О)), цей протест залишився без відповіді.
Вуличні акції та демонстрації продовжують залишатися для білоруської опозиції єдиним засобом висловлення думки, відмінної від офіційної. При цьому мінські спостерігачі зазначають, що останнім часом акції опозиції не відрізняються ні масовістю, ні ефективністю. Після поразки на президентських виборах у вересні минулого року опозиція досі перебуває в стані глибокої депресії — відсутність мінімального представництва в структурах влади, а також мізерні людські та фінансові ресурси практично не залишають опозиційним політикам шансів на ефективну політичну діяльність.
Єдиною опосередкованою можливістю тиску на владу для опозиційних політиків стали звернення до міжнародних структур, які не визнають органів влади, сформованих Олександром Лукашенком. Представники Вашингтона вже озвучили можливість введення санкцій проти Білорусі, а найбільші європейські організації (Парламентська асамблея ОБСЄ, Рада Європи і Європейський Союз) продовжують вимагати від офіційного Мінська виконання чотирьох умов демократизації — зміни виборчого кодексу, збільшення функцій парламенту, доступу опозиції до ЗМІ та звільнення політв’язнів. Олександр Лукашенко, який офіційно останній раз виїжджав на Захід кілька років тому, не тільки не поспішає виконувати ці умови, а й провокує нові ускладнення у відносинах із європейцями. Офіційний Мінськ вимагає перегляду мандата мінської місії ОБСЄ, звинувачуючи її у втручанні у внутрішні справи Білорусі, а також відмовляється дати згоду на приїзд нового керівника місії (колишнього посла ФРН в Україні Еберхарда Хайкена). У відповідь на це керівниця робочої групи з Білорусі ПА ОБСЄ Утта Цапф попередила білоруську владу, що у відносинах Європи та офіційного Мінська може настати «льодовиковий період». У цій ситуації білоруська опозиція, що вловила європейську кон’юнктуру, небезуспішно претендує на право представляти інтереси Білорусі в європейських структурах.
«Західні» успіхи, однак, ніяк не компенсують помилки й прорахунки опозиції всередині Білорусі. Найбільші опозиційні партії — Білоруський народний фронт, Об’єднана громадянська партія, «Народна Грамада» й інші — оголосили про участь у кампанії виборів до місцевих органів влади, яка відбудеться наступного року. Однак ні сценарій, ні ресурси, які партії мають намір використати в місцевих виборах, поки не відомі. Акції протесту поки є єдиною, однак малоефективною зброєю білоруських політиків.
Наступні масові демонстрації заплановано в Мінську на 28 березня і 26 квітня. У найближчий четвер білоруські профспілки обіцяли вивести на мінські вулиці десятки тисяч чоловік, однак через тиск влади вже оголосили про зрив акції. Після останніх арештів і затримань складно чекати масовості й на традиційно найбільш масовій весняній акції — «Чарнобильськi шлях», яку заплановано в Мінську на 26 квітня.
