Литва, як і багато які країни світу, відчуває на собі наслідки глобальної кризи. Проте поки ця балтійська країна не звертається за кредитами в міжнародні інститути. Чи не побоюються в Литві бунтів, у зв’язку з погіршенням економічної ситуації та зростанням інфляції? Як у Вільнюсі ставляться до порад Брюсселя налагоджувати прагматичні відносини зі своїм східним сусідом? Як на ситуацію в країні можуть вплинути майбутні президентські вибори? Про це все, а також про дипломатичний етикет в інтерв’ю «Дню» — Надзвичайного і Повноважного Посла Литовської Республіки в Україні Альгірдаса КУМЖИ.
— Пане посол, днями прем’єр-міністр вашої країни Андрюс Кубілюс заявив, що «ми можемо створити іншу Литву». Чи можете сказати, що мається на увазі? Про яку «іншу Литву» йдеться?
— Про стабільну і процвітаючу. Сьогодні литовці сумують за тією Литвою, яку ми почали будувати з 2004 року, тобто після вступу в ЄС. Тоді зростання економіки становило 5—6% на рік, а інфляція не перевищувала 3%. Добробут людей з кожним роком зростав, вони багато будували, брали вигідні кредити й життя було стабільним. Продовжувати будувати таку Литву — мрія і прагнення більшості литовців. Але минулого року ми вже відчували, що «перегріваємося». Ми розуміли, що треба вживати заходів, щоб економіка не загорілася від цього перегріву. Але раптом до цього додалася світова фінансова криза. Вона як цунамі пройшлася по багатьох областях нашої економіки. Почалися банкрутства. Але незважаючи на це, у нас до сьогоднішнього дня збереглася стабільна банківська система і національна валюта, прив’язана до євро. Ці два стійких стовпи вселяють упевненість, що дефолт обмине нашу країну.
— Чи отримує ваша країна допомогу від ЄС чи все ж таки розраховує самостійно впоратися з наслідками кризи?
— Допомогу Євросоюзу ми відчуваємо щодня. Багато які програми діють у галузі інфраструктури, сільського господарства та ін. На сьогоднішній день уряд Литви кредитів ще не бере, а навпаки, думає, на чому зекономити. Правда, експерти вже радять звернутися до міжнародних інститутів, щоб отримати гроші «на перепочинок» для підтримки людей, які втратили роботу, які не можуть виплатити кредити на житло або сплатити за навчання. Щоб таким чином «перезимувати» кризу.
Я впевнений, що Литва впорається з цією кризою, так само як і раніше вона справлялася з багатьма проблемами. Наприклад, у зв’язку зі вступом до ЄС багато хто говорив про непідготовленість литовської економіки, яка звикла працювати на східного сусіда та колишні країни СРСР, що не вдасться пристосуватися до умов жорсткої конкуренції, жорстких вимог якості. Але, де там. У нас зростання не знизилося, а навіть збільшилося. А якщо говорити про газ, то були моменти, коли Литва платила одну з найвищих цін у ЄС (понад 500 доларів за тис. куб.). Але й це не зірвало наших показників економічного зростання.
— У зв’язку з кризою та погіршенням життєвого рівня населення чи не побоюються у вашій країні бунтів, подібних тим, які відбувалися в Латвії?
— У нас в січні були протести. На жаль, у деяких протестуючих було каміння в руках, було розбито вікно в парламенті. Це, звичайно, було шоком для всіх литовців, для мене особисто, для поліції та уряду. Тому, що за всі роки незалежної Литви на демонстрації люди з камінням у руках не ходили. Ніхто до цього не був готовий. Звичайно, підѓрунтя для невдоволення людей є. Ми визнаємо здоровий протест, коли люди з обгрунтованими вимогами звертаються до уряду. Але коли серед протестуючих — агресивні, а іноді й парубки напідпитку з камінням — це вже неспокій. Між іншим, подальші мітинги в Каунасі, Клайпеді пройшли виключно спокійно та мирно. Думаю, там поліція провела превентивну роботу. Та й організатори уважніше підійшли до підготовки цих мітингів.
— Тобто ви не бачите підстав для бунтів?
— Для бунтів — ні. Я часто приїжджаю до своїх батьків, які живуть у селі, зустрічаюся з людьми в містах. Я не бачу в моїй країні напруження і бажання бунтувати. Я впевнений, що наш уряд і президент закличуть людей до солідарності. Я не бачу іншого шляху виходу з кризових та складних ситуацій, як об’єднати весь розум, всі знання, всі сили. А литовці в складний момент — згуртовані. Свідченням цього була боротьба за незалежність. Тоді всі були єдині і зібралися на одній площі — так розпочалася Співаюча революція дев’яностих років.
— Пане посол, на вашу думку, майбутні президентські вибори будуть сприяти більшій консолідації або навпаки роздробленості серед литовців?
— Я думаю, що ці вибори допоможуть знайти вихід із кризи — адже кожен кандидат буде пропонувати свою економічну програму і свій варіант виходу з кризи. Щоправда, у нас президент не відповідає за економічну ситуацію. Він верховний головнокомандуючий і в основному визначає зовнішню політику. Безпосередньо економікою він не займається. Але, оскільки ситуація надто складна, і немає сьогодні важливішого завдання для Литви як розв’язання економічних та соціальних проблем, то, звичайно, від будь-якого кандидата в президенти громадяни чекатимуть програми виходу з кризи. І від цього Литва виграє. Виграють всі. Безумовно, в будь-яких виборах присутній популізм. Литва нещодавно пройшла парламентські вибори і з’ясувалося, що виборці від багатьох популістів відмовилися. Думаю, що люди зможуть вибрати найбільш конструктивну й реальну людину.
— А Єврокомісар Даля Грібаускайте?
— За популярністю серед наших політиків вона сьогодні знаходиться на першому місці. Працюючи міністром фінансів та на інших посадах, вона отримала репутацію дуже принципової та сміливої людини. Вона навіть сперечалася зі своїм прем’єром і перемагала в цих суперечках.
— Поки вона не подала заявку на участь у виборах?
— Так, поки що в усіх кандидатів на посаду президента є час на обмірковування. Єврокомісар обіцяла своє слово сказати завтра — в четвер. Я знаю, що багато хто з кандидатів чекають на рішення Далі Грібаускайте. Якщо вона скаже «так», тоді вони подумають, чи варто взагалі витрачати гроші, зусилля, щоб боротися з таким сильним конкурентом. Якщо скаже «ні» — кандидатів буде більше. До речі, у нас сильна плеяда сорокарічних політиків — серед них і керівник литовської дипломатії міністр закордонних справ В. Ушацкас.
— Пане посол, як у вашій країні ставляться до закликів Брюсселя провести прагматичну зовнішню політику, зокрема, відносно Росії?
— Я думаю, що у відносинах з Росією ми дуже прагматичні. У нас з Росією довгостроковий договір до 2015 року. Ми вирішили всі конкретні проблеми. Наприклад, транзит у Калінінградську область, поставки газу. Так, ціна дуже висока. Але люди у нас після Горбачовської економічної блокади ніколи не замерзали.
— А як тоді з нафтопроводом «Дружба»?
— Коли два роки тому Росія закрила потік нафти на завод «Мажейкю нафта», литовські політики висловили свою впевненість в тому, що це рішення політичне (представники Росії говорили про ремонт трубопроводу). Так, на міжнародній арені литовські політики продовжують відстоювати свою позицію, але саму проблему ми вирішили прагматично. Я маю на увазі те, що у нас було завчасно побудовано термінал, до якого сьогодні причалюють величезні танкери з нафтою.
Сьогодні дуже популярно говорити про те, що всі відносини мають бути прагматичними. Ми маленька країна, яка має дуже великий досвід державності. Ми багато разів втрачали незалежність і знову здобували її. Вже на генетичному рівні зрозуміло, що політику в нас тільки на прагматизмі будувати не можна. Прагматизм без моралі стає згубним, заводить у глухий кут і приводить до великих трагедій. Наш президент В. Адамкус вирізняється серед європейських політиків тим, що кожного разу перед тим, як вирішувати прагматичні задачі, згадує й іншим нагадує про людські цінності, мораль, історичну правду.
— Міністр охорони краю (оборони) Раса Юкнявічене нещодавно заявила, що країни Балтії сподіваються на те, що адміністрація Барака Обами стане гарантом їхньої безпеки. Крім того, вона висловилася за те, щоб НАТО і США розширили свою присутність у Балтії. Адже ваша країна вступила в ЄС і НАТО, а виходить, що питання безпеки залишається відкритим?
— Це питання закрите. Ми впевнені, що завдяки п’ятій статті Вашингтонського договору всі країни Альянсу гарантують нашу безпеку, оскільки ми вносимо свій внесок у безпеку інших. У цьому значенні для нас Альянс дав хороше психологічне відчуття безпеки. Але піклуватися про безпеку ми повинні щодня і для цього виділяємо серйозні кошти. До речі, ми порахували, що колективна система безпеки для нас набагато дешевша, ніж самостійне утримання всіх видів збройних сил. Ми постійно консультуємося з нашими партнерами і щодо безпеки наших кордонів. Захист нашого повітряного простору забезпечується чергуваннями наших партнерів по НАТО.
Що стосується США, то литовці добре пам’ятають візит президента США Джорджа Буша-молодшого, коли у Вільнюсі він заявив, що ворог Литви є ворогом Америки. Ми дуже цьому зраділи, хоча, з іншого боку, в менталітеті литовців немає образу ворога. Ми не живемо в системі координат ворог чи друг. Незважаючи на це, мер Вільнюса прикріпив табличку до ратуші зі словами американського президента. Сьогодні ми були б раді тому, якби Америка продовжувала таку зовнішню політику і вважала нас своїм партнером, а також всім про це відкрито говорила.
— Чи підтримують литовці рішення міністра оборони додатково направити в Афганістан 20 солдатів?
— Додатковий контингент направляють тільки у літній період, на час проведення місцевих виборів у провінції Гор. Цей контингент не перевищує раніше встановленої парламентом квоти, тому політики і громадськість дискусії з цього приводу не поновлювали. Ми повинні брати участь у програмі відновлення Афганістану й таким чином вносити свою плату за нашу безпеку. Ми не можемо тільки користуватися плодами колективної системи безпеки. Нам потрібно вносити свій внесок.
— Пане посол, в кінці хотілося б торкнутися теми дипломатичного етикету. Ви, напевно, знаєте, що останнім часом в Україні популярною стала тема Віденської конвенції. Що, на вашу думку, повинен зробити посол, щоб його випровадили з країни перебування?
— Я ніколи не замислювався над цим питанням і не можу собі таку ситуацію уявити. Навпаки, кожного дня ми робимо хороші справи, щоб відносини між нашими країнами стали ще теплішими. Ми, литовські дипломати, намагаємося виконувати всі вимоги українського законодавства, Віденської конвенції. І життєва мудрість нам підказує, що в чужий монастир зі своїм статутом не можна ходити. Ми дуже шанобливо ставимося до українських законів. Однак це не означає, що ми є бездушними спостерігачами, холодними аналітиками. Ми зі співпереживанням дивимося на процеси, які відбуваються в політиці та економіці України. Дуже великий спільний шлях ми пройшли разом. Без співпереживання, без допомоги один одному ми не подолаємо своїх проблем.
